И каждый божий день – утрата,
И что ни шаг, то боль и ярость.
М. Маркарян
Хоч які слова ми зараз говоримо на адресу влади, вони не зможуть передати ступінь випробувань, що випали на долю народу, і масштаби їхніх наслідків для майбутніх поколінь.
Наші біди в основі своїй виросли з помилкових настанов, ухвалених законів та проведених безплідних реформ Верховною Радою, президентом і урядом.
Ми шукаємо витоки наших бід. Ідемо від простого до дедалі більш складного в осягненні того, що сталося з нами. Пошук причин невідповідності тому ідеалу, заради досягнення якого відбувалася Революція Гідності, винятково в попередниках і в зовнішньому управлінні нашою країною громадян України вже не задовольняє. Занадто спрощене трактування, занадто мало воно пояснює.
Припустімо на хвилину, що в трагедії нашого народу, минулих і нинішніх бідах країни винен В. Янукович. Але його не стало, керувати країною прийшли інші. І що сталося?
Біда нашої влади в тому, що вона виявилася не здатною вловити і відобразити дух часу.
Влада через свою фатальну особливість усе робить навпаки. Геніальна неосудність. Це, напевно, доля «обраних».
Трагедія нашого народу полягає в тому, що влада відступила від заповідей Майдану. Зізнатися в омані, в злочинній помилковості скоєного справді важко.
У високорозвинених країнах питання про шматок хліба давно вже вирішено. До порядку денного розвиненого світу потрапляють потреби більш високого порядку: можливість повнішого волевиявлення, самовираження, прагнення до праці, яка дає не тільки матеріальне, а й моральне задоволення.
Звичайно, і там люди вимагають та домагаються підвищення зарплати, вдосконалення системи соціального забезпечення. Але це вже рух від високого життєвого рівня до ще вищого. І він безмежний.
Чим вищий у суспільстві рівень демократії, тим менше вона залежить від особистих якостей лідерів (президента, уряду), а дурні рішення, гоніння бізнесменів, лідерів опозиції, інших конкурентів складається у більшості випадків із непотрібних дій, чинених переляканими людьми для самоствердження. Вони свою оману і марнославство вважають за вище просвітлення, яке звільняє їх від суспільства, закону, Конституції.
У цих людей немає внутрішнього розуміння, чого хочуть і чекають мільйони їхніх співвітчизників.
Вони погано знають свою країну, історію, погано знають життя, їм бракує простого болю за людей, свою державу.
Необхідно рятувати країну від розорення, а демократичний ідеал демагогічно не затягувати, не опошляти до повного краху. Що ми спостерігаємо? Неефективну систему державного управління, корупцію, рейдерство, несприятливі умови для розвитку економіки, малого і середнього бізнесу, знищення Гонтаревою та її керівником банківської системи, високими темпами зростає трудова міграція.
В уряді немає стратегії розвитку країни, системних програм і планів із окремих розділів економіки та життєдіяльності людей. Створюється враження, що влада перетворює країну на сировинний придаток, втрачає свої позиції виробника продукції, втрачає людський капітал.
За різними експертними оцінками, сьогодні від 5 до 7 мільйонів українців шукають способи існування за кордоном.
У Польщі працюють більше ніж 2 мільйони українців, у Росії – 2,5 мільйона. Працюють наші люди в Португалії, Іспанії, Італії, Німеччині, Чехії, Словаччині та інших країнах.
В. Гройсман випрошує 1 мільярд доларів у МВФ. Повчіться вести переговори в Аргентини – країна отримала на 3 роки 57 мільярдів доларів на розвиток економіки і зростання якості життя людей, а не на проїдання і злодійство. За статистикою ООН, 60% українців живуть за межею бідності. МВФ вважає Україну найбіднішою країною в Європі.
Чому ж МВФ вимагає збільшити ціни на газ і тарифи для населення? Виявляється, на переговорах із МВФ ці питання не порушують і не обговорюють.
Це внутрішні питання держави. Влада думає не про людей, як поліпшити їхні життя, а як би швидше отримати транш і підвищити ціни на газ. Зараз уже очевидно, що без внутрішніх духовних потрясінь наше суспільство духовного здоров’я не знайде.
Біль у душіПрийдешня переоцінка цінностей має глобальний характер. Це і зрозуміло. Ніхто і ніколи в історії людства не був так поневолений міфами, як наш народ. Ми вважали, що пов’язали свою долю з великою істиною, а з’ясувалося, що довірилися інтелектуальній фантазії людей, які все своє життя ловили таку собі диво-рибу.
Настає день виборів, і ці панове потребуватимуть нас. Ці маленькі «великі люди» нас будуть знову боятися. Проголосуємо за них чи ні. І хіба ми протягом стількох років не робили вигляд, ніби всякий набрід – це наша влада?
І кричу я: Україно!
Потім стану й прислухаюсь.
Чути… здалеку: – Тримаюсь!
Хмарко! Ластівко! Калино! –
І в той бік я повертаюсь.
Павло Тичина
Павло Ільюша, журналіст
Нагадаємо, вибори поставили борги України під загрозу.
Як повідомляла Politeka, МВФ вирішить долю України вже скоро.
Також Politeka писала, які угоди України з РФ залишаються чинними після скасування договору про дружбу.
