Ще до останнього часу у багатьох оглядачів жевріла надія на те, що з росіянами про щось можна домовитися. Перемовини вважалися оптимальним механізмом. Адже бажання воювати з ядерною Росією чи навіть іти на загострення відносин через запровадження широкомасштабних санкцій, бажання не було майже ні в кого.
В результаті маємо. Росія вчергове вдарила черевиком по столу, хай і в буквальному сенсі.
Козак напередодні відмовився від перемовин на рівні дипломатичних радників в рамках нормандського формату не спроста. У Путінській Росії будь-які публічні дії завжди мають сенс і вмонтовуються в загальну стратегію поведінки. А про якусь неузгодженість дій годі й говорити. Ніхто ніколи експромтом там не займається. Не той випадок.
То що ж трапилося? Чому раптом? Чи не раптом насправді, а планово?
Пояснення такому кроку є, і вони очевидні.
Перше. Україна, фактично виборовши Паризький саміт, перехопила ініціативу в переговорному процесі, зумівши не втратити її навіть під час карантина. При цьому на жодні поступки українська сторона врешті-решт не пішла. Як цього насправді не чекали в Москві, і як цього не побоювалися патріоти в самій Україні.
Такий стан речей явно не влаштовує Путіна, який повернувся 10 грудня минулого року з Франції у своє лігво явно роздратованим.
Друге. Відмова від будь-яких перемовин в той час, як одній із сторін відчайдушно потрібен результат, - це вища і найвитонченіша форма тиску. Такий жест означає ні що інше, як прямий ультиматум.
Мовляв, - не хочете приймати мої умови, так не отримаєте взагалі нічого. В Кремлі прочитали уразливість становища Зеленського, який необачно пообіцяв українцям швидкий мир, ще будучи кандидатом в Президенти. Не скористатися з цього подарунка долі - не в стилі росіян.
І третє, найбільш важливе. Як би російські пропагандисти, і навіть Пєсков з Лавровим особисто, не кричали з усіх чайників і прасок в режимі non stop 24/7 про «внутрішньоукраїнських конфлікт» в Україні, весь світ знає, що в центрі Європи вже сьомий рік точиться кровава українсько-російська війна. У цій війні є дві сторони. Україна - жертва, на яку напали і окупували понад 7% її території. Росія - держава агресор, яка напала, без жодних на те підстав і приводів, на Україну, здійснила спробу незаконної анексії Криму і Севастополя, а також розв’язала війну на Сході України, окупувавши територію окремих районів Донецької і Луганської областей і здійснюючи там ефективний контроль.
Розуміючи, що відповідальність раніше чи пізніше доведеться нести, в Кремлі ухвалили стратегію на публічне дистанціювання від цієї війни. Спочатку росіяни скрізь і всім намагалися втовкмачити, що їх там нема, що зброю шахтарі знайшли ненароком в шахтах, що українці самі себе вбивають тощо. Проте цього виявилося замало. Тепер в Москві вирішили, що і вести переговори - це не камільфо. Мовляв, хай «кієвскіє власті гаварят с Данбасам».
І що ж маємо тепер у сухому залишку? Насправді не багато. Лиш два пункта.
По-перше, рожеві окуляри у Президента Зеленського і його найближчих помічників нарешті спадуть. Їх зняли самі ж росіяни. Мантри про швидкий мир і про необхідність подивитись Путіну у вічі відійдуть в минуле на завжди. Відтепер українському керівництву слід не говорити про План Б, а виробити його нарешті, пояснити його суть суспільству і почати його імплементовувати. І то розуміючи, що про якісь короткострокові перспективи годі й говорити. Мова про десятки років. Проте дорогу подолає той, хто йде. Топтатися на місці - віддаляти момент повернення того, що вкрав агресор.
А по-друге, - росіяни самі розвіяли рештки іллюзій, у кого вони ще залишались. Відмова від перемовин, про яку заявив Козак, - це ні що інше, як чітка публічна позиція на замороження нинішнього status quo у відносинах між РФ і Україною. На жодні поступки Україні Кремль не піде. Це даність. Її треба сприймати такою, якою вона є.
Так що призначення Президента Кравчука в Тристоронню контактну групу, нові ініціативи й благі наміри, про які говорять українські перемовники - це все добре. Якщо вдасться повернути додому українських військовополонених та політичних заручників - це буде вже бодай якийсь результат.
Проте з Москви чітко дали зрозуміти, що домовлятися про повернення до status quo, яке існувало до цієї, мабуть найбезглуздішої за останні років 100, війни там не будуть.
Тому кома у заголовку має стояти саме після другого слова. Козак передав Україні і світу позицію самого обнуленого Путіна. Суть її така, - перемовини зупинити, домовлятися не можна. Крапка.
Вадим Трюхан, дипломат, політолог
