Марина Данилюк, журналіст
Загибель Мотороли – це свого роду моральна сатисфакція за всі злочини і лиходійства, здійснені ним за 2,5 року свого перебування на землі донецькій.
Разом з осіннім урожаєм мертвих сепаратистів – Жиліним, Ципкаловим, – це втілення в реальність лічилки про десять негренят, де з кожним наступним персонажем постійно траплявся летальний результат.
Щодо самого Мотороли, в побуті Сені Павлова, я рада, що цей маніяк, садист, військовий злочинець:
1. Не побачить, як виросте його дочка. І не наробить нових дітей.
2. Ніхто більше не загине від його руки. Він не похвалиться цим під час чергової п’янки.
Захарченко оголосив траур за бойовиком «Моторолою»3. Не потрібно обніматися і миритися з ним у випадку реалізації плану щодо замирення з ЛДНР, які в різних варіаціях просувають різні персони – від Савченко до Еро зі Штайнмайером.
4. Вбити, поховати, пережити траур в Донецьку в цьому конкретному випадку – краще, ніж обміняти умовного Моторолу на когось на кшталт Наді Савченко. Як це було з Єрофєєвим і Александровим.
5. Логічний і досконалий кінець історії тортур і вбивства Брановицького. Той випадок, коли справедливість дійсно є, і за неї потрібно боротися.
