Маніпуляції в публічній українській політиці: топ-10 технік

Їх постійно відтворюють самі політики, журналісти, експерти, громадські діячі. Об’єктом, на який спрямовані маніпуляції, найчастіше є виборці, поведінку і політичні установки яких програмують за допомогою спеціальних технік. При цьому маніпуляція – це завжди прихований вплив, адже її викриття призводить до діаметрально протилежного ефекту.

У цій темі безліч цікавих сюжетів, але далі йтиметься про деякі прикладм типових маніпуляційних технік, які використовують в українській публічній політиці. Слід зауважити про розмежування категорій «обман» і «маніпуляція». Так звані «фейки», якими переповнений інформаційний простір України, в рамках цієї статті не розглядаються.

На відміну від них, маніпуляція – це не брехня, а специфічна подача правди. Власне, специфіка полягає в тому, що правду подають не комплексно, а частково й однобоко, з замовчуванням усіх «незручних» фактів. Із «фейками», ймовірно, боротися простіше – принаймні, їх принципово можна спростувати. А ось маніпуляції генерують у об’єкта заангажовані висновки на основі правдивої інформації. З безлічі інтерпретацій фактажу маніпулятор підводить свою мішень лише до однієї, вигідної йому самому. Нижче техніки маніпулювання проілюстровано прикладами з нашої політичної повсякденності. Щоб уникнути звинувачень у «маніпуляції при підборі маніпуляторів», представлено прийоми у виконанні й влади, й опозиції.

Слова і смисли

«Персоналізація ідей». Одним із найпопулярніших маніпулятивних механізмів є підміна предмета обговорення – відхід від суті ідей до їхніх носіїв. Найчастіше подібна техніка передбачає «апеляцію до авторитету» або навпаки – «дискредитацію контравторитетом».

Як ілюстрацію першої моделі можна розглянути тезу чинного міністра внутрішніх справ України Арсена Авакова з резонансного блогу про презумпцію правоти поліцейських. «Презумпція правоти поліцейського повинна працювати, як це відбувається в Німеччині, США, Великобританії, Франції, Італії, Канаді та багатьох інших країнах». Міністр персоналізує ідею, створюючи ефект причинно-наслідкових зв’язків: «ухвалимо презумпцію – житимемо як в успішних країнах». При цьому в наведеному списку держав не знайшлося місця для, наприклад, Північної Кореї, оскільки мета полягала не в повному перерахуванні держав із презумпцією правоти поліцейського, а в створенні ефекту помилкових очікувань за допомогою апеляції до авторитету. Схожим чином міністр намагався персоналізувати іміджево непопулярну тему нагородної зброї через образ учасниці АТО Аміни Окуєвої, яка стріляла в кілера, який напав на неї, з подарованого Аваковим пістолета.

Виступ помічника міністра внутрішніх справ Антона Геращенка допоможе скласти уявлення про другу модель. У своїй промові нардеп дискредитує опонентів із «Батьківщини» та «Свободи» тим, що їхня критика українського уряду відповідає інтересам Володимира Путіна. З тез «ви проти української влади» і «Кремль проти української влади» робить висновок, що суперечить законам класичної логіки: «ви – агенти Кремля». Загалом, більшість технік дискредитації контравторитетом у сучасній Україні зводяться до «Росії», «олігархів» і «регіоналів».

«Історичні паралелі». Ще досократична грецька філософія дійшла тавтологічного на перший погляд твердження: «річ є тим, чим вона є, і не є тим, чим вона не є». Саме цей принцип відкидають політики, які ставлять знак рівності між образами з минулого (персоналіями, подіями, поняттями) і сьогоденням. Наприклад, на думку народного депутата Вадима Рабіновича, «пенсійна реформа робить українців кріпаками», а Президент України Петро Порошенко розцінив прагнення своїх опонентів до дострокових парламентських виборів як «отаманщину», провівши паралелі з боротьбою України за незалежність на тлі зовнішньої агресії 1917-1921 років. Ретельно підбираючи образ для зіставлення, політики програмують ставлення виборців до сьогодення. Цьому допомагає «ретроспективне прогнозування» самих громадян: «якщо А в сьогоденні = Х минулого, а Х призвело до Y, А то й призведе до Y», що змушує оцінювати сьогодення за його «наслідками у минулому», хоч як дивно це звучить.

«Затінення». Багато людей більш охоче вірять у щось приховане, ніж щось очевидне – очевидність їх насторожує, і з’являється якесь детективне бажання «докопатися до істини». Останнє часто видається неможливим, тоді людина починає домислювати, а маніпулятор – «затіняти» і підштовхувати об’єкт у потрібному напрямку. Наочний приклад – від політтехнолога Віктора Уколова в блозі з характерним заголовком «Тимошенко-Наливайченко (й Артеменко) пропонують розміняти Крим на Донбас?».

У лютому 2017 року народний депутат від Радикальної партії Олега Ляшка Андрій Артеменко опинився в епіцентрі скандалу через свою ідею здати Крим Росії в оренду на 50 років. Індуктивна логіка промайданівського електорату переносить іміджевий негатив із приватного (депутат від РПЛ) на ціле – «Радикальну партію Олега Ляшка». Однак на Банковій спробували перенести удар із ситуативних партнерів на головного опонента – Юлію Тимошенко. За основу взято правдивий факт – кілька років тому, до РПЛ і «Правого Сектору», Артеменко був у «Батьківщині». А далі бачимо маніпуляційне «затінення» лідера партії: «Чи не про цю ідею Юлія Володимирівна хотіла розповісти американському президенту на відомій зустрічі з Дональдом Трампом?». Цікава деталь: на початку блогу політтехнолог наводить цитату Маяковського «якщо зірки засвічують – виходить, це комусь треба» – на нашу думку, цей «конспірологічний епіграф» покликаний із перших слів ввести читача в потрібну для сприйняття кондицію.

«Гіперболізація». Втім, сама Юлія Тимошенко, зрозуміло, теж вдається до маніпулювання, як й інші українські політики. Один із традиційних прийомів – перебільшення. За основу беруть одиничний правдивий факт, який подають як якийсь системний тренд. Наприклад, в одному зі своїх виступу лідер «Батьківщини» заявила про «початок масштабної конфіскації житла в українців», підкріпивши свою тезу одним листом від виборця. Як зрозуміти, що щось набуло ознак масштабності, без звернення до статистики? Однак, як ми покажемо далі, посилання на точні цифри не лише не є панацеєю від маніпуляцій, а й може їх значно підсилювати.

Магія чисел

У монографії російського політолога Сергія Кара-Мурзи представлено серйозне теоретичне обґрунтування того, чому в процесі маніпулювання використовують не лише слова, а й числа, образи, звуки. Інакше кажучи, для розхожої фрази «цифри не брешуть» інший крилатий вислів «є брехня, нахабна брехня і статистика» буде цілком справедливою відповіддю. Це висловлювання стало епіграфом до іншої класичної роботи – книги американського автора Дарелла Хаффа «Як брехати за допомогою статистики», яка справді є «mast read» з обраної нами теми. Інакше кажучи, маніпуляції з цифрами є навіть актуальнішим сюжетом, ніж попередній «словесний».

«Заручники динаміки». Найчастіше люди використовують числа для порівняння: самі собою абсолютні величини – нейтральні та незрозумілі без контексту. Щоб числа «заговорили», необхідні категорії «багато/мало» і супутні «більше/менше». Розуміючи ключове значення динаміки для масового сприйняття, зацікавлені суб’єкти використовують це у своїх маніпуляціях.

Наприклад, зверніть увагу на те, як можна подати стан економіки України з 2005 по 2016 роки. Діаграма зростання ключових показників – ВВП та експорту – створює ілюзію розвитку, прогресу, поліпшення. І цього ефекту досягти дуже просто – всі дані наводять у національній валюті, яка за оглядовий період девальвувала на ~530 %. Хтось помітить підроблення та абсурдність вимірювання експорту в гривні, що стрімко падає, однак мішенню такої грубої маніпуляції є «пересічні українців», більшість з яких викрити хитрість не зуміють.

З огляду на об’єктивні економічні реалії, опозиції легше і вигідніше апелювати до кількісних індикаторів, однак деякі її маніпуляції видаються вкрай незграбними, а інші – абсурдними. Наприклад, інфографіка від «Опозиційного блоку» із заголовком «Субсидії не для всіх», згідно з якою кількість сімей, які претендують на субсидії, у 2015 році зросла в 3,2 рази порівняно з 2014. Цей приклад видається невдалим, адже маніпулятивна теза «якщо звертаються за субсидіями – жити стало гірше» частково витісняється контраргументом «якщо звертаються – розраховують і вірять у державну програму субсидій».

«Ефект низької бази порівняння». Ще Нікколо Макіавеллі в «Державці» радив правителям розтягувати «добрі справи» у часі. А Венедикт Єрофеєв в поемі «Москва-Петушки» проникливо підкреслював: «Щоб відновити господарство, зруйноване війною, треба спочатку його зруйнувати».

Скільки подібних новин українці бачать за день? Зростає ВВП, збільшується експорт, пожвавлюється економіка – що завгодно з мінімальною позитивною динамікою вже задає потрібний ефект сприйняття. Формула таких новин украй проста – втім, якщо порівняти обсяги експорту не з 1 кварталом 2016 року, а, наприклад, 2012-го, то виявиться, що не «зріс на 24,5 %», а «обвалився вдвічі». І маркер «перемога» у обивателя перемикається на «зрада» при незмінній абсолютній величині.

«Геоцентризм». Коментуючи зовнішні інформаційні приводи міжнародного рівня, політики часто посилюють «україноцентричну» установку виборців. Це призводить до інфантильного поділу іноземних політиків на «проукраїнських» і «прокремлівських» у рамках внутрішнього дискурсу, а також до недооцінки впливу зовнішніх факторів на вітчизняну економіку.

Експорт становить близько 50% від ВВП України, тому національна економіка, безумовно, залежна від світової ринкової кон’юнктури. Однак і влада, і опозиція найчастіше воліють персоніфікувати успіхи і невдачі, нівелюючи значущі зовнішні фактори. Через це «за замовчуванням» горезвісне зростання експорту на 24,5 % подають як перемога уряду, а не ситуативний наслідок подорожчання руди і соняшникової олії на світовому ринку.

«Зростання при падінні». Типовий приклад такого маніпулятивного заголовку з 2016 року: «Частка АПК у загальній структурі експорту зросла до 43 %». Прочитавши заголовок, за замовчуванням припускаєш, що аграрний експорт збільшився. Проте насправді зростання частки АПК у загальній структурі експорту стало можливим незважаючи на зменшення(!) аграрного експорту – просто «обвал» у металургії виявився сильнішим. Слід визнати, що в цій статті є посилання на абсолютні величини, ситуацію пояснювали коректно, але сам заголовок-тезу потім цитували в соціальних мережах уже без деталізації, програмуючи спотворене розуміння ситуації.

«Узагальнюй і володарюй». Коли порівняння однотипних одиниць дає небажані результати, можна застосувати «узагальнення». Актуальний приклад із державної статистики – в таблиці представлена географічна структура зовнішньої торгівлі України за 1-й квартал 2017 року. До списку включили 142 країни, до яких експортують товари і послуги, або навпаки – з яких імпортують до України. Іміджево владі невигідно підкреслювати, що, незважаючи на всі події 2014-2017 років, основним торговельним партнером України залишається «країна-агресор», з якою цього кварталу товарообіг виріс на 46 %. Для цього 28 країн об’єднують в одну категорію «ЄС» – і виходить патріотичний, проєвропейський висновок: основний економічний партнер України – Європейський союз. До речі, саме узагальнення/виключення категорій (разом із змінами «питомої ваги») стали основою для маніпуляцій з оновленням методології розрахунку інфляції в Україні.

«Любителі рейтингів». Рейтинги завжди містять елемент гри, змагання, тому такі важливі для активізації маркерів «перемога» чи «зрада». Одна з улюблених маніпуляцій опозиції – апелювати до рейтингів, де в доларах або євро порівнюють доходи громадян у різних країнах. Тезу «Українці – найбідніші в Європі, це провинна влади» ілюструють розміром мінімальних або середніх зарплат і пенсій. Однак, зіставляючи офіційні(!) доходи, робити висновки про те, чи бідніші українці за інших європейців і який саме уряд за це відповість,  некоректно. Як мінімум слід враховувати різний рівень цін, споживчу активність і відсоток українців, які отримують зарплати нелегально. Маніпуляція досить незграбна, але часто знаходить благодатний ґрунт.

Інший популярний виверт – «затінення» через сусідство в рейтингу з екзотичними країнами. Актуальний приклад – заголовок «Гірше лише в Гондурасі» до рейтингу найбезпечніших країн світу. Очевидно, що в умовах збройного конфлікту Україна не могла розраховувати на високі показники «індексу миру». Така подача інформації, по-перше, маніпулятивно узагальнює суть питання («гірше», а не «небезпечніше»), по-друге, за замовчуванням посилює відповідальність нинішньої української влади за весь негатив, по-третє, закріплює ефект примітивною фонетичною грою (недарма в заголовок винесено Гондурас, а не, скажімо, Сирію або інші країни, що перебувають у рейтингу нижче від України).

Висновки

Маніпуляції в публічно-політичній риториці зустрічаються повсюдно, це стосується всіх країн, а не лише України. Можливо, одним з індикаторів на шляху демократичного розвитку держав є співвідношення в публічному просторі маніпуляцій і «фейків»: у конкурентних демократіях виникають заангажовані «варіації на тему правди», але немає місця для відвертої брехні, тоді як фейк є чимось цілком природним для закритих неконкурентних режимів. Предметом маніпуляцій можуть ставати різні знакові системи – не лише слова, а й числа, причому другий шлях видається навіть перспективнішим через більший авторитет цифр у свідомості обивателя.

Запорукою успішного маніпулювання в українській публічно-політичній риториці є не лише багатий арсенал різних технік, а й деякі особливості об’єкта. Передовсім сьогодні в Україні немає культури критичного мислення, а більшість громадян не в змозі раціонально та системно рефлексувати щодо політики.

За рідкісним винятком провідних університетів, ні в школах, ні у вишах відповідні установки не закладають, що підкреслює необхідність політичної та громадянської освіти, яка в жодному разі не повинна перетворитися на інструмент «політінформаційної пропаганди». До того ж для багатьох перебування в зоні інформаційного комфорту виступає важливою цінністю – установка «і сам обманюватися радий» підтримує внутрішню гармонію, для якої небезпечний скепсис і критичність.

Самі маніпуляції відрізняються за своїм рівнем, від чого залежить їхня ефективність і охоплення. Проблема суворої наукової типологізації технік (зокрема за їхнім рівнем) залишається актуальною для подальших досліджень, однак навіть за першого наближення ми оцінюємо виверти як незграбні або, навпаки, тонкі, в яких складніше виявити підробку. Наївно припускати, що українська політика може позбутися від маніпуляцій, але водночас їхня «еволюція» буде паралельним процесом із вихованням свідомого електорату і поліпшенням якості політичних еліт.

Першочерговою у цьому алгоритмі є саме робота з виборцем, якому для початку слід пояснити, як ним маніпулюють і яку особисто він упустив вигоду від цього процесу. Під «нового виборця» доведеться підлаштовуватися політикам, підвищуючи рівень дискурсу та відповідних маніпуляцій. Основне навантаження в цьому питанні лягає на громадянське суспільство, адже, як показала практика, чинні еліти в змінах не зацікавлені.

Рекомендації

1. В Україні вже працюють громадські організації, що займаються проблемами маніпуляцій і фейків у публічно-політичному просторі. Однак, на нашу думку, відсоток українських громадян, знайомих із їхньою роботою – а це і є індикатор ефективності – незначний. Його збільшенню можуть посприяти як кількісне зростання організацій та їхнього фінансування, так і пошук нових комунікаційних майданчиків (youtube-каналу, соціальних мереж та програми «Громадське ТБ» – недостатньо).

2. Наразі держава, по суті, ігнорує переповненість національного інформаційного простору низькопробними маніпуляціями, фейками і, як наслідок, тотальний популізм у дискурсі. На рівні міністерства інформаційної політики питання ставлять так: «Які маніпуляційні техніки могли б допомогти чинному режиму ефективно відтворюватися в умовах зовнішніх і внутрішніх викликів?». А варто було б перейти до альтернативної постановки: «Як підвищити рівень української публічної політики, позбавивши її від незграбних маніпуляцій?».

3. Кожен представник керівного режиму опиняється перед дилемою: в амплуа політика він розуміє, що зміни йому невигідні, а як державний діяч – що вони життєво необхідні для майбутнього України. Не виховавши критичного, вимогливого, особисто відповідального і раціонального виборця, держава не вирветься із замкнутого кола бідності. Для більшості політиків сприяти цьому – означає створювати собі зайві проблеми. Проте політикам, які вважають себе розумнішими і талановитіші за своїх конкурентів, підвищення планки публічної риторики лише на руку. Тобто принципово можливий вихід із представленої дилеми на основі раціонально-егоїстичних, а не наївно-альтруїстичних установок.

4. Саме такі політики разом із третім сектором та західними партнерами повинні стати драйверами підвищення рівня дискурсу за допомогою політичної освіти громадян, навчання розрізняти і викривати маніпуляції. Безумовно, досягти глобальних змін без зміни пріоритетів у системі освіти буде неможливо. І в середній, і тим паче у вищій школі необхідно йти від догматичних установок, всіляко навчаючи молодих українців критичного мислення.

5. Контекст військового конфлікту є дуже потужним блокатором боротьби з маніпуляціями в публічно-політичній риториці. Принаймні у цивільному секторі повинен сформуватися консенсус щодо того, що маніпуляції, фейки та інші елементи державної пропаганди для України є неприйнятними, їх не можна виправдати ні необхідністю ведення «інформаційної війни», ні чимось іншим.

Антон Авксентьєв, Аналітичний центр «Обсерваторія демократії»

Матеріал підготовлено в рамках проекту, що реалізується за фінансової підтримки Європейського фонду демократії (EED) та Уряду Канади