Війна на Донбасі, політичні баталії в Раді, корупційні скандали – нудьгувати українцям точно не приходиться. Чому ж нам не вдається здійснити кардинальні економічні реформи, яка найбільша біда вітчизняних політичних еліт та кому під силу змінити карму ВВП, Politeka поговорила з професором Піттсбурзького університету, членом Ради НБУ Тимофієм Міловановим.
Три проблеми України
– З останній рік ви помітили хоч якісь економічні зрушення в країні?
– Щось багато позитиву. Чому ж більшість експертів збігаються на думці , що Україна нині перебуває на своєму економічному дні?
– В Україні є проблеми. Як без них. Але вони – структурні. Полягають в тому, що у нас малого та середнього бізнесу дуже мало. Натомість, великий бізнес – олігархічний або державний, тому не дуже конкурентний. Не здатен швидко адаптуватись до нових умов.
Загалом в України є три глобальні проблеми – пенсійна, медична та освітня реформи. Це ці сфери, на яких тримається будь-яка нормальна держава, і де у нас – жодних кардинальних зрушень.
– Але ж у нас кожен другий – реформатор. Невже так складно ці зміни запустити?
– України зіткнулась з неймовірними викликами. Не забуваймо про війну. Вона нікуди не ділась. Також несприятлива зовнішня політична кон’юнктура. Плюс – внутрішня політична кухня. Маємо багато корупційних демонів, які не дають рухатись вперед. За цей рік не відбулась судова реформа. А це дуже важлива частина змін. Не побачили фундаментальних зрушень в освіті. Без цього – глухий кут.
Людей мають вчити бути інтелектуалами, критично мислити. Українці ж освітою не переймаються. Думають, де їм заробити гроші та як не захворіти – бо тоді не зможуть працювати. Немає прогнозованого життя, впевненості. А це ж постійний тиск. Набагато легше змінювати країну, коли ти знаєш, що закінчивши навчальний заклад, точно отримаєш хорошу роботу і зможеш себе забезпечити. Йдеться про якісь основоположні гарантії з боку держави. Їх немає. Тому все так туго відбувається.
Бізнес – священна корова
Казений розрахунок: головні таємниці держбюджету-2017– Що є запорукою реформ?
– Перше – має повністю нормалізуватись економічна ситуація в державі. Без цього реформи не вдасться провести. Наступний маркер – зростання економіки. Сподіваюсь, наступного року ми це зростання таки побачимо.
Хотілось, аби було менш бар’єрів для бізнесу. Йдеться про зменшення податкового тиску, встановлення нормальної роботи митниці, зменшення впливу бюрократії. Можемо говорити про формальні речі, на кшталт – немає інвестицій, кредитів, хабарі вимагають. Але все це дрібниці. Суть в іншому. Політичні еліти мають одностайно домовитись, що бізнес – це священна корова. Визнати, що саме бізнес нас всіх годує. А його власники – люди, які створюють робочі місця, платять податки. На жаль нині адекватного сприйняття бізнесу в Україні немає.
– Як же немає? У Верховній Раді сидить 450 потенційних бізнесменів. Для них точно бізнес – свята справа.
– Кожен йде до парламенту, аби захищати свій бізнес і просувати проекти, які їм вигідні. Всі хочуть преференцій, монополії. Це нормальний процес для бізнесу, коли ти виборюєш право бути першим, кращим, унікальним. Але державники мають цього не допускати. Зобов’язані створювати для всіх одинакові умови. Тому лобіювання бізнесу – не найкращий шлях.
– Де ж тих державників знайти?
– Гарне питання. Їх потрібно «вирощувати». Вони так просто не падають з неба. Якщо людина побудувала успішний бізнес, то вона ніякий не державник. Адже усе своє свідоме життя боролась з державою. Україна -постколоніальна держава, тому дуже складно провадити системні зміни, відмовитись від спокуси тут і зараз заробити багато грошей за чийсь рахунок. Від цього треба відходити.
– За прогнозами Нацбанку наступного року Україна може розраховувати на зростання ВВП аж на 2,5-3%. І то, якщо не буде загострення конфлікту на Донбасі. Наскільки це адекватні темпи росту?
– Звісно, хотілось, аби ці темпи були більшими. Але у нас немає справжнього ринку. Як і немає розуміння ведення бізнесу. Усі діють за принципом – зараз щось відкрию, бо всі щось відкривають. Не вміємо ефективно працювати. Для нас мало що означає таке поняття як ділова репутація. Дуже шкода. Адже треба розуміти, що запорука успішного бізнесу – це довіра. От ми з вами домовились і я знаю точно, що ви виконаєте взяті на себе зобов’язання. Нам не потрібно підписувати 140 контрактів, а після того ще пройти суди і прокуратуру. Хто має цю довіру будувати? В першу чергу – держава. А вона чим займається? Постійно залазить в кишеню громадян, рішення приймаються в останній момент, ситуативно, уряди раз за разом змінюються. Коли немає довіри між державою і людьми, то в бізнесі теж цього не буде.
– Виходить, у нас тотальна криза державності?
– Так. Вона є наслідком постколоніальної держави, яка за своєю природою була каральною. Не працювала для людей. Швидше навпаки. Це прості речі, які впливають на глобальні процеси.
От ви хочете бути державником. Приходите на роботу. Бачите, що вам ніхто не довіряє. В результаті – не можете нічого зробити. Волею неволею починаєте працювати за старими правилами. Змінюєтесь в процесі трішки, але не кардинально.
– Що здатне переламати ситуацію?
– Майбутнє України – в консолідації малого та середнього бізнесу. Це той локомотив, який витягне Україну на гору. Це ті люди, які навчились вирішувати проблеми, досягати певних результатів, не зважаючи на те, що держава не є турботливою. Вони – потенційні лідери.
Треба тиснути на державу, змушувати її працювати на бізнес, а не проти нього. У нас же демократія . Всі політики слідкують за настроями в суспільстві. Тому самому бізнесу треба більше говорити, що це він платить податки і годує народ. Тому до нього мають прислуховуватись всі без винятку.
Також треба тиснути на великий бізнес, аби ставав конкурентнішим. Політичний тиск тут нереальний, оскільки бізнесмени захопили політику. Тому саме середній бізнес має конкурентно підтискати великий.
Тримати курс зубами
Чим Україна налякала західних інвесторів– Україна за останній рік отримала довгоочікувані транші від МВФ, офіційно записавшись в список його великих боржників. Наскільки така співпраця виправдана?
– МВФ дав основу для реформ. Важливі закони, які ми ухвалили, – частина виконання вимог МВФ. Ніхто ж не каже, що це погано. Йдеться про реформи в енергетичному секторі, впровадження е-декларації, створення антикорупційних органів. Все це – в наших інтересах. Захід не вимагає чогось захмарного.
– Кожен рік ми підсумовуємо словом «критичний». Чому криза не минає?
– В історії України не було таких періодів, аби ми мали стабільний рівень інфляції – наприклад, на рівні 8 чи 9%. У нас завжди було або нуль, або 50%. Такі цифри є руйнівними для економіки.
Уявіть, що два роки тому ви збудували свій бізнес з урахуванням інфляції 2%, а тут раптом інфляція сягнула 50%. Бізнес до такого не готовий. Починаєте все перебудовувати під нові умови. Минає ще два роки – новий інфляційний стрибок і знову доводиться перебудовувати бізнес.
В умовах кризи за кризою бізнес займається не створенням чогось нового, а постійною адаптацією. Про покращення інвестиційного клімату тут не приходиться говорити.
– Чому гривню постійно лихоманить?
– Курс злітає не через те, що у світі щось раптом міняється, а через те, що політичні еліти вирішують свої проблеми. Аби залишитись при владі друкують гроші. Наприклад, дефіцит «Нафтогазу» покриваємо через Нацбанк. Така політика валить гривню. Не можна однією рукою курс тримати, як було за Януковича, а іншою – вберегтись від кризи. Як нагодувати людей, коли в тебе немає ресурсів? Відповідь – надрукувати гроші. В короткотерміновій перспективі – матимемо великі пенсії та стабільний курс, а в далекій – кожні 5-7 років чекай кризу і девальвацію валюти. Гривня в 14 разів девальвувала відносно долара. Це трохи Зімбабве нагадує. Без внутрішньої дисципліни ми ситуацію не переламаємо.
– Чи є хоч якийсь шанс в новому році втримати національну валюту на плаву?
– Тут дуже великі політичні ризики. Нинішній курс доведеться тримати зубами. Наступний рік, як і всі попередні після Майдану, буде критичним. Втримати макроекономічну стабільність та запустити бізнес – суперзавдання. Зуміємо його реалізувати – буде прорив. Вже прийшов час цей поступ побачити. Мусимо запустити економічний клондайк.
– Зарплата в 3200 – ще одна знакова подія року, який минає. Як оцінюєте такий крок уряду і які ймовірні наслідки?
– А чому не 15 000 ? Було б ідеально. Такі рішення приймаються з повітря, інтуїтивно. Юля Володимирівна каже, що людям кепсько живеться, треба щось робити. Ой лишенько, а давайте мінімалку в 3200 зробимо. Просто якесь неподобство. Це мало б хоча півроку обговорюватись. Нічого такого і близького не було. Європейська спільнота від такого підходу – в шоці. Ніхто не може навіть спрогнозувати наслідки для бізнесу. Перейде ще більше в тінь. Збільшиться податковий тиск. Наслідки – зменшення прибутків, звільнення людей.
Питання навіть не в тому, хто тримає булаву влади в руках, а в культурі прийняття рішень. Це ж не командна економіка, коли є 13 видів продуктів і можна спокійно порахувати споживчу корзину. Самотужки прем’єр чи президент не здатен прийняти адекватне рішення. Авторитарний стиль роботи – це проблема. Аби змінити Україну треба навчитись піднімати якість прийняття рішень.
Такі питання як зарплата в 3200 чи ситуація з Банком Михайлівським, Приватом – приклад невиваженої політики. Люди не розуміють, що коїться в державі. Звідси – ходимо по колу. Бо знаємо, що більшість рішень, які приймає уряд, є випадковими.
Непередбачуваність продовжується. І новий рік пройде саме під цим знаком.
Романія Горбач
