Парадоксальна ситуація – в Україні величезні запаси власного газу, а ми двадцять років витрачаємо величезні гроші на його імпорт. Я підкреслю – розвідані величезні запаси газу.
Здавалося б, найбільш очевидний хід – це розвивати власний видобуток. Навіщо в доларах оплачувати роботу російських або європейських працівників газодобувних підприємств, якщо можна в гривнях платити зарплати українським робітникам? Усі логічні аргументи говорять на користь другого варіанту. А тепер дивимося на реальну картину:
Державна служба геології та надр планує найближчим часом виставити на аукціони спецдозволи на розробку газу на 44 ділянках. Ресурси цих ділянок оцінюють у 1 трлн кубометрів. Добре? Безумовно. З аукціонами затягувати не варто. Тим паче за нинішніх світових і українських цін на газ – рентабельність видобутку просто чудова.
Тобто державі не потрібно шукати кошти в бюджеті – продавай за розумною ціною ділянки і збирай ренту разом із податками, які заплатять робітники нових підприємств. Подвійна вигода за нульових вкладень і мінімальних зусиль!
А тепер перейдемо до парадоксів нашого часу. 44 ділянки – це добре. Але зараз в Україні є 150 так званих “поснулих” нафтовидобувних і газодобувних компаній, які, маючи ліцензії на розробку родовищ, не використовують їх. У однієї такої компанії може бути 20-30 ліцензій, які не працюють.
Тобто люди отримали ділянки, ліцензії – і просто сидять на них із розумним виглядом. Не добуваючи газ, не створюючи робочі місця – потенційно багаті й успішні, а в реальності – ніякі. Ключових питань два: Чому люди не хочуть заробляти? Що нам робити з цим «щастям» далі?
Сидять на поснулих родовищах дві категорії людей. Перша – це ті, хто нахапав ділянок та ліцензій, користуючись наближеністю до влади ще за Януковича. І навіть не планував працювати. Гребли все за принципом «є можливість – хапай» або з розрахунком потім перепродати з великою вигодою. Але так і залишилися з нахапаним, не в змозі організувати видобуток.
Друга категорія – лобісти імпортерів. Раніше – головного імпортера «Газпрому». Дуже проста схема – отримати українські ділянки і свердловини, заблокувати видобуток і заробляти на постачанні.
Тут не лише економіка, а й політика. Україна платить за імпортний газ і автоматично сідає на цю саму газову голку. Все просто.
Останнє американське попередженняМені здається, нерозумно не використати такий ресурс українських надр, які теоретично та юридично належать народу. Розвиток власного видобутку дає робочі місця з високою зарплатою, податки та внески у Пенсійний фонд, зміцнює гривню (і вирівнює баланс зовнішньої торгівлі). Тож необхідно максимально спростити вхід на цей ринок будь-яких інвесторів – внутрішніх та іноземних. Звести до мінімуму терміни оформлення документів і скоротити їхню кількість.
Право оренди, ліцензія на видобуток протягом тижня на руки, і вперед – добувай. Договір про інвестзобов’язання з взаємними гарантіями – ти добуваєш, тобі не заважають. А ось тих, хто, як хом’ячок, сидить мовчки на свердловині та нічого не видобуває – знести в найкоротші терміни.
Бо мати 150 поснулих ділянок – навіть не розкіш, а еталон безгосподарності.
І саме такі законопроекти мають бути у Верховній Раді позачерговими. А то ми голодуємо, сидячи на горі золота.
Кирило Сазонов, політолог
