Новомодна страшилка нинішніх солодких днів – нібито остаточне оформлення крутого антипрезидентського «союзу меча-Яценюка і орала-Гройсмана». А й справді – просто феєрична політтехнологічна знахідка. Придумати щось більш «видатне» просто неможливо. Зібрати в одному спецпакеті відразу двох економічних «геніїв», які дивовижно проговорили всі шанси і повернули економіку в статус класичного «пожирателя чужих запозичень» і не мають зовсім ніяких стабільних електоральних бенефітів, а після спробувати продати це на 20% дорожче? Згоден, в Україні нині чарівний час «дітей Кафки». І, тим не менш, є ряд чисто практичних питань, відповіді на які банально вбивають ненародженого ще демонічного Руйнівника Петра Олексійовича.

Нормандський телефонний формат

Перший: а кому взагалі сьогодні можна продати Яценюка? Який аудиторії? В якому новому образі? Полумачо? Світоч-реформатор? Розумний «ботан»? Як впарити розумним і роздратованим виборцям людину, яка мала неймовірну економічну владу і злила її в унітаз особистої жадібності?

Другий: а навіщо чіпляти в будь-який проект Гройсмана? Володимир Борисович, незважаючи на понтовитість, так і не виріс навіть в середнього політика, залишаючись провінційним менеджером з дуже обмеженим медійним і людським ресурсом. Позбавте його права «прем’єрської ночі зі смотрящими» і… навіть Коломойському купувати нічого.

Третій: а куди викинемо амбіції досить агресивних і надзвичайно упакованих Авакова-Турчинова? Чи Арсеній Петрович погодиться на роль Фунта при реальній владі Арсена Борисовича?

Четвертий: Петро Олексійович, звичайно, не дивлячись на всю свою красномовність, надзвичайно непереконливий по частині перекладання соціообурення на плечі того ж Яценюка. Що вельми і вельми мене особисто дивує. Втім, цілком може статися, що Петро Олексійович грає в більш тонку гру і навмисно завищує ставки Яценюка-Гройсмана, щоб у заповітний «час Х» показово їх відшмагати. Зрозуміло, якщо в команді президента ще залишилися «майстри прочуханки».

П’ятий: Коломойський, звичайно, той ще демон. Проте Ігор Валерійович в аутсайдерські проекти інвестує, але не дуже так щоб багато. Коротше, настільки зголоднілим хлопцям на двох навряд чи вистачить. А де брати ресурси на покупку політбрендів? Скупку людей? Нейтралізацію активістів відразу двох роздратованих центрів сили (президентської і аваківської)? Піднайом суперкреативних технологів, здатних щовечора генерувати інформаційні приводи про підтримку «святими отцями» (або святими мощами?) Репресивної пенсійної реформи? Навіть «нігерійські консультанти» для Яценюка і, особливо, Гройсмана будуть коштувати дуже дорого.

Шостий: відомо, що Арсеній Петрович Яценюк невтомно розповідає на зовнішніх ринках жахи про Петра Олексійовича. Але невже він зовсім не бачить скепсис в їхніх очах? А куди ж нашим-то без зовнішнього «одобрямса»?

Втім, важливо інше: а навіщо виборцю знову полоскати ноги в смердючій рідині, якщо система вимагає фундаментальної перебудови і скорочення всіх цих сентиментальних піар-дурниць?

Михайло Подоляк, політтехнолог