Як за допомогою Prozorro дерибанять державні гроші

Петро розповів, що його фірма бере участь у торгах на Prozorro майже рік. Починали, коли платформа була пілотною.

«Не буває зараз в Україні жодної державної закупівлі більше 100 тисяч, яка пройшла б без відката. Це болото, яке затягує багатьох. Чим більша сума, тим більше охочих у це болото лізти. З малими сумами їм гратися не цікаво. Завдяки тому, що все тепер робиться відкрито через інтернет, докопатися до правди дуже легко», – говорить чоловік.

На його думку, боротьба з корупцією по публічних закупівлях зайшла у глухий кут.

«Якщо ніхто не лізе там, де 20 тисяч гривень, бо це мало. То там, де мова йде про 5 мільйонів, зацікавлених стає дуже багато. Бо це солідна сума. Усі розуміють, що такі суми не проходять без відкатів», – каже Петро.

Допорогові закупівлі: схеми збагачення замість реформ

Допорогові закупівлі не цікавлять серйозних граців. Це закупівлі до 200 тисяч гртвень.

«Закупівлі до 200 тисяч – це прямий договір, за «Законом про публічні закупівлі». Допорогові – законом не регулюються. Ще за часів прем’єра Яценюка міністерства почали нагинати місцеві органи влади, які їм підпорядковуються, аби ті змушували місцеві організації замовляти усі товари навіть від трьох тисяч гривень через Prozorro. Звідси пішла катавасія. У квітні вийшов наказ № 35 від Зовнішторгвидав «Про застосування системи Prozorro у допорогових закупівлях». Спочатку це було пілотним проектом. Для всіх замовників став обов’язковим у серпні», – говорить Петро.

За словами підприємця, політики прикриваються реформами та умудряються на цьому робити власний бізнес.

«Європейці тиснуть, що треба проводити реформи і зміни. У Європі є система накшталт Prozorro. Українці вирішили її зробити у себе. Але наші політики хочуть заробляти гроші на цьому. Кожен учасник торгів платить за участь у них. Від трьох до 20 тисяч гривень закупівля – платиш 17 гривень за участь. Від 20 до 50 тисяч – це 140 гривень за участь.  Від 50 до 200 тисяч – 340 гривень. На мою думку, це є офіційний відкат. Придумали таку тему і заробляють на цьому шалені гроші. Порахувати не важко. На Prozorro можна глянути кількість торгів за день і скільки у нього взяло участь учасників. Набігає кругленька сума. Ідеться про мільярди. Тільки наша маленька фірма в день бере участь у п’яти торгах», – каже бізнесмен.

За кордоном усі ці сайти завжди безкоштовні, запевняє Петро.

«Держава їх підтримує, бо економить на цьому кошти. Чого ж платні у нас? Все це організовує і державу представляє Зовнішторгвидав. Їм іде трошки грошей. Решта – залишається у приватних руках, на авторизованих майданчиках. Для системи треба 20 програмістів, щоб тримали платформу. І невеликий колл-центр, який би приймав дзвінки. Куди ж іде решта грошей, які ми платимо щодня? Не важливо, чи ти програв чи виграв. Є 10 учасників – усі по 140 гривень заплатили. Навіть якщо замовник хоче купити щось за 22 тисячі, а під час торгів ціна впаде до 10 тисяч.

Економлять значні кошти на закупівлях, а з нас ще вимагають платити за участь. Мені цікаво, чого усе платне? То держава мала б доплачувати учасникам і лобіювати, аби більше бізнесменів заходило, а не обмежувати їх платою за участь», – розказує Петро.

За словами бізнесмена, підприємці зацікавлені у тому, аби десь висвітлили, скільки коштує утримання сайту Prozorro.

«Хай би оприлюднили, скільки вони в місяць отримують від учасників торгів і скільки іде на утримання платформи. Нам за це виставляють рахунки приватні фірми. Коли проект був пілотний, це було безкоштовно», – говорить Петро.

5 тисяч за скаргу чи гроші на вітер

У допорогових закупівлях взагалі нічого не прогнозовано. Відхилити можна будь-як, придертися до будь-чого. Нема нормального закону – отже, нема відповідальності. Підприємцям, які заплатили за участь у торгах, часто не дають взяти участь у тендері. Скаржитися теж нема кому.

«Відбувся тендер, у якому твої права порушили. Куди підприємець може поскаржитися? Тільки в антимонопольний комітет. Щоб до них звернутися, треба заплатити 5 тисяч гривень. Якщо не заплатиш, твою заяву навіть ніхто не розгляне. Без квитанції про оплату з тобою навіть говорити не хочуть. Хіба це не корупція? От я, чесний підприємець, який хоче заробити копійку. Якщо мене кинуть на торгах, я навіть не маю кому поскаржитися. Бо викину на вітер купу бабла і часу. Антимонопольний комітет все рівно не визнає, що я правий, а дадуть справу на переторги, на яких знову виграє той, хто треба. І замовник ніколи не сяде. Підприємці в антимонопольний комітет звертаються вкрай рідко. Хіба, коли справа стосується 50 чи 100 мільйонів», – каже бізнесмен.

На Prozorro є служба, яка розглядає скарги.

«Але її рішення носять рекомендаційний характер замовнику. Тобто вони можуть розглянути твою скаргу, написати замовнику, що порушили твої права, але кінцеве рішення все рівно за замовником. Ти його не перепреш ніяк», – каже підприємець.

Закон про публічні закупівлі порушуть усі, кому не лінь, зауважує Петро.

«Для малих закупівель закон зовсім недосконалий. Роби що хочеш. Влада казала, що зробили Prozorro, аби міг на торги заходити малий бізнес. Насправді закон написали під великі фірми, у яких все накатано. Та закон фактично залишився той, що й був. Тільки добавили систему Prozorro, яка платна. Якщо у тебе тендр більше, ніж мільйон, то ти платиш тисячу гривень за участь. Тоді ніхто не хоче брати участь, якщо не впевнений точно, що тендер дістанеться йому. Тому бізнесмени їдуть до замовника і домовляються напряму».

Схема на двох гравців: як розігрують договірні тендера

«Я не називатиму учасників, але розкрию карти. Розповім, як відбуваються договірні тендера, будь-які, не важливо, про яку суму йдеться – 1 чи 5 мільйонів. Звісно, чим менша сума, тим рідше вони застосовуються, бо тоді нецікаво гратися з цим всім. Візьмемо за приклад медицину. Завдяки сайту Prozorro є відкритий доступ до всієї інформації по держзакупівлях. Бачиш, хто що і в кого купив, які документи надавалися, переглядаєш протоколи, які підв’язувалися.

Для початку треба подати пропозицію. Пропозиція кожного учасника складається з кількох частин. Є ціна на те, що хоче купити замовник. Здавалося б логічно: у кого найдешевше, у того й мали б купувати. Але є кваліфікаційні критерії. Наприклад, досвід виконання аналогічних договорів, що учасник був несудимим, чи має матеріально-технічну базу. Ці додаткові кваліфікаційні критерії насправді не завжди потрібні. Поясню чому. Часто прописують гарантійний лист виробника або дистриб’ютора. Він начебто має гарантувати, що товар буде відповідної якості і буде доставлений вчасно, що все буде відповідно умовам торгів. Отже, виробник має написати відповідний лист на конкретного учасника. Але цей гарантійний лист саме і є каменем спотикання. Переважно усі виробники мають 1-2 фірми, яким дають ці гарантійні листи. Вони і розігрують цей тендер. Через те, що не маєш відповідного листа, твою пропозицію відхиляють. Виходить, у грі залишаються ті, хто треба», – пояснює підприємець.

Цікавлюся, чи можна вирішити проблему, запропонувавши обладнання іншого виробникам.

«Фактично ні. Бо тут перед тобою ставлять ще одну вимогу. Прописують особливості товару, якісно-технічні вимоги до нього. І там вже чітко прописують, що мають потребу лише у товарі одного виробника. Наприклад, лікарня хоче купити апарат УЗД. Він має свою висоту, вагу, кількість датчиків та багато технічних характеристик. Ці характеристики в усіх апаратів різні. Лікарня нібито висуває вимогу, що хоче саме УЗД певного виробника. Замовник дивиться, лікарня хоче на 1 мільйон гривен купити УЗД. Здавалося б бери продавай і заробляй гроші. Але ти телефонуєш до виробника чи дистриб’ютора даного пристрою. Просиш гарантійний лист, а у відповідь чуєш: «Ви знаєте, тут уже забронювали цей проект. Ви там участь не візьмете», – говорить Петро.

Розповідає, як виглядає схема.

«У лікарню приходить представник фірми. Питає, що треба. Головний лікар каже, що планують виділити гроші на УЗД. «А скільки? – Приблизно мільйон». Тоді представник фірми каже: «Давайте ми вам УЗД поставимо. Отримаєте відкат – 20 відсотків від суми». Лікар, звісно погоджується. Міська чи районна рада виділяє гроші.

Фірма привозить головному лікарю технічні характеристики, наприклад, китайського УЗД. Головний лікар їх виставляє, тобто оголошує торги. Вже інший апарат їм не поставиш і з дистиб’ютором не домовишся. За законом має бути щонайменше два гравця у торгах. Часто для такої схеми додають ще підставного учасника чи фірму партнера, який підігрує. У такий спосіб усі кошти ділять між собою, між своїми ж двома учасниками. Конкуренції нема. Ти не можеш стати у торгах третім чи п’ятим. Твою пропозицію відхиляють, бо не маєш гарантійного листа виробника.

А якби сказали просто УЗД, ще б можна було за щось боротися. От відкрийте у Prozorro, як проходять торги по апаратах які коштують більше 1 мільйона, вони всі відбулися за такою ж схемою. А є торги, коли товар падав у ціні в половину. Ось де є конкуренція. Якщо ціна практично не опустилася, 100 відсотків, що торги розіграли. До одного місця усі аукціони. Так було і є зараз», – розповідає Петро.

Зламати чи побороти цю схему неможливо, вважає підприємець.

«Треба думати, які нові закони впроваджувати, аби з такими махінаціями боротися. Бо фактично це все виглядає законно. Навіть коли питаєш у головного лікаря, чому схотіли саме це УЗД, замилюють очі: Бо він найкращий, нам такий треба.

Фактично проекти забирають ті, хто пропонує більший відкат. Пропонуєш 10 відсотків, не хочуть. Їм то мало. Я б цю схему назвав «дєльожкою бюджетних коштів». Часто у цій схемі бере участь і той, хто виділяє гроші, – представник місцевого самоврядування», – розповідає бізнесмен.

Заробити на АТО: Кому війна, а кому мати рідна

Міністерство оборони, прикриваючись АТО, усе бере по прямих договорах.

«Якщо прямий договір, то зрозуміло, що це корупція. Навіть на прикладі Міністерства оборони. Не вірю, що їм так терміново треба купити штани. Вони що не знали, що їм треба будуть зимові штани? Не можна було до зими готуватися раніше? Міноборони все завжди бере напряму. Керуються тим, що в нас війна. Та в нас АТО уже 2,5 роки. А вони все весь час беруть по прямих договорах. Вони зацікавлені у тому, щоб АТО тягнулося. Згідно закону, під час надзвичайни ситуацій, можна уникати тендерної процедури. От вони і АТО прикриваються.

Одне діло, якщо щось зірвалося, і треба терміново закупити якісь ліки. Інше діло – купувати по прямих договорах шапки і взуття для АТО. Можна було спланувати свої покупки, а не займатися підміною понять», – пояснює підприємець.

Що змінилося із появою Prozorro?

«До появи Prozorro треба було зібрати та відправити замовнику купу документів. А тепер їх скануєш і закидаєш в електронному вигляді на сайт. Тепер кожен бачить, що відбувається.

Закон особливо нічого не поміняв. Чесний замовник може купити собі те, що треба, дешевше. Але він міг це робити і раніше.

Держава прикривається тим, що вона економить. Хочете знати, як роблять цю бутафорну економію? От дзвонить до нас замовник і каже: «Нам треба купити товар». Ми його пропонуємо його по 100 гривень, але просимо заявити по 120, бо ціна буде опускатися. Вони купляють за 100, а потім Міністерство економіки звітує, що на закупівлі зекономили 20 гривень. І так на всіх закупівлях вони звітують, що була очікувана вартість 50 тисяч, а купили за 20. Економія нібито становить 30 тисяч. Економію роблять штучно, бо ти скільки хочеш, стільки вартість і виставляєш», – каже підприємець.

Якщо просять купу документів, то знай – там уже є претендент і під нього тендер прописують.

«Просять багато документів, які важко дістати, щоб менше було учасників. Наприклад, у школу треба купити набір посуду. Якщо замовник шукає найдешевшу пропозицію, просто напише: «Треба 50 мисок глибоких, 50 мілких». А якщо прописує виробника і діаметр тарілок, значить звужує коло учасників і під когось це прописує. Ти вбиваєш їхні характеристики в інтернет і бачиш: Хочуть миску «Люмінарк». Можеш їм за дешевшу ціну продати якісну тарілку українського виробництва. Але вони відхилять твою пропозицію, бо не відповідає технічним вимогам замовника», – розповідає Петро.

Яна Романюк