Так звані Біловезькі угоди – саме та фатальний подія, яка повернула світ на 360 градусів. Однієї миті країна СРСР, яка займала ледь не половину карти світу, зникла. До того ж «імперія зла» щезла в дивовижний спосіб – без кровопролитних воєн і революцій. Все, що потрібно було, – поставити підпис під «Угодою про створення Співдружності Незалежних Держав» (СНД) главам трьох держав-засновників Союзу РСР – України, Росії і Білорусі. Що й успішно зробили 8 грудня 1991 року.

В Угоді констатувалося припинення існування Союзу РСР як «суб’єкта міжнародного права і геополітичної реальності».

Про те, як підписували Біловезькі угоди, чому між Росією і Білоруссю є така сильна любов і чи варто Україні сподіватися на «бацька» Лукашенка, в інтерв’ю Politeka розповів білоруський державний діяч, один із підписантів Біловезьких угод Станіслав Шушкевич.

Про біловезький консенсус, якого могло і не бути

Шушкевич
Підписання Біловезьких угод відбулося випадково.

Ми (Борис Єльцин, Леонід Кравчук і їхні делегації – ред.) зібралися 7 грудня 1991 року в Віскулях, щоб обговорити питання поставок нафти і газу в Білорусь і Україну. Це було ключове для всіх питання.

Спочатку ніхто не мав наміру приймати рішення про вихід із СРСР. Таких заготовок не було ні у мене, ні у нашої делегації.

Першого ж вечора виникло питання, чи згодні ми підписатися під фразою, що СРСР як геополітична реальність і суб’єкт міжнародного права припиняє своє існування.

Справді, питання про розпад СРСР назрівало давно. Серпневий путч 1991 року був певним поштовхом. Після цього країна стала некерованою. Вже потім я зрозумів, що ми, судячи з усього, запобігли югославському варіанту.

800Леонид_Кравчук_Станислав_Шушкеви

Адже саме в Біловезькій пущі створили передумови для розбудови демократичних держав. А ось те, як їх будували потім, – не наша провина. Ми врятували світ від кровопролиття, зіткнення багатих і бідних. Більше зробити не зуміли.

Завжди знайдуться люди, які не вміють інакше правити, ніж по-радянськи – насильством, страхом. Вони часто нас, підписантів угоди, критикують. Хіба це трагедія, що загинула держава, яка 40 мільйонів людей зеками зробила? Чи можна було вчинити по-іншому, зберегти цю варварську країну?

Російський фактор у Білорусі – і батогом, і пряником

Багато хто сьогодні говорить про можливі загрози з боку Росії, повторення тут українського сценарію. Все таки потрібно розмежувати два поняття. Самі білоруси дуже добре ставляться до росіян. Ментальність перекриває багато речей. Але білоруси надмірно довірливі. Якщо у нас діятимуть такі фашистські структури, як Російська національна єдність або козацькі профашистські організації, байкери всілякі, то це, звісно ж, погано. Одна ж банда. Вони переконані, що роблять усе правильно, в інтересах «руского міра». А на ділі – малограмотні тупі чорнорубашники. Але їх же підтримує велика Росія і Кремль. Тому і бешкетують.

Росія, як правонаступниця СРСР, має відповісти за Голодомор – Олександр Мотиль

Завжди говорив, що я русофіл, але кремлефоб. Не можна підтримувати сили, які пропагують насильство і всіляку гидоту. Дається в знаки убога освіченість багатьох російських політиків. Вони деформовані в бік того несправедливого православ’я, яке проповідують у більшості структур Росії. І звісно, їхня поведінку – наслідок несправедливості – КПРС замінила «Єдина Росія». Час інший, а принципи залишилися ті самі – демократією в Росії навіть і не пахне. Вона ще довго триматиме в страху своїх сусідів.

Білорусь – мілітаризована Росією. Тут розміщені російські військові бази. Нас не потрібно, як Україну, завойовувати. І так уся країна кишить «зеленими чоловічками».

Маємо 1500 км кордону з Росією відкритого. Навіщо якісь війська вводити? На військових базах панує велика радість, коли туди приїжджають російські гарнізони. Разом із ними дефілюють площами. Ось така міцна дружба.

До того ж іще з 1794 року триває насильницька русифікація Білорусі. Забороняли все національне. Що й говорити, коли президент країни заявляє, що білоруська мова нікудишня.

Одного разу Лукашенко розповідав, що гордість історії Білорусі, першодрукар Франциска Скорина, гуляв Санкт-Петербургом. Цікаво, особливо з урахуванням того, що Скорина помер за 150 років до заснування Петербурга. Можна уявити собі, яким інтелектуальний рівень у  президента. Тож із ним можна робити все, що заманеться.

Наприклад, якщо Росія захоче провести війська в Україну через Білорусь, то абсолютно спокійно це зробить. Але це той крок, який жахливо сприйме Європа. Тому навряд Путін на таке зважитися.

Про природу російської пропаганди

Прикро, що пропагандистське відомство, як російське, так і білоруське, поширює всякі гидоти, від яких людям лише погано. Старі сили намагаються в такий спосіб повернути колишні порядки. У 1994 році я програв президентські вибори, бо не міг обіцяти все і відразу. А Лукашенко міг. І прийшов до влади. Сьогодні можна точно констатувати – Путін править Лукашенком. Це факт.

Російська пропаганда діє в багатьох країнах. Потрібно зрозуміти, звідки коріння росте. У Росії мало інтелігентів. На Заході їх узагалі немає – є інтелектуали і просто освічені люди.

Украинцы определили, кто возглавит третий Майдан

Раніше інтелігентами вважали жебраків, які дотримувалися гідних принципів життя. А зараз можна себе називати інтелігентом, а керуватися огидними принципами. Приклади – Дмитро Кисельов та Володимир Соловйов. Це ж ганьба роду людського. Як ґеббельси, мета їхнього життя – брехати.

Інша категорія людей пропагандистського штибу – государеві люди, які підтримують будь-яку політику. Візьміть Микиту Михалкова. Талант колосальний, режисер чудовий, а що він говорить – російська імперськість так і пре.

У головах російських людей досі збереглося поняття “добрий цар”. Мовляв, якщо матиме такого царя – тоді й щастя буде. І це не проходить.

Білорусь – хиткий міст між Кремлем і Заходом

Білорусь стала майданчиком для переговорів між Росією та Україною неспроста. Де ви знайдете такий зручний географічний простір між усіма країнами?

Лукашенко довго маневруватиме між дружбою з Україною і підпорядкуванням Кремлю. Як довго? Все залежить від того, як довго Захід демонструватиме цілковите нерозуміння того, що відбувається в Білорусі. Треба ж оцінювати дії людини не за словами, а за справами. Лукашенко забалакає будь-який Захід. А у справах – назвіть хоч щось, що сприяє демократії або поліпшенню прав людини в Білорусі. Немає такого.

У Лукашенка своя функція. Він, як лакей, відкриває двері перед Меркель. На нього сподіватися не варто. Його думка про те, що зараз відбувається в Україні або в Росії нікому не цікава. Він не наважиться висловитися вголос, бо отримає по носі.

Романія Горбач