Чи є зрада в діях Дональда Трампа, як зміниться політика США щодо Росії, чи потрібна Заходу Україна після саміту в Гельсінкі, розповів гість Politeka Online Кирило Сазонов, політолог.
Що можна побачити у зустрічі Трампа з Путіним
Про зраду говорять дуже багато, але я особливих зрад і провалів там не побачив. Це та ситуація, коли політики зустрічаються-зустрічаються, але ніяк не одружуються. Ніхто не знімає з Росії санкції, про це не йшлося. Постачання зброї в Україну не припиняються, США не відмовляються від своїх проектів, зокрема з розвитку НАТО. Тобто, в принципі, Путін не зміг виторгувати нічого.
Єдиний бонус, який отримав Кремль – це сам факт зустрічі, можливість сказати, що їхнього лідера пускають на зустрічі до дорослих дядь. Насправді ж це переговори лідера наймогутнішої країни з директором бензоколонки, тобто не зовсім переговори.
Трамп озвучив те, що він бачить щодо Ірану, Сирії, України. Путін або це виконуватиме, або буде покараний – усе доволі просто.
Візуально Путін був серйозніше налаштований. Але крім настрою та серйозності потрібні ще якісь ресурси. Росія доїдає Фонд добробуту, Пенсійний фонд, балансує лише завдяки тому, що утримується ціна на нафту, яка зараз вигідна США. Якщо США в якийсь момент захочуть Росію випустити з цього кола, то вони просто знизять ціну на нафту.
Усе дуже добре виходить. Про сильну людину, сильного політика варто судити за вчинками, а не за словами. Так, не було гучних заяв на прес-конференції. Трамп перед цим на саміті НАТО вимагав від європейців усе ж таки підвищувати витрати на оборону, що дуже важливо. Він вимагав підвищити до 4%, зійшлися нібито на 2%. Справді, майже ніхто з європейських членів НАТО навіть 2% бюджету на оборону не витрачає. Тягне здебільшого США. Для порівняння: Україна витрачає 5-6% на свою армію.
Тобто Трамп домагається посилення НАТО, санкцій, жорстко критикує Німеччину за співпрацю з Росією щодо закупівель газу, нафти та будівництва “Північного потоку 2”, а потім недостатньо жорсткий на прес-конференції.
Не потрібні жорсткі пози на прес-конференції, потрібні жорсткі вчинки. У Трампа традиційно важкі стосунки з американськими ЗМІ, особливо тими, хто лояльний до Демократичної партії, це нормально. В результаті ми отримуємо додатковий плюс – Трамп ні в чому не поступився Путіну на переговорах. Якщо б про щось домовилися – це озвучили б. Після повернення від нього вимагатимуть більш жорстких дій, щоб довести, що він ніде не поступився. Тобто Росія отримає чергову порцію покарання, а ми – чергові бонуси.
Щодо наявності у Росії компромату на Трампа
Цю тему експлуатували останній рік дуже активно. Я не думаю, що якийсь страшний компромат є, бо Трамп не та людина, яка приведе жінок у готельний номер і дасть це зняти на відео. Він доросла людина, доволі досвідчений і як політик, і як бізнесмен, тому я думаю, що це легенда, яку поширюють радше для білого шуму.
Щодо слів Путіна про вкрай негативну для України реакцію
Відносини України з Росією зараз значно гірші, ніж Росії з НАТО. Україна – це єдина країна, яка дає російській армії по пиці. Створена з нуля за чотири роки українська армія справді воює з Росією, захищаючи свою територію. Про які наслідки говорить Путін? Він оголосить нам війну, захопить Крим, окупує Донбас? Він це вже зробив. Усе можливе погане для України він уже зробив. Те, що залишилося нашим – це винятково наша заслуга, а не його доброта.
Люди, які його добре знають, давно говорять про те, що він панічно боїться НАТО. Мабуть, із минулих часів у нього залишилося, що НАТО страшний ворог, НАТО поруч. Україна йде в НАТО. Система колективної безпеки там значно ефективніша, ніж кожна армія окремо. Я, щоправда, не знаю, чи існуватиме НАТО в його сьогоднішньому вигляді, коли ми до нього прийдемо.
Україна як військовий союзник дуже цікава тій-таки Америці. У нас справді найсильніша армія в Європі.
Ми більше від будь-якої іншої європейської країни у відсотках витрачаємо грошей на забезпечення армії. Звичайно, у нас ВВП менший. Не можна порівняти нас з Угорщиною, яка постійно блокує нашу участь у НАТО ні за кількістю, ні за бойовим досвідом, ні за фінансуванням армії. Можливо, буде створено якийсь альянс, припустімо, в рамках Вишеградської четвірки або, враховуючи Україну, Вишеградської п’ятірки. Це ті країни, які реально розуміють загрозу, що надходить зі Сходу та Півночі. Подивимося, як усе буде розвиватися.
Насправді у політиці все визначається не буквою закону, інакше Будапештський меморандум нас повністю захистив би, а практичними інтересами. Німцям цікавий бізнес із “Газпромом” – вони його роблять, незважаючи на санкції, незважаючи на війну. Україні, Польщі, країнах Балтії потрібен захист – отже, якийсь такий альянс буде створено, як уже створено українсько-польську бригаду.
Про готовність народу України рухатися в бік НАТО
Справді, протягом багатьох років питання НАТО обговорювали абсолютно теоретично. Хтось ставився до цього з розумінням, хтось – без, але загальна температура по палаті була радше нейтральною. Мовляв, навіщо нам НАТО, з ким ми будемо воювати? Думали, що Росія на нас не нападе, Німеччина – теж, а отже, питання неактуальне.
Після початку війни в 2014 році ситуація змінилася кардинально.
Ми зрозуміли, що Росія може напасти, що війна – це не історія, а реальність, сучасність, нам справді потрібно вибирати, на чиєму ми боці. Підтримка вступу до НАТО відтоді дуже зросла. По-перше, завдяки тому, що люди переконалися, що загроза реальна, а по-друге, кажучи відверто, проросійські регіони зараз не беруть участь у опитуваннях – Крим і Донбас. Зараз внести це до Конституції цілком реально.
