Як відомо, ще в 18 столітті Французька академія наук перестала приймати проекти на створення вічного двигуна. Патентне відомство США відмовилося від цього більше ніж сто років тому. Але що нам цивілізований захід і захід дикий, адже всі ми знаємо, що в уявленні багатьох українських політиків наша країна – батьківщина слонів, тому нам цілком під силу збудувати Perpetuum Mobile. У всякому разі бюджетний.
Цьогоріч Україна отримала під ялинку бюджет, який уперше в історії перевищив трильйон. І це при тому, що валовий продукт у нас рухається зі швидкістю равлика, який сп’янів від краплі самогону.
Пригадується знаменита апорія грецького філософа Зенона: «чи може Ахіллес наздогнати черепаху». Суть її полягає в тому, що, згідно з цією вигаданою, але логічно правильною ситуацією, Ахіллес черепаху не наздожене (якщо у неї є фора у часі), адже якщо він пробіжить десять метрів, вона за цей самий часовий інтервал подолає десять сантиметрів, тобто земноводне буде весь час на мільйонну частку міліметра попереду. В житті таке неможливо, а в математиці – навіть дуже.
Приблизно те саме відбувається і в Україні. Економіка ледве рухається, але бюджет зі скрипом виконується. Хоча не зовсім.
Якщо взяти часовий відрізок із січня по травень, то відставання було значно меншим – лише 0,6%. Основний недобір зафіксовано у загальному фонді – 3,5%. Провальним виявився саме червень – надходження не досягли 80 млрд грн. і на більш ніж 12% відхилилися від планових показників.
Якщо взяти структуру надходжень, то податкові платежі населення і бізнесу становили понад 190 млрд грн. і навіть на 1% перевищили план. Системний недобір було зафіксовано в сегменті митних зборів – тут було зібрано 150 млрд грн., відхилення від плану становило мінус 3,3%. Показово, що якщо порівнювати з аналогічним періодом минулого року, зростання податкових надходжень перевищило 17%, а митних – лише 8,7%.
Очевидна унікальна ситуація: реальний сектор економіки не зростає, але податків із нього здирають значно більше, як у відомій історії про колгоспну корову, яку задля підвищення ефективності вирішили більше доїти і менше годувати. А ось митні збори зросли значно скромніше, незважаючи на те, що імпорт у грошовому вираженні продовжує збільшуватися на 30-40% на рік за деякими товарними позиціями, а падіння цін на імпортний товар та/або різкого зміцнення гривні ніби не сталося.
«Але ж зростають показники» – радісно може вигукнути експерт «на випасі», й тричі матиме рацію. Ось тільки при підрахунку динаміки зростання податкових показників не варто забувати про споживчу інфляцію, а вона у нас минулого року досягла 13,7%. А якщо брати індекс цін виробників промислової продукції – 16,6%.
Отже, якщо дати реальний зліпок впливу цінової динаміки на рівень бюджетних надходжень, виявиться, що податкові відрахування, з урахуванням їхньої наведеної вартості, практично не змінилися порівняно з минулим роком, а митні пішли далеко в мінус, точніше, в чиюсь кишеню, адже, на відміну від національного товаровиробництва, потік «контрабаса» у нас не зупиняється ніколи.
Ось і зазвучали грізні обіцянки вивести поліцію на митні пункти і бойовий флот у відкрите море. Мати вигляд усе це може дуже епічний.
Наприклад, поліцейські з новими видами митних «палиць», які світяться, немов джедаї на бойових постах. Або морська битва біля острова Зміїний із флотом контрабандистів, де плоскодонні бойові катери, з нагоди склепані на відомій «кузні», зустрінуть супостата з вантажем китайських гумових капців. Благо ті, так само як і наша митна система, не тонуть у воді. І хтось з «еліти», з суворим обличчям, вимовляє: «Нехай кожен виконає свій обов’язок». За підсумком усього цього вертепу залишиться лише поставити колону на честь подій на одній із площ столиці. Щоб було куди голубам гадити…
Найбільш показово, що поряд із падінням надходжень до бюджету, ПДВ відшкодовувався справно: більш ніж 64,4 млрд грн. І йшли ці ресурси не на користь малого і середнього бізнесу, а великим ФПГ. Як то кажуть, провал провалом, а обід за розкладом.
В основі всієї цієї квазіфіскальної моделі лежить звичайний девальваційно-інфляційний механізм. Наш ВВП поділяється на два види показників – реальний і номінальний. Перший розраховується з урахуванням дефлятора (зростання цін), другий – враховується у фактичних цінах і є базою для планування бюджету та податкових надходжень.
Як бачимо, починаючи з 2014-го, фактичний (номінальний) ВВП різко зріс, причому це зростання було обумовлене не збільшенням реальної економіки, а інфляцією і девальвацією гривні. Перший процес забезпечував зростання податкових надходжень, другий – платежів і зборів з імпорту.
У 2015-му році, при падінні реального ВВП на 9,8%, інфляційний приріст валового продукту «подарував» уряду «надуті» 401 млрд грн. У 2016-му інфляційний урожай становив 387 млрд грн., його уповільнення було обумовлено зниженням рівня інфляції і стабілізацією курсу гривні. Але в 2017-му інфляційний приріст різко збільшився до 587 млрд грн., хоча економіка зросла лише на 2,5%.
Можна сказати, що минулого року було спіймано «ефект хвилі» від попереднього інфляційно-девальваційного розбігу, посиленого зростанням внутрішнього споживання, підігрітого грошима «заробітчан» (теж не продуктивний фактор розвитку). Плюс відповідне зростання імпорту, а ПДВ, що нараховується на його вартість – ключова стаття доходів бюджету. Але цьогоріч таке модель налетіла на несподівану перешкоду, як щелепа стиляги на кулак десантника в день ВДВ.
Нацбанк вирішив опікуватися питаннями інфляції, і різко підняв облікову ставку до 17%, в результаті чого охолодив інфляцію і зупинив зимовий девал по гривні.
Як це зазвичай у нас буває, разом із водою виплеснули і дитину. Потворну дитину у вигляді урядової моделі виконання бюджету за рахунок інфляції і девальвації національної валюти, яка дозволяла чиновникам в буквальному сенсі нічого не робити всі останні чотири роки і рапортувати про те, що пенсії і зарплати виплачено, не помічаючи, що їхня купівельна спроможність скорочується з кожним роком, і монета в одну гривню до болю нагадує стару-добру копійку (це саме той випадок, коли форма відповідає змісту).
Загалом, українська апорія закінчилася тим, чим і мала: Ахіллес наздогнав черепаху, і палко «від…лупцював» її. А наші еліти, як відома пушкінська баба, опинилися біля розбитого корита: адже для виконання бюджету залишився лише один шлях – інфляція і девальвація, а Нацбанк став відтепер не настільки чуйний на прохання уряду. І якщо раніше наші чиновники дотримувалися принципу: «Хочеш сто мільйонів? Та бери усе, я собі ще намалюю!», то зараз дедалі більше доводиться скаржитися своїм зовнішнім «кураторам»: «Гришо, ти спостерігав, як ця врангелівська морда била мене в морду? У, гидотний тато!»
Олексій Кущ, економіст, фінансовий аналітик, спеціально для «Політеки», 9 липня 2018 року
