«Парламентарії люди залежні – хоч у вишиванках, хоч у камуфляжах»

– Пане Павле, не мрієте повернутися до Верховної Ради?

– Та ні! – сміється. – Воно втратило будь-який сенс. І найближчим часом ні склад Верховної Ради, ні сама система не зміниться. Аж поки не зламаємо всю структуру влади і держави.

Треба визнати: завдяки зусиллям Москви і Леоніда Кучми ми збудували те, що мало лише один шлях – до інтеграції з Росією. Усі фінансові магнати були і є зав’язані на російський бізнес. Ріната Ахметова ж ніхто не чіпає?

Міняються ціни, принципи функціонування структур, але не змінюються власники. Москва так просто грошей не давала.

– Після Майдану, подій у Криму та війни на Донбасі хіба Україна не відірвалася від Москви? Та й баланс сил у ВР все ж змінився.

– Це неправда. Ну, та де він змінився? Парламентарі – це все люди залежні, хоч у вишиванках вони, хоч у камуфляжах…

– У 2012 році в одному з інтерв’ю ви казали, що «цей парламент довго не протягне». Так і сталося. Спрогнозуйте долю нинішньої ВР.

– Спершу в офіру буде принесений прем’єр Володимир Гройсман. А наступний – парламент. Це шлях самозбереження президента і тих, хто з ним. Ці групи готові будь-чим офірувати, боюся – аби не Україною. Для них немає таких категорій, як державний, національний інтерес. На першому місці в них є інтереси власні.

І я бачу лише одну доцільність: заново створювати нову потужну силу, на зразок колишнього Народного руху України. Щоправда, на роль єдиної національної сили претендує «Свобода», тому й відзначає своє 25- річчя… Але я такої політичної сили чверть віку тому не пам’ятаю.

– Які політики нині можуть претендувати на об’єднавчу роль?

– Нема таких. Для Юлії Тимошенко Україна – поняття абстрактне. Те, що вона зараз набирає рейтинги, пояснюється одним – немає інших на горизонті. До того часу, доки не з’явиться реальна алтернатива.

Згадувана «Свобода» теж не може – в силу багатьох причин. Ну, почнемо з лідера. Йому треба поступитися місцем. У «Свободі» є вже нові постаті, які ширше мислять. Приміром, Михальчишин, Кошулинський, Сиротюк. Є серйозні люди.

Це тільки одна із складових – проблема лідерства. В націонал-патріотичного табору загалом зараз немає інтегрованої ідеологічної платформи.

– Який може бути вихід?

– Саме тому нами й створено  загальнонаціональне об’єднання, куди входять різні політичні партії, громадські організації, творчі спілки. На кожну проблему випрацьовуємо рішення. У нас є ряд визначних економістів, є група банкірів, таких, як Володимир Стельмах (з 2004 по 2010 роки — голова Національного банку України, – ред.), який скільки років «тримав» гривню і не давав їй завалитися, не давав гендлювати національними інтересами.

– Ви кажете, що парламент буде переобрано. А як із президентом? 

– Вибори і в світі, й в Україні роблять гроші. За винятком деяких європейських держав. Колись я був в Аргентині з Іваном Драчем (письменник, екс-нардеп, – ред.) , і бачив, як дають 5 песо хабаря виборцеві, за те, що він поставить відбиток пальця навпроти свого прізвища.

Я не уявляв, що Україна так швидко дожене цю латифундистську державу. За всіма параметрами. Отож, президента нашого не переоберуть – з ним більше грошей, ніж у його опонентів. А новообраний парламент повторюватиме попередній, тільки в гіршому варіанті. Будуть «підчищені» люди на кшталт Парасюка, Берези з Дніпра…

– Як ви, до речі, ставитеся до Парасюка?

– Він загубився, як і Надія Савченко. Як багато інших. Бо бракує досвіду, розуміння, культури. Людину, яка приходить у велику політику на протестній хвилі, «розведуть» за кілька днів. І так воно й стається.

Взагалі, в політиці присутні різні сюжети. Скажімо, коли творилася «ширка» із Партією регіонів, коли Юля захотіла бути одноосібним лідером держави і укладати з Путіним будь-які проекти. Тоді Господь нашептав сповіднику Януковича, священнику – мовляв, не можна на спілку із Юлею. І Янукович на Трійцю, у Печерській Лаврі заявив журналістам – «ширки» не буде! Я це витрактовую тільки як участь Всевишнього. У великих сюжетах він завжди пристуній.

У сюжеті Майдану люди дочасно повірили, що вони самі вирішать долю України…

– Як оцінюєте діяльність нашого президента?

– Мені здається, що за президентом немає жодної ідеології. Він, по-моєму, і сам це усвідомлює, тому й грає. Він дуже артистичний, але не щирий. Людина, яка повірила в себе сама і якій здається, що відповідно повірили і всі інші. Кажуть, наразі кращих за нього немає. Нові лідери є, ми їх просто не знаємо. Згодом буде ще перехідний президент – я його називаю «адаптер». І лише потім… Бо скільки надзвичайно цікавої молоді з’явилося!

– З’являються, а невдовзі з’ясовується, що вони мало чим відрізняються від попередників. Ті ж самі «скелети в шафі», корупційні «заморочки», земельні ділянки, машини тощо. Сама молодість ще не є уособленням масштабного політичного діяча.

– Маєте рацію. Але для того треба об’єднуватися, оприлюднювати програми, давати меседжі, переконувати суспільство. Бо хто принесе під голий проект свої гроші? А без грошей вибори не відбудуться. Без залучення бізнесу, який би повірив – що оця модель держави уже вичерпана, що щораз вужчають ресуруси, прибутки. Тому в бюджеті маємо астрономічну суму на потреби МВС, яка кількаразово перевищує, наприклад, бюджет Мінкульту. Такого ніколи не було!

– Цікаво було би порівняти якісний склад парламенту ваших часів з нинішнім.

– Як на мене, не до порівняння. Мало того, що нинішні депутати малоосвічені. Це люди, які не усвідомили, де вони є, яка відповідальність на них. Юрій Одарченко, котрий оце щойно пройшов у парламент на довиборах по Херсонщині, сказав так: «Я попав у дитячий садок». Раніше він тричі був депутатом від ВО «Батьківщина», може порівнювати.

– А спікер Андрій Парубій? Він має змогу впливати на роботу Ради?

– Від нього в парламенті нічого не залежить. Він може оголосити перерву, зібрати депутатів. Ну, наприклад, він допоміг із рішенням про відзначення ювілею Івана Багряного (український письменник, політичний діяч, помер 1963 року в Німеччині, – ред.) у жовтні цього року. Парубій дав доручення Миколі Княжицькому, котрий очолює парламентьский комітет по культурі. Хоч сам Княжицький, підозрюю, може навіть не знати, хто це такий – Багряний. Якщо серед членів цього комітету є магнат Сергій Тарута…

– Цікаво, чим зараз займаються ваші колишні колеги-депутати перших скликань ВР?

– У парламенті, здається, з людей, близьких мені за духом, не залишилося нікого. Іван Заєць (екс-нардеп і екс-міністр охорони довкілля, – ред..) очолює громадську організацію, яка виступає за входження України до НАТО. Це ідея Дмитра Павличка (поет, екс-нардеп, – ред.). Вони разом із Леонідом Кравчуком створили структуру, яка покликана була провадити організаційну роботу з підготовки до референдуму. Але побачили, що й без цієї агітації 70% населення України готові проголосувати «за». Тому існують більше декларативно.

Степан Хмара (екс-нардеп, – ред.), як і раніше, активний, співпрацює з нами. До речі, довгий час він жив у готелі «Київ», у нього навіть квартири не було. На відміну від дуже багатьох депутатів.

– Прізвища декого з ваших колег-депутатів правого спектру засвітилися у так званій «амбарній книзі» Партії регіонів.

– Так, випадок із Юрієм Костенком (екс-нардеп, свого часу очолював УНП, – ред.). Сам Костенко стверджує, що це провокація. Хоча у якомусь інтерв’ю він сказав, що на ту пору майже всі політики були в тій «амбарній книзі». Там багато прізвищ знаходять.

Якщо не зроблять за моделлю Росії, аби парламентські партії мали державне фінансування – політики й далі ходитимуть до «амбарних книг». Не випадково у списках «Батьківщини» була ціла низка «гаманців», в «Нашій Україні» – теж, які потім перекочовували з одного табору в інший.

Свого часу, створивши Рух, маючи лідером В’ячеслава Чорновола, ми стрімко рухалися вперед. Але коли на потребу партії взяли гроші в олігархів, ввівши їх у виборчі списки, оце стало початком розколу.

– Що ви можете порадити патріотичним силам зараз?

– Об’єднуватися. На останніх довиборах націонал-патріоти набрали максимум 2 %. Все, це вже можна підводити риску! А що далі? Вічно бути із серветкою через руку, на обслуговуванні інших, «чєго ізволітє?». Де опинилися В’ячеслав Кириленко і Павло Розенко, котрі навіть очолювали «Молодий Рух»? У складі обслуги – у віце- прем’єрах обидва. Це такі декоративні посади. Вони не впливали ні на що в уряді Арсенія Яценюка, і зараз не впливають.

– Принаймні, в парламенті почали з’являтися нові обличчя.

– Хвалилися про те, що парламент оновлений на 70 чи 80%. Ну і що? Ви побачили нові обличчя. Зокрема, своїх колишніх колег-журналістів – Лещенка, Найєма, Денисенка. Дуже непогано влаштувалися. Виявилося, що можна укладати контракти на мільйони, підтверджуючи формулу Владіміра Ільіча про журналістів… І що, ми будемо із захопленням вигукувати – їх до влади! Кого?

Якщо за тобою Григоришин (Костянтин Григоришин, колишній московський олігарх, який отримав українське громадянство, – ред.), московський олігарх, який не криючись тут господарює, так само, як і Новінський (Вадим Новинський, нардеп, екс-регіонал, – ред.), то я питаю – це делеговані козачки чи ні? Так само і в медійній сфері – починаючи від Ганапольського, Кисєльова, Савіка Шустера. Називати всіх?

– До Вадима Новінського уже мала питання Генеральна прокуратура.

– Нічого серйозного. Це просто сигнал. Почали тікати капітали проросійських олігархів із України, і влада отако робить їм пальчиком. Це так, як за часів Ющенка, коли Ахметов почав виводити свої гроші. Ющенко тоді був змушений помиритися з Ахметовим, бо він бачив, що тоді Юля Тимошенко забрала б Ріната до себе. Як вона забрала Ігоря Коломойського.

– Виклики Новінського до прокуратури не пов’язані з його активною підтримкою російської церкви в Україні?

– А хто головний покровитель ції церкви в Україні? Намбер ван… Свого часу, десь в 1994-95 роках я їздив за дорученням і президента Ющенка, і мера Києва Олександра Омельченка з двома листами до Вселенського Патріарха Варфоломея. Він обіцяв сприяти. Але нічого не просунулося. Чому? На заваді Москва, яка залучає всі ресурси, в тому числі й фінансові.

У Фанара фінансові проблеми стоять дуже гостро. А Москва, аби не допустити унезалежнення Української церкви, грошей не рахує.

Ці руки нічого не контролювали

– Які проблеми для нинішньої України найнагальніші?

– Для мене особисто найважливішим є гуманітарна складова національної безпеки України. Жоден президент не розв’язав першочергового – проблем інформації, культурної, освітньої, мовної політики. Це все один вузол. Немає ж жодного національного телеканалу – ну, яка це держава? Чому до цього часу чиний мовний закон «КК» – Ківалова-Колєснічєнка? Я тричі про це в президента Петра Порошенка питав. На четвертий мене вже не запросили на нараду.

– На дозвіллі чим займаєтеся? Рибу ловите, подорожуєте?

– Немає на таке часу. Ніколи навіть поїхати зібрати врожай у селі. Ми з братом маємо там город. Громадські навантаження все забирають. На літературу теж бракує часу Але дещо роблю. Ось, зараз треба три предмови написати – до книг Івана Драча, Дмитра Донцова і до «Вибраного» Симона Петлюри. Вірші теж потроху пишуться. Літо на них було щедре. Я був за межами України, тому мене не діставали телефоном.

Розмовляв Павло Вольвач