Про новий політичний сезон

Очікування, як завжди в українському суспільстві, значно перевищують спроможність політиків. 2018 рік у цьому не виняток. На жаль, частина проблем 2017 року перекочують у 2018-й.

Можемо окреслити певні дороговкази. Зокрема, реформа децентралізації. Вона розбалансована, проте рухається. Торік уже було п’ять хвиль виборів до об’єднаних територіальних громад, а весною цього року будуть чи не наймасштабніші по всій Україні. З одного боку, на них побачимо репетицію загальнонаціональних виборів. Це вже другий тренд 2018 року. Цього року буде вже активна фаза передвиборчої гонки як парламентських, так і президентських виборів.

У новорічних привітаннях президента та його діях за останні місяці 2017 року побачили, що президентська передвиборча гонка стартувала. У 2018 році ми побачимо інших гравців, які висуватимуть свої позиції, пробуватимуть себе. Вибори до ОТГ стануть таким собі випробувальним майданчиком. Із другого боку, це зумовлює зміну політичної архітектури. У 2018 році дедалі більше політиків ітимуть на місця. Там будуть відбуватися вибори. Від того, наскільки себе заявлять та будуть представлені ті чи інші сили на цих виборах, залежатиме їхня можливість захистити результати виборів, вже не кажу просто здобути підтримку суспільства.

2017 рік показав, що кандидати, які мають загальнонаціональну впізнаваність, лідери партій взяли доволі низькі відсотки, мають низьку представленість по Україні. Людина, яка має у рейтингах 5% підтримки, в реальності набирає 0,2% представленості. Реальна і телевізійна політика відрізняються. Процес децентралізації запускає синхронізацію між політикою реальної та її політичним відображенням, фактично відриваючи від віртуальної. На жаль, у 2018 році ми побачимо продовження відшаровування загальнонаціональної політики від реального політичного життя. Політики дедалі менше розуміють реальне суспільство. Це збільшує кількість акцій взаємної конфронтації політичної еліти, яка відірвана від реального життя. Тоді стикаються різні симулякри, персональні ілюзії, які рівновіддалені від тієї реальності, в якій живуть люди.

Популярні новини зараз

Нове фото сина Пугачової і Галкіна наробило шуму в мережі: "Немає нічого спільного"

Пішов з життя відомий актор, який був творцем "Кінотавра": так і не вийшов з коми

Нещастя сталося на полюванні, застрелений екс-заступник облвійськкому: "Зброя опинилася в руках..."

У шоу "Маска" розсекретили Порося, під костюмом ховався не Поплавський: "Хто ж тоді в Тигрі?"

Суддя "Україна має талант" Євген Кот з дружиною покинув Київ через проблеми зі здоров'ям: кадри з аеропорту

Показати ще

Перші п’ять хвиль виборів у ОТГ показали, що є три лідери: «Батьківщина», БПП, Аграрна партія. Історично сільська місцевість – кістяк електорату «Батьківщини» та Аграрної партії. Але тут цікава річ відбулася – «Батьківщина» перейшла в міста, на селі залишилась Аграрна партія, її нова реінкарнація. А у «Батьківщини» ті члени, які у всіх виборах брали участь. Через це, найімовірніше, в «Батьківщини» буде рекрутинг місцевих активістів із молодіжного крила.

У БПП буде більший акцент на адміністративному ресурсі, а відповідно – обиратимуть лідера в громаді, когось упізнаваного, з грошима, хто зможе собі забезпечити ці вибори. Це варіант, коли під вибори шукають підхожого кандидата, або спускається парашутист, якого потрібно пропустити тут.

Мільйони для депутатів: як слуги народу не цураються компенсацій

Аграрна партія більше зосереджена в сільській місцевості. Буде аграрне лобі, тобто фермери делегуватимуть когось від себе. Можливо, великі аграрні компанії висуватимуть кандидатів. Загалом, саме там відбуватиметься політика, бо саме там точка критичного ресурсу. Є критичний конфлікт. Ми вже бачили не найкращі приклади політичної боротьби, подекуди не політичні. Адмінресурс вмикався, включно з силовими відомствами, було банальне силове протистояння, бандитські методи. У 2018, на жаль, можемо побачити більш жорсткі форми протистояння. Я не казав би про ярлики 90-х років, проте критична точка кипіння буде саме на місцях.

«Рух нових сил» має не дуже багато шансів на виборах у ОТГ, бо необхідно мати можливість захистити результат. Необхідно мати апарат, який міг би відстояти отриманий результат. Не дати махлювати, підтасувати вибори, мати юристів, які захищатимуть це в юридичній площині, мати достатньо активістів, які будуть в усіх дільницях учасниками та наглядачами тощо. Ці речі не можуть забезпечити малі партії. Їхня представленість у справах на місцях теж не дуже висока. Для них це лише випробувальний майданчик. Ті сили, які заявлять себе на виборах в ОТГ, зможуть претендувати на певний відсоток на загальнонаціональних. Наступного циклу вони зможуть стартувати на повну. Цей цикл випробувальний. Набити ґулі, зробити висновки, переформатуватися.

Дуже часто нові політичні сили не відрізняються від старих, бо діють у тих самих практиках, розвиваються так само, сприймають політичний простір так само. За ними стоять старі політики, які перекочували з однієї політичної сили в іншу. Якщо нові партії заявляють нову якість, місцеві вибори – чудовий майданчик, аби це продемонструвати.

Бачу окремих людей, вони ще не партійні. Загальний тренд – люди не йдуть у політику, а беруть відповідальність у своїх сферах: бізнесі, волонтерстві, активізмі тощо. Це дозволяє змінювати навколо себе простір життя на місцевому рівні. Якщо великі партії навчаться працювати з новою якістю, для них з’явиться шанс перезавантажитися, посилити себе для можливої участі у виборах. Відсотки, які зараз є у політичних сил – невеликі. Немає єдиної політичної сили, яка об’єднувала б усю країну. «Батьківщина» не може об’єднати більшість протестного електорату.

Про зовнішню деолігархізацію

У політичному житті Україна дуже відійшла від Росії. У нас більше немає політичного зв’язку. Раніше одні й ті самі політтехнологи працювали на виборах, були міжособистісні зв’язки політичної еліти. Але вплив залишається в іншій площині – в олігархічних консенсусах.

Новий Путін, ракетний Кім і трансформація Сходу: як зміниться світ у 2018 році

На жаль, ми живимо в пострадянській країні, де не відбулося трансформації держави, тобто в ребрендингу Радянського Союзу. Державний апарат залишився тоталітарним, діє за директивною моделлю – згори донизу. Нормативно-правові практики – все заборонено, окрім того, що дозволено. Це створює нерівні можливості доступу до ресурсу. Олігархічні зв’язки зберігаються над державним апаратом, багато в чому формують політику. Через це цікаві не стільки результати виборів у Росії, бо вони прогнозовані, скільки внутрішньополітичні розклади всередині російського олігархату, а на це вплинуть американські санкції, які набудуть чинності вже через місяць. Це може своєю тектонічною хвилею зрушити певні процеси в українському олігархаті.

Уже бачимо в міжнародних судах низку позовів, низку резонансних справ проти наших олігархів. Іще кілька років тому ми не могли собі уявити, що деолігархізація починається не всередині країни, а ззовні. Консенсусного кандидата від українського олігархату, найімовірніше, не буде. Порошенко дуже вміло балансує між декількома групами, грає на інтересах, зіштовхуючи ці олігархічні групи. Фактично бачимо зараз найбільші утиски групи «Приват», найбільшу схильність до групи Ахметова і Ко. За таких обставин олігархи перебувають у міжособистісній боротьбі. Висунути одного кандидата не зможуть, але декілька кандидатів, безумовно, буде. Навіть нові, не з політичної сфери, зумовлені олігархічними домовленостями, матимуть підтримку. Як-от Вакарчук, Зеленський. Навколо них ми бачимо згуртування медіа-холдингів, спікерів, аналітиків, експертів. Олігархи вже підбирають осіб, яких зможуть висунути на виборах або підтримати.