Телетайп: чого чекає Президент Порошенко від зустрічі Трамп-Путін

Телетайп: чого чекає Президент Порошенко від зустрічі Трамп-Путін

Пройшов саміт НАТО. Вважаєте, проникливі співгромадяни та розгублені співвітчизники, що до нас «ця ната» не має стосунку?

Дуже навіть має! Дехто взагалі називає цей саміт НАТО прологом до зустрічі президентів Трампа і Путіна, запланованої на 16 липня. А ось там наші справи, нехай і не найперше, будуть обговорювати. І багато чого визначається не стільки самими переговорами щодо України, скільки супутніми нюансами обговорення. Ці нюанси у високій політиці, чесно кажучи, вирішують усе. Від них залежатимуть рамки передвиборчих торохкань української влади на чолі з Петром Порошенком. А отже, шанси ПОПа в будь-який спосіб зберегти посаду і зміцнити олігархічно-мародерську систему.

Особлива пікантність у тому, що обидва протиборчі фактори, які вичерпним чином впливають на ситуацію в Україні, дуже схожі.

І Дональд Трамп, і Володимир Путін домагаються геополітичної гегемонії очолюваних ними держав. Для цього вони обидва намагаються підірвати чинний світовий порядок, зокрема розхитати ЄС, нагнути під себе НАТО — різні форми, але суть одна. І обидва намагаються діяти силою.

Різниця в принциповому: для США за найжорсткіших рішень усе ж таки існують якісь правила, для недоімперії ж основне правило, що правил немає. І за Штатами справді стоїть економічний потенціал і міць наддержави збройних сил XXI століття. За Росією ж – скрєпи родом із кріпацького рабства, вірнопідданий народ, що обкурився телевізора, та  фейки на кшталт ракети з термоядерним двигуном, що борознять простори винятково Інтернету.

На саміті Трамп безцеремонно пропальпував чутливі місця своїх партнерів. Особливий кайф дало те, що він тисне європейців тією самою тезою, яка давно в ходу в української опозиції щодо української влади: це в який потойбічний спосіб ви протистоїте агресії Росії, якщо в реалі розширюєте з нею товаропотік? Ангелі Меркель крити нічим, бо якщо дійде до протистояння, то американські санкції проти німецького бізнесу вочевидь виявляться значно ефективнішіми, ніж німецькі проти російського.

І в результаті НАТО знайшло єдність на новому, нав’язаному США рівні при плануванні збільшення спільних витрат на оборону, що обчислюється 30-40 мільярдами доларів.

Це означає, що на зустрічі Трамп-Путін ВВП повинен отримати свою компенсаційну цукерку.

На порядку денному переговорів у них кілька тем.

Перша — розподіл Сирії на зони впливу (читай окупації). І тут Трамп як досвідчений бізнесмен постарається втюхати Путіну частину Сирії, утримувати яку в недоімперії немає ні сенсу, ні грошей, ні військових ресурсів: забезпечити громадський порядок — це вам не мирні квартали бомбити. Та ще РФ доведеться якось розбиратися з Іраном, який теж претендує на ту саму частину Сирії, що підсовують Росії. Задум США в тому, щоб недоімперія загрузла там настільки ґрунтовно, що вже про жодні газопроводи в Європу на півдні навіть не замислювалася б.

Друге глобальне питання, яке хвилює США — це недопущення, щоб Росія в американо-китайській торговій війні опинилася на боці Китаю.

Для цього Трамп готовий піти назустріч Путіну — ось звідки горезвісні заяви американського президента щодо повернення Росії в G8! Для Путіна повернутися в коло великих – важливіше від якихось там національних інтересів.

Але якщо ця замануха прокотить, тоді Трампу не доведеться робити Путіну поступок щодо України, яка, на жаль, у кінці списку запланованих для обговорення тем. І тоді учасники «зустрічі на Ельбі» обмежаться черговою «прихильністю до безальтернативних Мінських домовленостей» з їхнім особливим статусом Донбасу, амністією бойовиків і виборами на фактично неконтрольованій території.

І тоді у Петра Порошенка — проблеми. Хоча він за звичкою лукавить, що не чекає нічого від зустрічі Трамп-Путін. Ще й як чекає! Адже якщо вони всерйоз зафіксують будь-яку спільну позицію щодо України, то у Порошенка пропаде унікальна можливість поводитися, як дитина батьків, які свариться. Знаєте, такий малолітній комбінатор чинить іноді, як вимагає тато, іноді — як мама. Але завжди — в своїх особистих інтересах.

Тобто, коли дорослі помиряться, ПОПу доведеться серйозно протягати через Раду електорально самогубну для нього «мінську змову».

І він буде вкрай обмежений у можливостях запровадити воєнний стан у разі несприятливої для нього соціології напередодні виборів. І не зможе триматися на плаву, всім усе обіцяючи, але виконуючи лише деяким.

До речі, у перших рядках чинної Конституції написано, що Україна — суверенна і незалежна. І після описаних принизливих міжнародних розкладів ми і надалі будемо тупо наполягати, що наша Конституція красивіша від вишиванки, треба лише її виконувати?

Для набуття суб’єктності Україні необхідно перевернути шахову дошку. Тобто обнулити або хоча б мінімізувати геополітичні домовленості та зовнішні плани щодо України. А для цього слід голосно й зрозуміло заявити світові про наш суверенітет над українським майбутнім. Саме над майбутнім! Що означає, що ми формуємо його власним мисленням, власними зусиллями, власними ресурсами. І тут справа не у валовому внутрішньому продукті або експортному потенціалі, навіть — о, жах! — не в перевертанні прапора, справа в сукупній сфокусованій волі відповідальних громадян.

Так, я знову про те, що «Карфаген має бути зруйновано». У сенсі, що новий Суспільний Договір має бути розроблено і підписано громадянами України. Що дозволить перезаснувати державу і сформувати незаплямовану ефективну владу. Це і дасть потужний поштовх для нашого національного відродження.

Інтелектуали працюють. Складно, з купою суперечок, найчастіше схоластичних, із блуканням у філософських поняттях і юридичних формулюваннях, але вперто рухаючись до мети. Яку, без перебільшення, можна назвати національною.

Концепція Суспільного Договору близиться до завершення, і незабаром буде винесено на всенародне обговорення — все залежить від запуску потужної комунікаційно-інформаційної платформи, яка вже в роботі. А ось безпосередньо складати СД зможуть усі охочі громадяни України.

Дуже сподіваюся, що своєю долею українське суспільство буде займатися настільки ж активно і самовіддано, як поголовним уболіванням за чужу збірну, віртуальним втоптуванням в бруд ненависної FIFA і найкомфортнішим у світі пікетуванням парламенту — у власних авто з євробляхами.

Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для «Політеки»

матеріали рубрики
Як Олег Кузьменко розвалив партію Ляшка в Запоріжжі Аналітика
Як Олег Кузьменко розвалив партію Ляшка в Запоріжжі
Всім сидіти вдома: чому низька явка на виборах вигідна владі Аналітика
Всім сидіти вдома: чому низька явка на виборах вигідна владі
Маніпуляції з цифрами? Чи допоможуть “фокуси” Ситника перемогти корупцію Аналітика
Маніпуляції з цифрами? Чи допоможуть “фокуси” Ситника перемогти корупцію