«Солідарність» Порошенка: політики ближнього кола та електоральне дно

«Солідарність» Порошенка: політики ближнього кола та електоральне дно

Якщо саме ставлення президента до дострокових виборів – проводити або не проводити – це питання стратегії і просто виживання, то питання кадрів – це тактика і методологія. Але і до неї команда президента на цьому етапі не готова.

У колі першому

Особливість Петра Порошенка – він оточує себе людьми, з якими йому особисто комфортно працювати. Відповідно, професіоналізм виконавців із таким підходом відходить на другий план. Звідси й ефективність президентської вертикалі, яка починає хитатися відразу ж на виході з кабінету президента.

Інша особливість Порошенка – він не терпить критики. Взагалі. Особливо особистої. Крики та істерики президента – типова картина у вузькому колі наближених і підлеглих. До речі, це одна з основних причин, чому Борис Ложкін не витримав надмірної присутності в своєму житті Петра Олексійовича. Хоча ефективність Ложкіна на посаді глави адміністрації президента була цілком високою. Принаймні, якщо порівнювати з роботою його безликого наступника Ігоря Райніна.

І третя особливість Порошенка – призначення людей на відповідальні посади за принципом особистої відданості. Василь Грицак у СБУ, Степан Полторак у ЗСУ, Юрій Луценко в Генпрокуратурі, Володимир Гройсман (до його тихого бунту) в Кабміні – всі ці люди служать особисто Петру Олексійовичу, саме тому домоглися такого приголомшливого кар’єрного зростання. Тільки ефективність усіх цих структур, м’яко кажучи, середня.


У президента є коло найближчих друзів/соратників, які й визначають сьогодні загальні напрями політики Порошенка. Найбільш наближені до президента – Ігор Кононенко та Юрій Луценко.


Кононенко – це і старий друг, і бізнес-партнер, і основний закулісний вирішувач інтересів Порошенка. Але Кононенко – передовсім бізнесмен. І ефективний він саме в питаннях матеріально-ресурсного характеру. Через таку специфіку Кононенко абсолютно не відчуває настроїв у суспільстві та не усвідомлює, наскільки демонізоване його ім’я, яке в зв’язці тягне на електоральне дно й Порошенка.

Луценко – це вже зовсім інший жанр. Це політик яскравого розмовного штибу. І якщо Луценко систематично не опинявся б не на своїх місцях: глава МВС, генпрокурор, – де він стабільно показує нульовий результат, то у нього були б усі можливості вирости в політика першої величини. Втім, Луценко демонструє тотальну лояльність Порошенку, за що останній і просуває його постійно коридорами влади (глава фракції БПП, генпрокурор). Цілком можливо, наступна зупинка Луценка буде в кріслі глави уряду.

Але є один момент, який періодично турбує Петра Олексійовича. Луценко «намалювався» в його команді спонтанно на початку 2014 року, часом цей персонаж не перевірений. А ось бекграунд у нього не найдостойніший – пішов негарно від Пустовойтенка, пішов негарно від Мороза, пішов негарно від Тимошенко… І можна не сумніватися, що щойно Петро Олексійович почне тонути, Юрій Віталійович перестрибне на новий більш стійкий човен.

На трохи більшій відстані від Порошенка ще три фігури – Олександр Грановський, Олег Гладковський (він же Свинарчук) і юний Сергій Березенко. Грановський – це старий бізнес-приятель Кононенка, вони працюють у зв’язці. Вирішують, дивляться, рахують… але державного управління в усьому цьому немає. Гладковський – довірена особа Порошенка ще з початку 90-х рр., коли він разом із батьком майбутнього президента очолював сімейний концерн «Укрпромінвест». Зараз Гладковський доглядає за Олександром Турчиновим у РНБО і так само вирішує бізнес-питання свого патрона.

Грановський, Кононенко, Березенко
Олександр Грановський, Ігор Кононенко, Олег Березенко. Фото Apostrophe.ua

Сергій Березенко – це вже новий паросток, вихований у команді юних вундеркіндів Леоніда Черновецького. Що цікаво, Березенко познайомився і зблизився з Порошенком на парламентських виборах 2012 року. Сергій проводив кампанію свого дядька Анатолія Матвієнка в 17 окрузі Вінницької області, де основними суперниками були латифундист Микола Кучер і людина Порошенка Григорій Заболотний. У розпал кампанії було досягнуто домовленості, що Матвієнко знімається на користь Заболотного, а в результаті людина Порошенка пройшла до парламенту. Ту послугу Петро Олексійович запам’ятав – підтягнув молодого Сергія вже на президентські вибори 2014 року (відповідав за «поле») і, за задовільними підсумками, дав старт приголомшливій кар’єрі Березенка.

Тепер Березенко підтягує нагору свою банду з Київради, яка зараз досить помітна у верхівці «Солідарності» – Максим Саврасов, Володимир Прокопів, Олексій Окопний та ін. Тільки от у цього молодняка є істотна проблема. Вони вміють вирішувати технологічні завдання на виборах, але зовсім не вміють генерувати смислову начинку.

До речі, за смисли в оточенні президента відповідає політтехнолог Олег Медведєв. А як це працює – видно на персональному рейтингу Порошенка і тому образі, який він давно вже собі заробив у соцмережах.

Команда водолазів

За регіони в Порошенка також відповідають люди із сумнівними здібностями і дуже строкатим бекграундом.

Відносний лад у президента хіба що у Вінницькій області, за яку відповідає згаданий нардеп Заболотний. За житомирський і чернігівський регіони розписуються місцеві мери – Сергій Сухомлин (мер Житомира) та Владислав Атрошенко (мер Чернігова). Що ж до Атрошенка, то це той іще гастролер. Побував і в «Нашій Україні», і в Партії регіонів, а довіру Порошенка заслужив у 2015 році, коли все місто працювало на перемогу Березенка в окрузі.

Утім, Петро Олексійович не гребує робити ставки на персонажів з яскравими біографіями. За Донецьку область у Порошенка відповідає Артур Герасимов, який тепер іще й представляє інтереси президента у Верховній Раді. У фронтовій області Герасимов активно усуває «фронтовиків» від контрабандних потоків і легалізує ахметівських під партійною вивіскою БПП (не за просто так, зрозуміло).

За симпатії Львова у Порошенка відповідають одразу три ключових персонажі – губернатор Олег Синюта, а також Петро Адамек (цей персонально кошмарить Садового) і досить ледачий Андрій Мацола. Їхнє завдання – збити пиху з львівського мера, а також не пустити на електоральне поле «свободівців» і «Батьківщину». Судячи з проміжних рейтингів, із цим напрямком трійця не дуже справляється. Зате заслуга Синюти – вся країна звинувачує в сміттєвому колапсі Садового, проте мало хто може назвати ім’я губернатора Львівської області.

Петро Порошенко, Андрій Садовий

Ту ж «Свободу» тиснути в Тернопільській області зобов’язаний місцевий губернатор Степан Барна. А ось у Сумській області з прирученими ляшківцями БПП ділиться «няшками» – низка заступників губернатора від Радикальної партії, а сам губернатор – колишній «фронтовик» (щоправда, він вчасно перевзувся) Микола Клочко. Що з такою солянкою збере «Солідарність» у регіоні – питання.

З-поміж інших порівняно сильних фігур у регіонах можна відзначити харківського схемовика-бізнесмена Сергія Тригубенка, а також голову обласної ради Дніпропетровської області Гліба Пригунова. Але ці регіони досить самобутні, «Солідарності» там розвернутися навіть із потужним адмінресурсом просто так не дадуть.

І взагалі провисають у Порошенка південні регіони. За Херсон відповідає неавторитетна Олена Урсуленко, в Запоріжжі дуже слизькі позиції у заступника губернатора Едуарда Гугніна, ну а Одесу віддали на відкуп юному даруванню Олексію Гончаренку. Тут без коментарів. Відносно міцні позиції у БПП хіба що в Миколаївській області, де за сітку відповідає новий фаворит Порошенка Юрій Бірюков.


У інших партій-опонентів картина ще гірша. НФ – поза рейтингом. «Батьківщина» не може вийти масово за межі села. «Опозиційний блок» пресують фізично. «Відродження» не має ідеології та відомих лідерів. «Самопоміч» загнана до Західної України, так само як і «Свобода»… Але БПП/«Солідарність» – це керівна президентська партія з практично необмеженим адмінресурсом, і у неї такий безлад в організації.


Однозначно, партія до виборів не готова. Дуже ймовірно, що результат розчарує Петра Олексійовича. Але й відтягувати вибори у цій ситуації – те саме, що відкладати лікування хворого зуба. Пізніше можуть вирвати. Разом із президентом.

Андрій Петров

матеріали рубрики
Телетайп: «епоха жадібності» закінчується, але чи настане «епоха відповідальності»? Аналітика
Телетайп: «епоха жадібності» закінчується, але чи настане «епоха відповідальності»?
Новий зовнішньополітичний курс України Аналітика
Новий зовнішньополітичний курс України
Телетайп: другий тур виборів – це здача аналізів на адекватність нашого суспільства Аналітика
Телетайп: другий тур виборів – це здача аналізів на адекватність нашого суспільства