Володимир Литвин: який стосунок має скандально відомий Герой України до вбивства Гонгадзе
Біографія
Володимир Михайлович Литвин родом із Житомирської області, де народився 28 квітня 1956 року в сім’ї селян – Михайла Климовича та Ольги Андріївни Литвиних.
Сім’я
Одружений, батько двох дітей. Дружина Тетяна Костянтинівна за освітою економіст. Батько Тетяни Литвин – Костянтин Панікарський, був депутатом Верховної Ради УРСР і членом ЦК КПУ.
У сімейства є донька Олена 1982 року народження. Через сім років, у 1989 році, народжується син Іван.
Освіта
Володимир Литвин навчався в Київському університеті ім. Тараса Шевченка. Історичний факультет закінчив у 1978 році. Як і багато хто з майбутніх політиків, займався науковою діяльністю в стінах рідного університету. Тому після закінчення навчання він почав працювати помічником ректора.
У 1984 році захистив кандидатську дисертацію. До 1986 року встигає побувати на посаді старшого викладача та доцента історичного факультету.
Кар’єра
Після доволі успішної кар’єри в науці Володимир Михайлович наважується спробувати себе ще й у ролі чиновника. У 1986 році він переходить на роботу в управління Міністерства вищої та середньої спеціальної освіти УРСР. Наступних три роки він очолює це управління.
Далі ж його захопила політика. У січні 1989 року він працює в апараті центрального комітету Компартії України. Наступні два роки він спочатку лектор, потім консультант і, в підсумку, помічник секретаря ЦК.
Але в 1991-му році Литвин знову йде працювати в стіни рідного університету. По 1994 рік він доцент і докторант істфаку в альма-матер.
У 1994 році Володимир Литвин починає своє тісне і доволі тривале співробітництво з тодішнім президентом Леонідом Кучмою. Працював у його Адміністрації помічником президента.
А через рік захищає докторську дисертацію за своєю книгою. В ній описує політичну арену України та її головних дійових осіб.
Пізніше обіймає посаду заступника голови АП, першого помічника самого Леоніда Даниловича. А в 1999 році навіть очолив Адміністрацію. Тоді й отримує прізвисько “сірого кардинала Кучми”. А в Україні назавжди завойовує собі звання “кучміста”.
На виборах до парламенту в 2002-му році Литвин керує проектом “За єдину Україну!”. Неофіційно цей провладний політичний проект іще називають “За ЄдУ”. Хоча, навіть незважаючи на адмінресурс та велику підтримку фінансами, блок дуже відстає від свого головного конкурента – “Нашої України”.
“За ЄдУ” посідає лише третє місце в багатомандатному окрузі, й заводить до парламенту тільки 35 народних депутатів. Тоді як “Наша Україна” бере цілих 70 місць. Навіть незважаючи на це, голосів для формування прокучмівської більшості виявляється достатньо. Леонід Кучма вносить кандидатуру, і Володимира Литвина обирають спікером парламенту. У 2004 році Литвин стає Героєм України.
Того-таки 2004 року Верховна Рада провалює голосування за політичну реформу. Незабаром Україну розбурхує Помаранчева революція. Деякі політики безпосередньо звинувачують в цьому саме Литвина.
Віктор Король: генерал поліції та “хранитель” кримінального світуМабуть, не дивно, що на виборах у парламент у 2006 році його політичний блок “МИ” провалився. Балотувалися тоді в його складі переважно члени “Народної партії”, очолюваної Литвином. Але вони так і не пройшли бар’єр у три відсотки, набравши лише 2,44%. Тому він повертається до науки, і три наступних роки працює віце-президентом Національної академії наук України. Хоча, йдучи, заявляв, що в політику ще обов’язково повернеться.
Так і сталося. На дострокових виборах у парламент в 2007 році “Блок Литвина” все ж таки набирає близько чотирьох відсотків голосів. У стінах парламенту опиняються 20 його депутатів. Спочатку Литвин запевняв, що не збирається створювати коаліцію разом із “Нашою Україною – Народною самообороною” і Б”локом Юлії Тимошенко”. Але пізніше, мабуть, передумав. У підсумку Литвину знову вдається стати спікером парламенту.
У 2008 році президент призначає його виконувачем обов’язків ректора університету їм. Т. Шевченка. Але таку роботу політик розцінює радше як важке навантаження укупі з депутатством. Організовує вибори нового ректора, а сам іде.
Володимир Литвин висувається кандидатом на посаду президента країни на виборах у 2010 році. Його “успіх” тоді становив 2,35%, або сьоме місце серед усіх висуванців.
Потім іще двічі обирається народним депутатом – у 2012-му році опинився в парламенті завдяки виборцям мажоритарного округу в Житомирській області.
Був у списку тих народних обранців, які віддали свої голоси за так звані “диктаторські закони” Януковича в січні 2014 року.
Опальний президент утік, відбувається Революція гідності. Але це не завадило Литвину вкотре обратися до парламенту восени цього ж року. Востаннє йшов на вибори самовисуванцем. У парламенті сьомого скликання спочатку увійшов до депутатської групи “Воля народу”. А через три роки покинув її.
Компромат і чутки
Хай там що, а Володимир Литвин назавжди заслужив собі славу дуже неоднозначного політика. І, хоча в Україні цим здивувати вже дуже складно, все ж таки варто пригадати деякі його вчинки більш детально.
Нестор Шуфрич в одному з інтерв’ю “Українській правді” заявив, що якщо б не Литвин, то такого, як він каже, “горя”, маючи на увазі Помаранчеву революцію, вдалося б уникнути. Ба більше, політик стверджував, що тодішній спікер навіть якимсь чином шантажував президента – обіцяв внесення змін до основного закону в грудні 2004 року в обмін на надання йому звання Героя України.
Шуфрич запевняв, що знає багатьох політиків, які разом із ним могли б підтвердити це в суді. Володимира Михайловича він тоді ще умовно назвав “і вашим, і нашим”. Нібито після приходу до влади Віктора Ющенка він і Петро Порошенко дуже хотіли поділити вплив у владі, але прем’єр-міністром тоді несподівано стала Юлія Тимошенко.
Коли спалахує скандал із “плівками Мельниченка”, саме Литвина екс-майор Держслужби охорони визнає замовником ліквідації Георгія Гонгадзе. На що політик відповідає численними судовими позовами.
17 січня 2006 суд зобов’язує скандального майора спростувати цю інформацію перед журналістами і вибачитися перед політиком. Ще через п’ять років політик знову звертається до суду з тим самим проханням – публічно вибачитися за неправдиву інформацію про нього.
Цікаво також, що Володимира Литвина неодноразово звинувачували в плагіаті в науковому співтоваристві.
На що політик стверджував, що це звичайне цькування в рамках передвиборної гонки, і що заради кількох сторінок тексту він на таке ніколи не зважився б.
Декларація
У 2018 році задекларував квартиру в Києві на 259 квадратних метрів вартістю близько дев’яти з половиною мільйонів гривень.
Пізніше, у доповненні, вказує сто тисяч гривень доходу від здавання майна в оренду. Цікаво, що з 2015 року Володимир Михайлович орендує будинок у Конча-Заспі на 550 квадратних метрів. Графу “вартість оренди”, однак, залишив порожньою.
Іще в одному додатку Литвин зазначив, що отримав трохи більше ніж 275 тисяч гривень зарплати за основним місцем роботи. Ще сімдесят тисяч заробив за сумісництвом. Шістдесят одну тисячу гривень отримав як стипендію академіка НАНУ. Найбільше Литвин виручив зі здавання власності в оренду – мільйон двісті тисяч гривень.
Близько двохсот тисяч гривень відсотків отримав Володимир Михайлович, іще сімсот п’ятдесят тисяч – його дружина. Ще сто двадцять тисяч політик отримав пенсії.
У власності дружини Тетяни є кілька земельних ділянок. А у самого Володимира Михайловича – кілька пар наручних годинників марок Zenit і Hublot, чотири з половиною тисячі книг, тридцять дві ікони, зброя. Є у політика також позашляховик 2013 року випуску – Toyota Land Cruiser.