Хто ж волю дасть,
як не взяли самі?!
Л. Костенко.
Людина досягає найвищого щастя, якщо вона досягає найвищої мети її життя. Найвища мета життя для українського народу – це мир, свобода, незалежність.
Сумно та страшно тлиться життя українського народу. Люди мовчать і чекають миру, тиші та щастя, і так рік за роком ми дивимося, як у ці шалені роки руйнується наша країна.
І ось що особливо знаменно: як тільки ми уважно глянемо в навколишнє реальне життя, відкриється жахлива дійсність.
Влада відчужена від реального життя людей повністю занурена у свої корупційні справи, невиразні рішення, закони, штрафи, тарифи, які посилюють душевні страждання та смертельну тугу людей.
Багато українських юнаків та дівчат, воїнів-героїв вмирають, не люблячи… . А батькам як жити, все життя оплакувати своїх рідних дітей? Постійно чути голоси, панахиди. Адже серце не може жити спокоєм. А що влада, ситі чиновники кажуть: «Що таке їхнє жереб!» Безбожники! У якого вони, Бога вірять?!
Незрозумілі протиріччя у поведінці влади, яка вірить у свою непогрішність, приготували для українського народу. Нові труднощі, які причаїлися в тиші, а чиновники, різні гетьманцеві, шмигали, федорови вигадують нові «не можна» цієї смертної години.
Що робити, щоб все стало новим, щоб невиразна, безпритульна політика влади стала справедливою, світлою, чистою та прекрасною?
Влада має надати конкретну допомогу, віру, надію, конкретні соціальні дії для покращення життя людей.
Адже віра та надія допомагає людям жити, боротися, любити, творити і завжди допомагатиме.
Війна з росією, економічні труднощі, проблеми з енергетикою, кадрова плутанина в країні та героїчний патріотизм воїнів героїв у різних контрастах живе наша країна та український народ.
Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє.
Леся Українка
Журналіст Павло Іллюша
