Все хороше в житті проходить. Але ж і погане-теж! Ось і вимушений простій на "Політеці", пов'язаний з коронавірусом, завершився, і ми повертаємося до "Телетайпу" — упередженого аналізу того, що сталося в підшефній країні.

Нинішня стаття - оглядова, що проектує Україну на загальносвітову систему координат. Або навпаки.

Маємо глобальну кризу, яка викликана не стільки вірусом, який таки є і таки небезпечний, скільки неадекватною реакцією на нього національної влади. В результаті світ став роз'єднанішим, а країни — егоїстичнішими. А боротьбу за ринки ніхто не відміняв.

Відповідно, Штати мають намір нав'язати Європі свій газ замість російського під приводом, щоб Кремль не використовував енергоносії як економічну зброю. Німеччина зусиллями Ангели Меркель поки брикається, але Штати тиснуть катком, та й Меркель в політиці не вічна.

При цьому США доведеться кинути Росії кістку зі столу наддержави, тому що "Газпром" в глибоких мінусах, і "Роснефть" там же, так як саудити не забули недавній кидок з боку Кремля і збивають ціни на нафту, мітячи в РФ. А тут ще й людожерський ідіотизм у вигляді отруєння Олексія Навального, дай Бог йому здоров'я. Загалом, у Кремля серйозні трабли, а про щура, якого загнали в кут, знає, напевно, навіть не дуже освічений Дональд Трамп.

Популярні новини зараз

Філіп Кіркоров на сімейному святі зважився показати "маму Наташу" своїх дітей: "Як схожі"

Трагедія під Черніговом: кількість жертв різко збільшилася, нові дані

У Пенсійному фонді зробили важливу заяву про виплати за грудень: коли чекати грошей

"Тіло знайшли під вікнами": нова трагедія розігралася в сім'ї, де дитина отруїлася каштанами

Раптово помер відомий музикант, йому було всього 30 років: подробиці трагедії

Показати ще

Для "умиротворення Росії" приготовлені цілих дві геополітичних кістки: Білорусь і Україна.

У білоруських протестах майже немає антиросійських настроїв, тому Білорусь слухняно котиться в лузу Союзної держави, де верховодить буде, природно, Росія, і російський же бізнес проковтне деякі реально прибуткові білоруські виробництва. Так що тут все по геополітичній змові.

З Україною складніше. До недоімперії у безлічі українців реакція відторгнення, причому, це пов'язано, але не визначається мовою спілкування і регіоном проживання. Саме тому впала хвора ідея «русского мира», в рамках якої вважалося, що жителі Південного Сходу України будуть хлібом-сіллю зустрічати «визволителів з Донбасу», «відпускників» та інших «ихтамнетов». Але не прокотило.

Тому зараз методика недоімперії змінилася. Зараз ставка на те, що ми самі закопаємо свою незалежність.

У Кремлі розсудили, що якщо вдасться виставити російську агресію на Донбасі внутрішньоукраїнським конфліктом, то це влаштує і Європу, і США. Європі в цьому випадку не можна буде не стримувати імперські позиви Росії, а відновити з нею торгівлю, як в колишні жирні роки. А президент США Дональд Трамп перед своїми виборами зможе розіграти другу серію "Великого миротворця" і продавити в рамках "Мінська 2" мирну угоду між Україною і "волелюбними шахтарями Донбасу", де РФ виступить "гарантом миру", про що вона публічно мріє ще з 2014 року (перша серія нещодавно зіграна з Косово і Сербією, яких США за участю ЄС як би замирили).

У Росії небезпідставно впевнені, що Донбас з «особливим статусом» у складі України виявиться тією самою гирею, яка за лічені роки, а то й місяці, потягне нас на дно, тобто, призведе до розпаду і кускового входження до складу все тієї ж Союзної держави Росії і Білорусі.

Кремлю такі інтеграційні процеси дозволять зняти санкції, які все більш гостро відчуваються, дасть нові економічні ресурси і ринки збуту, а також безумовно зміцнить особисту владу Володимира Путіна — «найбільшого в історії збирача земель російських», гідного прижиттєвої канонізації. А США і Європі дозволять відкласти вкрай болюче питання контролю ядерної зброї, яке неминуче постане при падінні і розпаді РФ, а рішення поки не існує.

Щоб максимально інтенсифікувати наріжну тему підгрібання України, Росія запустила у нас щось на зразок неофіційного кастингу: ті люди, які зможуть просунути реінтеграцію Донбасу через «особливий статус», і стануть колективним «рішалою» по Україні від Росії з нафтогазових та інших грошових питань. Тобто, стануть тут найбагатшими і впливовими. Куш, погодьтеся, преізрядний.

Мова про масштабний суспільно-політичний процес, що передбачає низку кроків на міждержавному рівні, а також внесення змін до Конституції України. Тому в кастингу беруть участь всього дві команди: одна — це Віктор Медведчук та Ігор Коломойський, а також примикає до них Петро Порошенко, друга — це частина оточення Володимира Зеленського на чолі з Андрієм Єрмаком, який вміло маніпулює нашим президентом.

З Медведчуком тезу розшифровувати не треба: його проросійська позиція загальновідома, саме під це завдання його і витягнув з кримської дачі і політичного небуття Порошенко в період свого президентства, про що повідав колишній глава МЗС Павло Клімкін.

Коломойським рухає зрозуміла образа на Зеленського, а також надія, що сповзання України під протекторат Росії зніме його проблеми з американськими правоохоронцями. Ну, і по дорозі ІВК напевно спробує щось урвати, наприклад, повернути собі місто Дніпро, як мінімум.

Порошенком рухає реванш. Оскільки для реалізації кремлівського сценарію необхідні вагомі позиції у владі-як мінімум, посада впливового прем'єр-міністра, так що тут все збігається. І нехай нікого не обманює "патріотична" риторика ПОПа: якщо йому вдасться повернутися в Кабмін, ми негайно почуємо, що «Мінську альтернативи немає».

Зараз команда Медведчука має намір отримати серйозні позиції на місцевих виборах, де «Слуги» програють у більшості великих міст, сформувати більшість у ряді рад і почати акції непокори центру вже не тільки з питань карантину, а й з приводу децентралізації, розподілу бюджету та іншого. Коломойський же під цей шумок спробує переформатувати нинішню Раду, прикупивши депутатів з монобільшості. Плюс вуличні протести від "патріотів Порошенка". Як планується, таке розгойдування суспільної ситуації призведе до дострокових парламентських виборів, за підсумками яких тріумвірат Медведчук-Коломойський-Порошенко хоче сформувати свою неформальну більшість у Раді. І перехопити політичну ініціативу у млявого президента Зеленського.

Команда Єрмака вже у владі і вже намагається продавити всілякі мирні ініціативи, що підводять до "особливого статусу Донбасу", тому лідирує в забігу. Але "нові обличчя" абсолютно бездарні в практичній політиці, а команда Медведчука — досвідчена і системна. Так що хто першими прийдуть до фінішу-невідомо. Але очевидно, що це буде заодно і фініш незалежної України.

Зрозуміло, що викладена спрощена схема, а в українській політиці все нелінійно. Наприклад, Порошенко і Єрмак, які недолюблюють один одного, за інформацією колишнього глави ОП Андрія Богдана, регулярно зустрічаються і консультуються. А чому ні: один породив "Мінський змову", інший має намір її повністю реалізувати?

І все це на тлі прогресуючої дірки в бюджеті в сто мільярдів гривень на сьогодні, зростаючого нахабства навпіл з гидливістю з боку наших партнерів, всепроникної, немов радіація, корупції, кричущих зашкварів депутатів і чиновників від влади та інших гнітючих лаж начебто горезвісного «Делфі», для зняття з мілини якого знадобився без малого рік. За який він став іржавим символом імпотентності влади.

Гадаю, ви представили описані політичні хитросплетіння. І десь в далекому куточку цієї павутини сидить сторонній Володимир Зеленський і дуже ображається, що його недостатньо люблять. Ні, він не павук, він жертва, до якої сповзаються арахноіди, з хеліцер яких капає отрута…

Він буде відважно битися за Україну?

Наш президент-безумовно герой, але тільки на знімальному майданчику. Він рішучий, але лише в межах сценарію. Грізний, але виключно для безпосередніх підлеглих. Точно хоче добра, але не в змозі його ні досягти, ні навіть сформулювати. Так, рейтинг як і раніше високий, так як молодіжному електорату подобається чарівний і прикольний ВАЗ, гастролюючий по країні. Чи надовго вистачить? І гастролей, і країни?

А якщо придивитися, то Володимир Зеленський все частіше виглядає не в своїй тарілці, от не пре його ця роль, в якій хеппі енд не розгледіти за горою невирішуваних проблем.

А хіба нещасний лідер здатний зробити свою країну щасливою?

Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог