Український політик Євген Рибчинський поділився думками про результати Майдану і Революції гідності
Далі наводимо пряму мову автора без коментарів.
Вчора найсвідоміша частина українського суспільства відзначала День Гідності та Свободи. Я теж у колі сім'ї по-карантинному згадав про Революцію Гідності і її наслідки для держави і державності.
Ті драматичні події, які почалися із заклику Мустафи Найєма прийти на Майдан незалежності, змінили не одне життя українців і не тільки їх одних. Особисто я, відчувши історичність моменту, прилетів на Майдан з Америки, куди поїхав ще у 2011, рятуючи сім'ю від рейдерства сім'ї Януковича. Я повернувся, щоб більше ніколи не покидати рідну Україну і це рішення докорінно змінило моє особисте, професійне і суспільне життя.
Але головне рішення, яке я прийняв саме в ті дні на Майдані було - більше ніколи у побуті не вживати російської мови - мови рабів і їх ментальних господарів.
Я виріс у радянські часи у двомовній сім'ї, де так само легко переходили з мови на язик як пересідали зі стільця на табурет. Батько писав пісні, вірші і п'єси обома мовами і мав успіх на усіх теренах Союзу. Більше того, йому вдалося піднести українську пісню на новий, як тоді називалося "всесоюзний" рівень. Але українська все одно була "в загоні".
Коли тобі в київській школі на бажання говорити українською звідусіль кажуть "ти шо жлоб?", ти перейдеш на російську по-любому, адже соціальні установки ніхто не відміняв, це брутальна річ, і мовний протест у ті часи завершувався м'яко кажучи печально.
Тому, для мене не було подивом, коли такі велетні української пісні як Івасюк, Мозговий, Рибчинський, Поклад чи Злотник говорили на людях російською, адже такі були часи, ще не було вільної і незалежної України.
Подив виник пізніше, після 1991 року. Особливо після 2000-го, коли більшість тих, хто десяток років співав українською, раптом зросійщилися. Таїсія Повалій, яка до того співала "Там, де я, там тебе нема" стала співати "Ти мой єдінствєнний", а ікона 90-х Ірина Білик замість "Вона мені сьогодні подзвонила" раптом заспівала "Любовь.Яд".
Навіть Помаранчева революція мало що змінила - тенденція цапооспівування залишилася і прижилася надовго. І вже нові зірки на кшталт Тіни Кароль теж стали співати обома мовами.
Світлана Лобода, Потап і Настя Каменських, Оля Полякова, Олег Винник, Монатік та решта свідомо вибрали російську у своїй творчості, не тому, що цураються української, а тому, що економічно вигідніше співати мовою агресора, адже за це більше і частіше платять. Як то кажуть - нічого особистого, "бабло перемагає зло".
Насправді, Росія з'їдає мізки тих, хто мислить російською. Адже саме їм, а не нам, україномовним, "КакаяРазніца". Цапобазікання в їхньому колі виглядає як своєрідна світськість і приналежність до вибраного кола, а не як вада, з якою треба боротися. Так, наприклад, Святослав Вакарчук поза сценою і етерами говорить теж російською. Але у цього хоч вистачає свідомості співати рідною Мовою.
Тому День Гідності та Свободи для мене і моєї родини це, як не дивно, передусім день повернення до витоків, до Батьківщини, до Мови, до Нації, до неспотвореної Історії і до себе самого, такого, за якого не соромно.
І ще. Я готовий ще раз (і не раз) вийти на Майдан, аби найпопулярнішою у державі піснею знову був Гімн України. Адже, поки живе Мова - "ще не вмерла України ні слава, ні воля".
