Військову автоматизацію в Україні зривають: хто від цього виграє

6 жовтня “Асоціація виробників озброєння та військової техніки України” звернулась до Президента з проханням узяти під особистий контроль військову автоматизацію. Чому?

Як пише Хвиля, необхідно розуміти сучасний механізм збройного протистояння. Для того щоб ефективно воювати, вам, звичайно, необхідні люди, танки, гармати, літаки... Та з певного кількісного рівня додавання наступної одиниці живої сили чи техніки починає стрімко знецінюватись. Ви зробили 2 літаки? Чудово, супротивник – 20. Відновили 10 танків? Супротивник зібрав 100 нових...

Не будучі провідною країною світу, неможливо виграти такі перегони кількісно. Їх можна виграти лише якісно або у часовому вимірі, прискоривши цикл “Спостереження – Орієнтація – Рішення – Дія”. Якщо ваша військова система реагуватиме на дії військової системи супротивника швидше, а техніка стрілятиме влучніше — у вас є шанс. Якщо ні — шансу немає.

Ця виключно ЯКІСНА перевага спирається на кілька наріжних каменів. Стійкий зв’язок; чітке, без бюрократії, управління з широким делегуванням повноважень; швидкість отримання і обробки інформації, прийняття та виконання рішень.

В останньому аспекті можуть допомогти лише автоматизовані системи. Через які омріяне НАТО лише і може нас і бачити, і розуміти, і підтримувати. А ми бездарно гальмуємо або зриваємо їх впровадження... Що ж ускладнює роботу Верховного Головнокомандувача? І про що, власне, пишуть автори вказаного вище звернення до Президента?

Що у супротивника?

Російська автоматизована система управління військами “Акація-М” забезпечує наскрізне оперативно-стратегічне і оперативне управління Збройними силами РФ. Оперативно-тактичне і тактичне управління військами здійснюють комплекси Єдиної системи управління тактичної ланки «Сузір'я-М2» (Сухопутні війська) та «Андромеда-Д» (Повітряно-десантні війська). Все це не лише на озброєнні, а вже багаторазово обкатано в реальних бойових умовах, з 2015 року в Україні до операцій у Сирії.

Лише на останні два роки припадає постачання у війська Росії 32 мобільних комплексів «Акація-М» (оперативний і стратегічний рівень) та 40 бригадних комплектів «Сузір'я-М2». 70% військ ВДВ РФ вже забезпечені автоматизованими робочими місцями на бойових машинах від командира відділення і вище. Всі інформаційні потоки від цього ж рівня автоматично стікаються до Національного центру управління обороною Російської Федерації.

Гарантований зв'язок забезпечується сучасними тактичними комплексами Р-169 та П-380К, що працюють через швидкісний «військовий Інтернет», мають високу захищеність від перешкод. Потужно розвинуті та широко представлені у військах супротивника засоби радіоелектронної боротьби (РЕБ)... За ракетно-артилерійські, броньовані, інші російські збройні новинки, якими управляють військові автоматизовані системи, не говоримо: цю тему доволі широко представлено в інформаційний мережі.

Що у нас?

Почнемо зі зв’язку. На нижчих ланках він на 80% забезпечується радіостанціями водіїв та будівельників “Motorola” (прошивки для яких доводять в Москві) з фіксованою частотою (тобто за роботи РЕБ супротивника не працюють взагалі)... Супутниковий зв'язок побудований на комерційному геостаціонарному супутнику, розташованому над самим горизонтом: при протидії російських станцій РЕБ Р-330 “Житель” – не працює... На тактичній ланці “рулять” китайські WiFi-плати, засунуті у важкі зелені корпуси (при цьому корпус часто дорожчий за плату). Все це обладнання у нас успішно пройшло випробовування та стоїть на озброєнні...

Цікаво, що можливість справжнього військового зв'язку – американський “Harris” і турецький “Aselsan”, є. Щодо “Aselsan”, то навіть локальне виробництво наявне, а щодо Harris – запропоноване... Але “Harris” мало та дорого, а “Aselsan” з кінця 2019 року передають не у війська, а на склади Територіальної оборони.

Чому? Може для того, щоб звільнити місце третьому виробнику? Або тому що “складне”? Не треба вчити, розбиратись, переобладнувати техніку... Так, “Aselsan” технологічно слабший за “Harris”. Але ж дешевший, та й проти ледве не побутової “Motorola”... Хто його знає, як турки з “Асельсаном” жарять росіян на Близькому Сході. Не інакше, як за безпосереднього втручання Аллаха...

Другий Наріжний Камінь: Суть Управління

Тут варто просто подивитись на фото. Ідіотична формалізація навіть із введенням у нас окремих елементів автоматизованих систем не зменшується, а збільшується, при цьому проблеми електронного документообігу лише додаються до проблем обігу паперового. На рік середня українська бригада випускає 16 – 20 тисяч тільки “господарських” паперових документів: це не враховуючи особових справ, нарядів, формулярів, описів, техпаспортів, відомостей закріплення та вікопомних “журналів”, при згадці яких будь-який взводний впадає у розпач.

Найсумніше: вся ця навала паперів, за теорією, розробляється, набирається і друкується аж на... 2 – 3 сертифікованих робочих місцях, бо комплексних сертифікованих на безпечність пунктів управління з повним набором робочих місць у військах досі немає. Тобто в реальності уся “паперова піраміда” спирається на волонтерські ноутбуки та споживацькі смартфони, яким далеко до технологій і норм забезпечення конфіденційності державної інформації.

За фактом, більше 80 відсотків усіх зусиль військовиків іде на боротьбу з паперами, яких ніхто ніколи не відкриє. Коли до бригади приїздить аудит – паперами за кілька років, від підлоги до стелі, заповнюються цілі ангари. Для того щоб розгрібати все це, людей знімають з пунктів управління, переводять, відряджають – проте немає жодного бойового підрозділу, який мав би усе це паперове шаленство в ідеальному стані. Бо це фізично неможливо.

В принципі, це можна було б ефективно вирішити за допомогою Третього Наріжного Каменю — Автоматизації.

Оскільки базові сучасні військові пропозиції присутні на сайтах фірм-розробників он-лайн, зібрати інформацію та відгуки фахівців про державну підтримку ВПК в цілому не важко. Але у сфері автоматизації з цією підтримкою якраз найбільші проблеми.

Рішення, якими Україна за правом пишається: АСУ оперативного і оперативно-стратегічного рівня, вже всесвітньо-відомий береговий ракетний комплекс, система протиповітряної оборони, ряд сервісних автоматизованих систем – “продавлені” через супротив паперових чиновників від армії, завдячуючи нечисленним бойовим генералам та керівникам Генерального Штабу, за останні три роки. За цей же період розпочато (або вперше профінансовано) і дослідно-конструкторські роботи, які дозволяють нарощувати функціональність ядра військової автоматизації на пунктах управління / командних пунктах. Тобто, з кінця 2020 року ми повинні б в автоматизації вийти з Росією до стану паритету на найбільш ймовірному театрі воєнних дій. А за наступні кілька років – наростити функціональність та кількість вже готових автоматизованих систем таким чином, щоб “перекрити” питання управління військами в цілому.

Але, мабуть, не перекриємо. І ось чому.

З моменту приходу до Міністерства оборони команди Андрія Загороднюка більшість проектів автоматизації було поставлено “на паузу” під приводом “вивчення” та “боротьби з корупцією”. Фактично, фінансувалися лише боргові зобов’язання 2018 року, та й то з останнього кварталу року 2019-го. Проте річний виробничий процес не втиснути у два – три місяці.

Щойно фінансування розпочалося, керівництво Міноборони черговий раз змінилося, і нова адміністрація знову “застигла” на півроку, розшукуючи винних у “необґрунтованих цінах” на комплексні рішення автоматизації в армії. Хоча тим цінам далеко до закордонних; більшість з комплексних рішень у розрахунку на цілу бригаду виявилось не вище вартості старого БМП, а “шалений прибуток” в критичних випадках не перевищував 1,5% (для порівняння, стандартна накрутка на їжу в супермаркетах, окрім “соціальних товарів”, рідко є нижчою від 100%).

На диво, антикорупційні зусилля вже другої поспіль адміністрації МОУ закінчуються кволо. Жодних “гучних справ”. Нікому з військових автоматизаторів не вдалося закинути нічого, окрім одного епізоду надання організаційної допомоги фірмі-потенційному учаснику конкурсу в... отриманні дозволу на влаштування “секретної частини”. Такої собі ізольованої кімнати, де можна вивчати документи з обмеженням доступу. Цю допомогу (рекомендаційний лист) мало повне право надати Міноборони, але надав (який жах!) орган військового керівництва іншого підпорядкування...

Отримавши такий потужний результат боротьби з корупцією, мабуть, рвучко пришвидшили актуальні розробки і впровадження? Ні: замість інтеграції, інтенсифікації та посиленого фінансування, їх загальмовано. Розділи “2019 рік” та “2020 рік” “Бюджетного запиту на 2018-2019 роки від Міністерства Оборони України, що доступний он-лайн, надають для цього дуже цікаву інформацію. Адже усі нинішні базові ДКР, кінця-краю яким не видно, повинні були закінчитись або 2019, або 2020 року.

Гордість ЗСУ у рамках проектів “Нептун” та “Ореанда-ПС” (cистеми ЗРК, радіолокаційні системи, автоматизовані командні пункти): прийняті на озброєння, але тиражування фінансується такими темпами, що вони мають застаріти ще до 50%-го покриття наявної потреби... Система автоматизації повсякденної діяльності (вищезгадані стоси паперів): замість кардинальної модернізації знято з фінансування; статус роботи невідомий (незважаючи на контроль Офісу Президента та Ради волонтерів)... Автоматизація артилерії: на фронті діє ряд волонтерських розробок (“Кропива”, ГІС “АРТА”), але, за свідченням ентузіастів цього та суміжних напрямків, системне фінансування не сплановане, договори на профільні роботи в поточному році не підписано, суміжні ДКР призупинено (військовими чиновниками не погоджено зміни в технічних завданнях)... Логістика: виконання призупинене (провальний старт проекту)... Автоматизація системи управління тактичної ланки: недофінансування, затримка оплати за виконані роботи. Хоча згідно вищезгаданого “Бюджетного запиту”, ця робота повинна б завершитись саме у 2020... Автоматизація пунктів управління (системоутворюючий проект військової автоматизації), що отримала схвальні відгуки військовиків за результатами недавніх навчань: не забезпечено передачу виконавцю військової техніки згідно контракту... Система управління: нескінченні переформатування, перевірки та аудити. Нічого кримінального не знайдено, але призначаються нові й нові повторні перевірки та аудити. Бо ж не знайдено, а хіба так буває?!.. Все це робиться під гасла про “недоцільність фінансування до проведення повного аудиту”, “прийняття зважених рішень”, тощо...

Якщо власне-українські розробки такі “блискуче-корупційні”, що і за руку нікого не вхопити, то варто спертися на рішення від партнерів по НАТО? Подивимось.

Існує широко рекламований в минулі роки комплексний проект допомоги від уряду США. Одна з його частин це побудова Центру координації цивільних надзвичайних ситуацій та операцій з підтримки миру, на суму десь втричі більшу найдорожчого проекту української військової автоматизації (двозначна цифра в мільйонах доларів). Судячи з опису на сайті корпорації Advanced Ground Information Systems, передане ЗСУ обладнання “мало стати стрижнем системи управління, що впроваджується у Збройних Силах”. Але... АСУ тактичного рівня “LifeRing”: впровадження зупинене через невідповідність заявленим вимогам, неможливість інтеграції до національних автоматизованих систем. Логістична система на базі SAP – впроваджено локально і у вузький сфері (обмеження функціональної складової). Медична інформаційна система: впроваджено як локальний проект. Набір програмного забезпечення електронної картографії, ведення оперативної обстановки та коротких повідомлень, що входять в набір доступних для усіх партнерів НАТО “ключових сервісів”, якими США успішно користувались в Афганістані: не впроваджено (обмежені функціональні можливості, застаріла версія, невідповідна ліцензія, інші причини)... Чи не тут варто було б підіймати питання якщо не корупції, то войовничого непрофесіоналізму під час формулювання технічних вимог та замовлення закордонної допомоги?..

“Вишенька на торті”, за інформацією постачальників обладнання: надсучасні, з технічною підтримкою, тактичні бойові системи управління “Falcon Command and Control System” від компанії “Harris”, та “Batur” від компанії “Aselsan”, з якою турки щоденно воюють і ефективно б’ють супротивника. Безкоштовно передані ЗСУ. Не використовуються...

Може, таке глобальне гальмування проектів автоматизації буде компенсовано новими підрозділами автоматизації у всіх частинах, та новими програмами кадрового росту? Щоб мати хоча б можливість зробити усе “на колінах”, як вже звично для ЗСУ?

На жаль! Військову частину, яка здійснювала системну польову підтримку засобів автоматизації (відому широкій публіці як “Аеророзвідка”), замість створити на її базі центр польової підтримки армійських автоматизованих систем взагалі, розформовано... Єдиний в ЗСУ експериментальний бригадний підрозділ автоматизації по півроку затверджує кожний папірець (за результатами трирічного бойового застосування!) з “органом військового управління”... “Управління розвитку автоматизації”, яке останні півроку із втратою 50% штатних посад переходило зі статусу органу ЗСУ до статусу підструктури ГШ, тепер знову переводиться назад, у вище підпорядкування, і знову зі звільненням усього штатного складу та повною зміною посад: якого очікувати результату?.. Серйозний (не в рамках військ зв’язку, які займаються принципово іншим) процес підготовки фахівців з автоматизації теж досі не розпочато...

Хто ж відповідає за військову інформатизацію?

Постановником завдань є Генеральний Штаб ЗСУ та його структури; командування видів Збройних Сил, навіть окремі військові частини. Замовником – Міністерство Оборони України. Перевірка фінансового аспекту та обґрунтованості витрат лежить на плечах військових представництв МОУ. Наукову підтримку забезпечують кілька військових науково-дослідних інститутів. Але основну відповідальність за підготовку рішень, ведення проектів та фінансування несуть Центральне управління зв’язку та інформаційних систем ГШ Збройних Сил України (у сенсі планування перспективного і стратегічного розвитку), та Управління розвитку автоматизації ГШ.

Поточна політика галузі формується саме тут. І не можна сказати, щоб вона була прийнятною. Бо “пошук відьом” підміняє собою і створення, і впровадження автоматизованих систем. А що? Надійно, патріотично, особисто-безпечно. Нічого осяжного не робиш? Але ж ні в чому ж і не помиляєшся...

Певну надію несе довгоочікуване створення профільного Директорату (цифрової трансформації та інформаційної безпеки) із функціями загального планування та менеджменту всієї сфери військової автоматизації. Та організаційні потуги тут тривають вже півроку, і без наочних результатів...

Прокляті питання

Технологічна конкуренція – це завжди чудово. Однак в українських реаліях конкуренція є не так технологічною (оскільки базові джерела IT-технологій за кордоном), як скаженою. Це просто боротьба бізнес-груп на знищення при використанні чиновників, медіа та правоохоронців як інструменту.

Тут постійно або крах, або припинення військових технологічних проектів. І в 90-х, і на рубежі міленіуму, і в 2013 - на початку 2014, коли армію знову валили так, щоб не встала. Де, питається, більше 100 ДКР, які були в роботі за станом на 2013 рік?.. Де результати так званої “ЄАСУ адміністративно-господарських процесів” на базі того ж SAP, на яку було викинуто 20 млн. гривень за курсом до долару 8?.. Де результати проекту “Калина” для миротворчих контингентів?.. Теперішні “реформатори” мовчать. Але ж вони служили і в 2000-му, і в 2013-му.

Та проблема не лише в тому, що хтось “побіг в інший бік”.

Питання перше і кардинальне: ЯК діє система військових контрактів?

Формально країна 30-й рік має "ринкову економіку", а основні претензії усіляких "перевіряючих органів" – це завжди обґрунтованість ціни. Але у самому ж питанні зашито соціалістичний підхід. "Обґрунтувати ціну" можна вхідною вартістю матеріалів, галузевими довідниками витрат часу та праці, фіксованим прибутком... Нічого не нагадує тим, хто вивчав планову соціалістичну економіку?.. Як сказано у старому анекдоті про Семена Ізраїльовича в бані – тут треба або хрест знімати, або прикривати причинне місце. Бо ціну на ринку визначає виключно сам ринок, а здешевлення відбувається через масову й відкриту конкуренцію. Будь-яка "змішана" система (преференції або умисне звуження ринку, прикриття “ринком” директивних виробничих рішень тощо) – лише багаторазово підвищує неефективність управління і (відповідно) рівень корупції.

А ось чому Міноборони, як інституція, 30 років поспіль (!) неспроможне цей відкритий ринок для своїх замовлень гарантувати – це окреме питання. Наприклад: як фірма-учасник оборонного тендеру з "вільного ринку" дізнається про тендер, якщо він є інформацією обмеженого доступу? Щоб хоча б зареєструватися в числі учасників тендеру в Мінекономіки?.. На цей закид вже 30 років не може відповісти ніхто. Законного механізму немає. Але дізнаються ж...

Отже, без прозорого ринку озброєнь, що можливо лише за зняття параноїдальної секретності з основних складових Державного оборонного замовлення та тендерів (як це зроблено в країнах НАТО), ми й далі будемо практикувати, фактично, директивно-соціалістичну систему розподілу військового бюджету разом із ручною системою преференцій та гризнею бізнес-груп. З усіма її ризиками.

Другий аспект.

Якщо ми розглядатимемо кожний факт чергової “перевірки” окремо, то бачитимемо лише кращі наміри, боротьбу з корупцією та бажання “повної прозорості”. Для чого (умовний приклад) при фінансуванні у 25% від потреби на підприємство-виконавця оборонного замовлення засилається комісія, після комісії фінансовий аудит, після фінансового аудиту загальний аудит (бо фінансовий нічого не знайшов). Усі при справі, усе... гм... прозоро. (Не “Рro-Zorro”, звичайно).

Проте якщо ми поглянемо на ситуацію в цілому, і побачимо, що за останні півроку-рік успішно зупинено, призупинено, загальмовано, застопорено ідіотською формалістикою, непро- або недо-фінансовано практично УСІ проекти автоматизації військ – то загальна картина буде виглядати трохи інакше.

Або як концентрація фінансових ресурсів відповідної частини державного оборонного замовлення для того, щоб просто завести “зрозумілих” виконавців. І тоді це, принаймні, є цілком у вітчизняних традиціях, а питання для ЗСУ полягає лише а) у катастрофічній втраті стратегічного часу та б) у тому, чи нові виконавці будуть ефективніші за попередніх.

Або це виглядає так, що комусь дуже не хочеться надати ЗСУ спроможностей та можливостей, єдино здатних забезпечити паритет у протистоянні з Росією. А хочеться, щоб сотні мільйонів бюджетних гривень, вже витрачених на розробку, випробування, документування та впровадження усіляких “технічних завдань”, “ескізних проектів”, “макетів” та “зразків”, було викинуто на вітер, як це вже неодноразово було з вітчизняними мілітарними проектами в минулі десятиріччя.

Зрозуміло, що таке враження “зі сторони” може бути оманливим.

Але щоб підтвердити це і виправити ситуацію, яка на даний момент вже є критичною, варто додержуватись простого алгоритму.

Шановні чиновники від військової автоматизації! У вас є сумніви щодо діяльності “папередників”? Щодо оптимальності військових проектів, їх технічних принципів та структури, витрат? Чудово. Одне з ваших завдань – забезпечити ефективність державних інвестицій. Розслідуйте, штрафуйте, відкривайте судові провадження, доводьте пере (чи недо-) витрати, саджайте!

Але робіть це так, щоб не впадали у ступор, не закривали виробництво і не відмовлялись від контрактів ті, хто виробляє щось конкретне, окрім, як оце ви, папірчиків на папірчики.

Забезпечте порядок, за якого вже витрачені державою сотні мільйонів не згорають у рамках ваших недолугих “реформаторських ініціатив” без жодного результату, а призводять до інтенсивного, згідно потреб, постачання до ЗСУ боєготових комплексів автоматизації.

Бо це – зменшення поточних та перспективних людських, технічних і ресурсних втрат. Бо це, зрештою – гарантія Незалежності.

Інакше найменше, що згідно чинного законодавства вам закинуть наступники – “неефективне використання бюджетних коштів”.

А найбільше...

Юрій Радченко, к.е.н.

Ветеран АТО/ООС, організатор першого в сучасних ЗСУ

штатного підрозділу автоматизованих систем тактичного рівня.

Опубліковано згідно вимог Розділу III ст. 4, ст 10 Закону України “Про національну безпеку України”

Контакт: nanorand.mg@gmail.com (NanoRAND Military Group)

Фото 1. 900-сторінковий паперовий документ, для ручної обробки та ведення якого, за фактом, призначено спеціального старшого офіцера.

Фото 2. Паперові страждання. Невеличка частина архіву...