“Україна — це країна можливостей”, — полюбляв говорити екс-президент Петро Порошенко, не уточнюючи при цьому, кого це гасло стосується більше

Як пише КомпропатUA, в сучасних українських реаліях це правило дедалі частіше спрацьовувало відносно наближених до влади бізнесменів або тих, хто з нею може домовитися.

За будь-якої влади в Україні з’являлися компанії, які за кілька років перетворювалися на потужні бізнес-групи. Характерна риса таких підприємців — фірми із статутним капіталом 5 тис грн, скромні засновники та директори з невеликих міст.

Існує і інша категорія підприємців, які ледь не все життя перебуваючи на державних посадах, раптом виявляються родичами власників успішних бізнесів. Для останніх “епоха бідності” не наступає за жодної влади, а перманентні сутички з правоохоронцями у підсумку закінчуються нічим.

У цьому тексті мова піде про дві групи, які можна віднести до обох зазначених категорій. Про компанії, які в останні роки завдяки впровадженню спеціальних процедур допуску отримали монопольне становище в тендерах на постачання олив та мастил для “Укрзалізниці” та Міністерства оборони.

На заваді не стали навіть масові кримінальні провадження, дані про зв’язки з депутатами, звинувачення у змові з ФСБ та знищена військова техніка під час війни.

Секрети успішного бізнесу від перших осіб

В останні роки постачання олив та мастильних матеріалів “Укрзалізниці” та Міноборони майже повністю монополізували кілька компаній, які пов’язують з оточенням двох відомих у вузьких колах депутатів. Саме з впливом народних обранців співрозмовники ЕП пов’язують такий успіх цих фірм.

Перша компанія — ТОВ “Агрінол”. Вона випускає оливи на базі бердянського заводу “Азмол”, який до 2016 року належав “Нафтогазу України”. Коли постало питання про його приватизацію, тодішня влада традиційно “бачила” серед покупців найбільші світові нафтові компанії на кшталт Chevron або Shell.

Проте реальність виявилася іншою: завод контролюють родичі колишнього “регіонала”, а нині депутата від “Волі народу” Олександра Пономарьова. Він і сам відкрито виконував роль адвоката сімейного бізнесу у скрутні моменти.

Постачанням продукції “Агрінолу” займаються офіційні дилери компанії. Найчастіше для цього використовується фірма “Міроіл”. У її активі — величезна кількість виграних останніми роками державних замовлень на мільйони гривень.

Інший фаворит — київський завод КSM. Його продукцію продають фірми з групи “Трейд коммодіті”, яка у 2016 році стала активним учасником державних тендерів.

У 2018 році на неї припадало 35% поставок пального Міноборони, а у 2017 році цей показник становив 60%. Приблизно такий же успіх компанія демонструє і в тендерах “Укрзалізниці”: у 2018 році на неї припало 40% постачань, у 2017 році — 50%.

“Коммодівців” пов’язують з оточенням народного депутата від БПП, “адвоката Харкова” Олександра Грановського. У 2017 році бізнесмен Андрій Адамовський, відомий співпрацею з Грановським, заявив, що є “одним з інвесторів” цієї компанії.

Другим інвестором був названий Володимир Трофименко. Сам депутат спростовував свою причетність до компанії. Її офіційним засновником і директором значиться житель Кам’янського Вадим Майко, який раніше не відзначався успіхами на ринку пального.

Після хвилі скандалів і судових позовів “Трейд коммодіті” перейшла в стадію банкрутства, але її справу продовжують “рідні” “Август пром”, “Фідея” та “Торум”.

“Укрзалізниця”: тобі — половина, мені — половина

Потреби “Укрзалізниці” у мастильних матеріалах у 2018 році повністю забезпечили компанії з орбіти двох згаданих бізнес-груп: “агрінолівці” поставили залізниці 7,941 тис тонн, фірми з групи “Трейд коммодіті” — 7,861 тис тонн.

Чому весь обсяг розділився на дві майже рівні частини — питання до замовника, який таким чином сформував технічне завдання. Чи були інші охочі на ці лоти?

Так. В Україні достатньо виробників олив та мастильної продукції і більшість з них не проти позмагатися за право постачати продукт одному з найбільших споживачів цього товару. “Укрзалізниця” закуповує оливи радянських стандартів і до останнього часу, за словами постачальників, проблем з доступом до тендерів не було.

“Кілька років тому “Укрзалізниця” запровадила СОУ — стандарт організації України. Це спеціальні правила атестації, відповідно до яких усі мастильні вироби, які постачаються залізниці, повинні проходити випробування. Тобто треба отримати допуск”, — не “під запис” розповідає представник однієї з компаній-виробників.

Такі допуски наразі є тільки у компаній “Агрінол” і “Торум”. Щоб отримати спеціальну акредитацію, скаржаться виробники, треба пройти усі кола пекла.

“Придумали цей допуск і тепер ніхто не розуміє, як його отримати. Компанії пишуть листи, а їм відповідають: у вас все гаразд, але додайте ще кілька папірців. Так щоразу. На це можуть піти роки, а тимчасом продукцію постачають дві компанії. Для інших тендер закритий”, — розповідає представник одного з торговців.

Ледь не єдиний робочий інструмент боротьби з гегемонією “Торума” та “Агрінола” — скарги в АМКУ. 31 травня таким чином був заблокований тендер на постачання олив та мастил на 388 млн грн. Розгляд скарг призначений і за закупівлями на менші суми.

Утім, блокування тендерів залізничників не лякає. У скрутний момент УЗ завжди підстрахує виробник з Бердянська. Як стало відомо ЕП, “Агрінол” на час блокування одного з тендерів погодився позичити“Укрзалізниці” необхідний обсяг олив.

Є два факти, які свідчать про велику довіру менеджменту УЗ до компанії родичів Пономарьова. По-перше, “Укрзалізниця” вирішила не прописувати штрафів на випадок невиконання угоди. По-друге, оціночну вартість позиченої оливи дозволила визначати позикодавцю. В УЗ запевнили, що така ціна відповідає середній ринковій.

Однак, за даними директора “Консалтингової групи А-95” Сергія Куюна, УЗ на тендерах штучно обмежує конкуренцію і купує оливи з націнкою до 56% від ринкової ціни. Через це, каже Куюн, монополіст щорічно переплачує близько 150 млн грн.

У 2019 році залізниця планує купити 16 тис тонн мастильних матеріалів. Хто виграє на тендерах і чи зміниться щось у питаннях конкуренції — покаже час. З позитивного: АМКУ останнім часом почав пильніше придивлятися до закупівель компанії.

Під час підготовки статті з’явилися дані, що УЗ замовила у компаній “Міроіл” та “Торум” ще 1197 тонн олив виробництва заводів “Агрінол” і КСМ на 53 млн грн. За іншими чотирма тендерами, які передбачають закупівлю 10 тис тонн продукції на 450 млн грн, договори не підписані — учасники проходять процедуру кваліфікації.

Міноборони: у Вілларібо і Віллабаджо знову свято

Як розповідають учасники ринку, в Міноборони ситуація трохи інша, але певна схожість простежується. Умови тендерів на постачання олив певної марки у військовому відомстві прописані тільки під одну компанію — “Агрінол”, але заробляти на цьому не соромляться і “коммодівці”.

Мова йде про оливи марки “Азмол гарант М-4042ВТ” виробництва “Агрінолу”, які використовуються для експлуатації в танкових двигунах. Саме такі оливи пройшли випробування і допускаються для використання військовою технікою. У тендерних умовах є вимога: олива моторна “Азмол гарант М-4042ВТ” або її еквівалент.

Однак заявки з еквівалентним товаром Міноборони відхиляє, навіть якщо він дешевший на 40 тис грн за тонну. Яскравий приклад — тендер, проведений узимку.

За двома лотами в ньому перемогла компанія “Аріан” 78-річного конструктора-ентузіаста з Києва Едуарда Рудика. Фірма взялася поставити 180 тонн оливи власного виробництва за ціною 82 тис грн за тонну.

Після тендеру Міноборони відхилило дану пропозицію і заявило, що ці оливи не є еквівалентом товару заводу “Аріан”. Заяву про невідповідність запропонованого товару випустив і “Агрінол“, підтримавши військових.

За іншими лотами перемогла “Торум”, яка запропонувала товар “Агрінолу” по 120 тис грн за тонну, різниця — 38 тис грн за тонну. Загальна сума закупівлі — 86,5 млн грн.

У 2019 році “Аріан” не виграла жодного тендера Міноборони через згадані стендові випробування. Це нагадує ситуацію з УЗ. На папері виробники можуть протестувати товар та отримати допуск до тендерів, а на практиці це майже неможливо.

Для отримання допуску слід пройти 300-годинні випробування у Харківському конструкторському бюро з двигунобудування і заплатити кілька мільйонів гривень.

“Ми вже кілька років намагаємося пройти ці випробування. Зверталися до Міноборони, “Укроборонпрому”, на Завод імені Малишева і навіть до Степана Полторака. Ми готові заплатити, щоб пройти ці випробування, але нас блокують і кажуть, що продукція “Агрінолу” — найкраща”, — розповідає один з виробників.