Я до приходу в міліцію не лаявся і не курив – Москаль

– Ви вже рік на посаді голови Закарпатської ОДА. Як вам працюється?

– У мене не завищена самооцінка, тому нехай оцінюють люди. Поки займаюся стихією – у нас на Закарпатті зовсім недавно вона накоїла лиха. Нам потрібно обстежити приблизно шість тисяч домогосподарств, скласти акти і відправити всі ці справи до Києва – щоб Міністерство економічного розвитку винесло це питання на порядок денний Верховної Ради і люди отримали компенсацію.

В цьому році нам взагалі «щастить» зі стихіями – тільки чотири серйозні, не кажучи вже про дрібніші. Поки маємо в розпорядженні 1,5 мільйона резервних грошей. Будемо якось викручуватися.

– Закарпаття нині у багатьох українців асоціюється насамперед з контрабандою.

– Реально про контрабанду можуть розповісти ті, хто нею займається і ті, хто з цим бореться. Коли інші починають про це говорити виходить «ля-ля-ля». Зараз ми впритул зайнялися лісом. У нас на митниці стоять вагони з деревиною – незрозуміло звідки вона і для чого. Взагалі, ця ситуація зріла довго. Вийшло так, що Україна стала сировинним придатком в цьому плані для інших країн. Основна продукція в Чехію, Австрію, Угорщину – все йшло з України.

Ось і зараз на митниці стоять вагони деревини, яка за всіма документами проходить, як деревина для виготовлення палива, різних брикетів. А реально це ділова деревина. Ми взяли документи і спробували з’ясувати – кому йде така гарна деревина з України під виглядом палива. Виявилося, що закордонні фірми-покупці виготовленням брикетів не займаються, зате роблять меблі, всілякі заготовки. Ми просили і Гройсмана, і глав митниць – забрати у нас все це і ретельно перевірити, підключити експертів з торгово-промислової палати.

Державне лісове агентство взагалі зайняло особливу позицію – вони замість того, щоб розібратися, почали писати на нас в прокуратуру та СБУ. У підсумку маємо: вивозять ліс, вивозять хороший ліс – за зниженими ставками, як паливну деревину, всі сидять і мовчать. А потім в ЗМІ говорять, що на Закарпатті контрабанда. Ось митники відзвітували, що в цьому році за перше півріччя вилучили в п’ять разів більше контрабандних сигарет, ніж за такий самий період минулого року.

– А що зараз із цими вагонами лісу?

– По 28 із них відкрили кримінальне провадження, за іншими поки складають акти щодо порушення митних правил. Потім буде суд. Поки всі вагони стоять у нас, на Закарпатті. Сподіваюся, суд конфіскує деревину. Якщо держава має Держлісагентства і не може їх змусити забрати у нас деревину, отже, ми підемо довшим шляхом – все буде конфісковане на користь держави.

– Поясніть останні кадрові перестановки на Закарпатській митниці.

– А ніяких перестановок тут не було – всі, як працювали, так і продовжують працювати. У нас справді довго не було керівника Закарпатської митниці – я повинен був його узгодити і не давав згоди. Все тому, що мені надсилали якихось бовдурів, а я ні на кого не хотів давати погодження. А потім зустрів у складі делегації митників, які приїжджали до Ужгорода, свого знайомого – Володимира Колесникова – ми з ним проходили по одній кримінальній справі.

У 2000-х він був заступником начальника УБОЗу Донецької області. У 2005 році Колесніков взяв заяву у бізнесмена Бориса Пінчука про факти вимагання з боку регіонала Бориса Колесникова і замах на вбивство. Потрібно враховувати, що тоді Донецька область була повністю під контролем Партії регіонів. І прийняти заяви на Бориса Колесникова міг далеко не кожен опер, але Володимир наважився. Після того, як першим заступником генпрокурора став Рінат Кузьмін, Володю почали щемити – відкрили кілька кримінальних справ і звільнили. А в Генпрокуратурі навіть створили спеціальну групу, яка займалася, такими, як я і він.

Загалом, Володю я знав ще з тих часів, і ми зустрілися в Ужгороді після мого призначення. Я не знав, що після МВС, він працює на митниці. Коли побачили, що я з ним добре спілкуюся, його кандидатуру запропонували Насірову – Насіров вніс пропозицію, і я з ним погодився. В органах у мене було підлеглих більш, ніж 300 тисяч людей – і я всіх не знав. Але ось Володю Колесникова запам’ятав – ми разом сушили сухарі і готувалися відповідати по тих справах, які нам «шили». Але у Генпрокуратури нічого не вийшло, а потім в країні почалася революція – і всім стало просто не до нас.

– Як екс-міліціонер пробували оцінити реформи в міліції – зокрема, створення нової поліції?

– Ну це ж ви, журналісти, кричали на кожному кутку – нова поліція. А мені спочатку було все помітно – провалилася ця реформа, в той час. Коли країна гостро потребувала реформ. Ось коли Україна вимагала реформ при Януковичі, Портнов швидко придумав новий Кримінально-процесуальний кодекс. Тепер за цим кодексом всіх затримують – і всі одразу ж, на другий день виходять. В’язниці порожні, в судах нічого не розглядають, крім крадіжок.

Я завжди говорив, якщо ви хочете з чимось боротися, ви повинні викинути стару зброю. Коли Гітлер напав на СРСР, у Союзу були шаблі та рушниці, що залишилися з Першої світової війни – хіба такою зброєю можна перемогти? Тільки після модернізації. Так і зараз, поки діє кодекс Портнова – реформувати і зробити нічого не можна.

Можна створити купу організацій – починаючи від НАБУ і закінчуючи чимось ще. Але це неефективно. Портнов же не дурна людина, він розумів, що владу доведеться здавати, за свої вчинки відповідати – ось і придумав такий кодекс, який подали нам, як реформу. Реформи потрібно було починати з його скасування.

Потім – я 10 років навчався в школі, потім у Вищій школі міліції, в академії, щоб стати міліціонером. В ті часи, навіть отримавши таку школу, не кожен із міліціонерів міг очолити групу з розкриття тяжкого злочину або затримання маніяка. Таких людей було двоє або троє на область. А тепер скажіть – якого міліціонера або поліцейського можна вивчити за три місяці? А зараз подивіться статистику – відбувається зростання всіх злочинів.

Я добре пам’ятаю, як у народу була ейфорія, коли до влади прийшов Віктор Ющенко. Я якось був на ринку в Косівському районі, де Ющенко в молодості працював головбухом. Спостерігав всю цю ейфорію у зв’язку з його обранням і дивувався: як же так, адже той самий Ющенко розвалив їхній колгосп, а тепер вони радіють, що Віктор Андрійович став президентом? Така ж ситуація зараз у народу і з новою поліцією. Спочатку ейфорія, а потім розчарування.

Повторюся, ніде в світі немає такого дива, щоб за три місяці з людини зробити поліцейського. Скоро вибори в Грузії, наші грузинські реформатори поїдуть, а ми залишимося біля розбитого корита.

– Ну, багатьом здається, що ми вже й так біля розбитого корита.

– Я прекрасно бачу все те, що відбувається зараз із народом. Напевно, у владі ближче ніж обл- або райдержадміністрація, немає нікого. Ось ви прийшли до мене в адміністрацію – у мене немає тут охорони. Хіба хтось вас запитав, чому ви сюди прийшли? Я в день приймаю по 100 – 120 людей. І можу сказати – так, ми біля розбитого корита.

– Але ви ж людина президента в області.

– Наведу приклад – покажіть мені хоч один законний поліграф у нас в країні. Ну – такий, який буде з ліцензійним обладнанням, де сидітиме людина, яка закінчила університет, в якому навчають працювати з поліграфом. Зазвичай у нас сидить на поліграфі в ліпшому випадку шаман, в гіршому – взагалі шарлатан і аферист. І працює на якомусь піратському апараті.

І зараз суспільство, щоб провести реформи і навести порядок з корупцією, масово відправляє чиновників проходити поліграф. Пройшов – добре, чесна людина, працюй далі. Не пройшов – будемо труїти, звільняти, проганяти, люструвати. А, між іншим, тільки я знаю 15 способів, як можна той самий поліграф обдурити. Найпростіший – напитися перед тестом на поліграфі води. Аби тиск на сечовий міхур був такий сильний, що всі думки були тільки про те, як би встигнути добігти до туалету. А у нас за допомогою поліграфів поліцію набирають, прокурорів й інших чиновників.

Суспільство водять за ніс за допомогою цього поліграфа. Якщо держава і далі займатиметься дурницями, я не беруся прогнозувати – що буде далі. Та й люди самі, замість того, щоби почути один одного, кинулися до цих рятівних поліграфів, як до останньої інстанції. Це тільки маленький приклад того, що відбувається.

– Розкажіть про ваші стосунки з президентом, з генпрокурором.

– У нас нормальні, людські стосунки. Значно кращі, ніж у нас були з Віктором Ющенком, коли я працював губернатором Луганської області при ньому. Віктор Ющенко був ще той репресант. При ньому процвітали підкилимні ігри. У Порошенка мене влаштовує, що я не беру участі в підкилимних іграх. Я не знаю навіть, чи є вони.

Луценка я знаю давно – я ж його захищав. Ще з того моменту, коли він на засіданні РНБО дав по морді Черновецькому.

– Ющенко – репресант? Тяжко повірити.

– Уявіть собі. Згадайте хоча би справу про його отруєння – все це хотіли повісити на Жванію, а я взявся Жванію захищати. Правда, попередив, що якщо беруся захищати, то сам маю бути впевнений, що Жванія справді ні при чому. Виявилося, що ніякого отруєння не було. Був бізнесмен на прізвище Щур, який робив палений коньяк, що називався «Щурівка». Під час поїздки на Чернігівщину Ющенко був у Щура, потім у Сацюка, потім ще у когось.

Зрозуміло, всюди їли і пили. Пили пиво, потім вино, шампанське, палений коньяк, їли раки і плов. Зрозуміло, всі були п’яні в зюзю, і в якийсь момент організм Ющенка просто не сприйняв всього з’їденого і випитого. Адже пили і їли все, як востаннє в житті. Жванія теж був в тій компанії, і на нього почали все валити. Коли я про це дізнався, то сказав Жванії: єдине, що ти міг ще зробити для Ющенка, то це помочитися в котел з пловом …

Хтось доніс про це Ющенку. Боже мій, що тоді почалося – мене перевіряли всі, хто тільки міг. Дочку мою звільнили з роботи – вона працювала в представництві Інтерполу в Україні. За нею стежили: рахували, скільки чашок кави вона випила. Виявилося, що вона за місяць випила кави на 2 тисячі гривень, та ще й незаконно.

На той момент я змушений був вивозити сім’ю. До міліції вона більше не повернулася. Досі у мене залишився осад. Зрозуміло, через кого її звільнили, але Ющенка вже давно немає, могли б хоча би запросити мою дочку назад працювати. Але не покликали.

Тому я відверто кажу, що таких репресій та ігр за Порошенка немає

– Одначе при Ющенку ви очолювали Луганську ОДА. Пропозиція надійшла від нього?

– Ющенка взагалі нічого не цікавило. У 2005 році призначили мене, бо туди ніхто не хотів їхати. А потім в Алчевську сталася трагедія. Приїхав Ющенко і питає у своєї свити – покажіть мені, хто тут губернатор? Сам він не знав, що тут губернатор я. Він ніколи в той час мені не дзвонив, не цікавився ні мною, ні областю.

Тоді якраз Партія регіонів починала набирати обертів. В один чудовий момент до Ющенка підійшли Тихонов і Єфремов і попросили віддати їм Луганську область – мовляв, вони хочуть свого губернатора. Ющенко погодився, оскільки йому було все одно, і мене змінив регіонал Антипов.

– І про вас згадали, коли стало гаряче?

– Так. Наші війська звільнили Рубіжне, Попасне, Лисичанськ. Адміністрації тоді не було – були її залишки в одному кабінеті. А мене там вже знали. Коли я був губернатором, я займав третє місце в рейтингу – на першому був губернатор ще часів Кравчука, на другому Єфремов, а на третьому я. Тому я на Луганщині припав до душі – був «свій» і знав область. Про мене відразу писали, що я католик, хоча я православний. А взагалі, я ходжу в будь-яку церкву – навіть в мечеть або в синагогу. І знаю, що в синагогу заходять вголовному уборі, а до мечеті без взуття.

– Ви не стримуєте себе у лексиці, що багатьом подобаєтеся. Я згадую ваш перл про викурений в школі буквар.

– А ви подивіться на людей, які чогось досягли в житті – це ж на 90% вихідці з села. І я з села. У людей колись грошей на сигарети не було – саджали тютюн, крутили самокрутки. Хто з газети, хто зі старих книг. Бувало, що траплялися і букварі. Особливо, якщо тютюном бавилися школярі.

Щодо гострих слів. Думаю, що розум дали мені мама і тато, ВНЗ може його тільки відшліфувати, а все інше – дано людині від природи. Я до приходу в міліцію не лаявся, не курив, досі пір не п’ю горілку – можу дозволити собі келих сухого вина. У міліції вже мене навчили – з вовками жити і по-вовчому вити.

У міліції нас спеціально навчали жаргону. У вищій школі був навіть такий курс під грифом «секретно». Так що жаргон я знаю, за словом у кишеню не полізу. А як людина з села – роблю це щиро і від душі.

– Одна з недавніх обговорюваних тем – тиск поляків на львів’ян, аж до перекриття кордону. У суспільстві говорять про антиукраїнські настрої в Польщі. Як із цим на Закарпатті?

– Я не дивлюся російські канали, бо їх у нас відключили. А українські не дивлюся, бо там показують маячню. Особливо мене забавляють сюжети про те, що у нас тут – своя республіка, процвітає сепаратизм. Цілковита дурня, яку навіть не аргументують нічим.

У нас тут гості недавно були з Євросоюзу. Запитували – бачив я цей сюжет, чи буду я якось реагувати? Як же я можу реагувати? Нема тут ніякого сепаратизму, ніхто нам не загрожує.

Більш того, якщо ми прийдемо колись до Євросоюзу, нам доведеться прийняти закон про реституцію – про повернення майнових і трудових прав їхнім законним власникам, які були відібрані Радянським Союзом. Може прийти натовп чехів чи словаків і сказати – віддайте нам наше. І ми змушені будемо віддати. 80% поліцейських управлінь в Румунії знайшли законні власники після того, як країна вступила в ЄС – і нічого, якось же викрутилися. Тож або ми туди йдемо і будемо приймати цей закон, або ми нікуди не йдемо і залишаємося зі своїм.

Як, ви вважаєте, реагують на це закарпатці? Казус в тому, що коли сюди прийшов СРСР, він же не позбавив нікого громадянства. Потрібно було спочатку позбавити громадянства, а потім прийняти нове. Тож, згідно з реституцією, нам доведеться ще й відібране громадянство людям повернути. То чому нам не будувати Європу в Україні?

З 1 серпня у нас відкривається румунське консульство, ми хочемо також відкрити додаткові обласні переходи на кордоні, де вони колись були закриті. Люди із Закарпаття можуть вільно перетинати кордон – дарма, що лише на 50 кілометрів. Були прецеденти, коли закарпатців, які перетнули так кордон – за спеціальними картками, вже навіть у Ватикані бачили. Всіх влаштовує нинішній стан справ. Така ситуація дозволяє закарпатцям відчуватися вільними людьми, а сепаратизм – це не для нас.

І взагалі, у мене є сумніви, що нас візьмуть в ЄС. Ще можуть дати безвізовий режим хіба що, то якщо зовсім зле стане.

– З ваших слів виходить, що Росія першою провела реституцію і повернула собі Крим?

– Росія чітко вибудувала настрої – я ж працював у Криму. Там не було антиукраїнських настроїв, ніхто не зривав прапори, всі вставали, коли співали гімн. Кримчани жили в Україні, але любили Путіна.

А Росія спочатку розколола кримських татар. Я вже тоді сигналізував нашому уряду, що в Криму з’являються заборонені ісламістські угруповання, кинуті на те, щоб розколоти татар. Той же Тахрір, заборонений всюди, розколов Меджліс – почалися війни в церквах, почали приїжджати вихідці з Узбекистану. Було зроблено все, щоб не було єдності у татар.

І я не знаю, чому Віктор Ющенко до всього так байдуже ставився. Він почав здавати Україну першим. Але на той момент його захопила війна з Тимошенко.

– Які у вас зараз стосунки з місцевим «Правим сектором»?

– Ніякі, з тієї простої причини, що його тут немає.

– Та ну! А хто стріляв у бандитів у Мукачевому торік?

– Не знаю, якісь представники криміналітету, назвалися «Правим сектором». Але назватися можна ким завгодно. Наскільки я знаю, з тих, хто стріляв – одні втекли, інших заарештували, третіх убили. У кожного своя доля. А у мене ніяких стосунків з «Правим сектором» або з тими, хто стріляв, – немає.

– Я пам’ятаю ваші заяви на посаді голови Луганської ОДА про те, що в батальйоні «Айдар» є мародери. Тоді це викликало чимало емоцій в суспільстві.

– А хіба тоді або зараз для когось є секретом, що є люди, які воюють чесно, а є звичайні мародери. Війна народжує і героїв, і негідників.

– Юрій Луценко заступився за Валентина Лихоліта – командира «Айдара». З вашої точки зору, це правильно?

– Думаю, що він зробив це з метою, аби далі не роздмухували цю ситуацію. Я знаю особисто Лихоліта – він не з найгірших людей. Але я сто разів казав хлопцям з «Айдара» – не беріть на себе функцію правоохоронних органів, бо ви перетворюєтеся на тих, хто колись ходив з циркулем і міряв – хто єврей, а хто ні. Ось як можна на око відразу визначити – це сепаратист чи ні? Якщо є підозри – є правоохоронні органи, СБУ. І ніхто не має права тримати людину в підвалі й кричати, що він сепаратист. Для цього є компетентні органи. Я не знаю, чому ніхто не вжив жодних заходів. Конституція чітко вказує – створення незаконних військових формувань не передбачене законодавством.

– Але СБУ не діє, а військовий стан так і не ввели.

– Я вважаю, це не дає право добровольцям створювати військові формування. Ось ви спитали, хто стріляв у Мукачевому. Адже цих хлопців можна було раніше роззброїти, дати по м’якому місцю і відпустити – а зараз маємо кров, загиблих, а дехто буде довго сидіти. Хіба це правильно?

– Вас викликали на допит у зв’язку з «чорною бухгалтерією» Януковича. Чому?

– Я не маю до неїстосунку. І відповів НАБУ, що можу виїхати за межі області з особистого дозволу президента. Якщо я їм потрібен – то нехай звертаються до президента. Якщо ви пам’ятаєте, як за часів Майдану підпалили офіс Партії регіонів – там загинуло три людини. Я був також там.

Офіс на той момент правлячої партії підпалили співробітники СБУ – один з СБУшників перейшов на наш бік і прямо показав, де в офісі давали гроші – на третьому поверсі. Вся справа в тому, що ніхто не поставив собі питання – навіщо підпалили офіс? Та вся справа в тому, що на той момент там теж були гроші, приготовлені під роздачу – і вони в момент підпалу зникли. Але чомусь ця сума ніде не фігурує.

«Чорна бухгалтерія» теж звідти. Думаю, що саме через це мене викликали на допит в НАБУ.

– Ви були в комісії, яка займалася розслідуванням вбивств на Майдані. Чому справу не доведено до кінця?

– Бо на той момент, після втечі Януковича, всі святкували перемогу, всім було не до злочину. А зараз 500 або 600 «беркутівців» з Майдану вже служать в Росії. Зброю знайти неможливо. У міліції ж за кожним співробітником закріплена зброя. Прийшов «беркутівець» – зафіксував в картці час, коли отримав зброю. Там же зафіксовано номер, марку, патрони. Прийшов здавати зброю – також зафіксували час.

У такому випадку, можна ідентифікувати – яка зброя стріляла, коли, за ким було закріплено. Але все вкрали, більшість втекли до Криму. Коли я це все розписав – в Генпрокуратурі з мене тільки посміялися. Але якщо починати розслідування – то потрібно починати з відповідей на прості запитання. Наприклад, пам’ятаєте, як під час Майдану зупинили метро, а потім відключили 5-й канал. Хто це зробив? Чому не знайшли винних?

До річниці Майдану, я думаю, що знову будуть порушувати це питання. Не знаю, що з цього вийде.

Я якось вже пропонував – а давайте будемо на конкурсах обирати хірурга в лікарні. Хто крикне голосніше всіх «Слава Україні», того і поставимо. Хіба так має бути? Хіба люди, набрані на таких конкурсах, зможуть довести до кінця хоча б справу Небесної сотні?

Олена Марченко