Другою і найважливішою метою було закріплення за Росією, Туреччиною та Іраном статусу гарантів так званого мирного процесу і підготовка до проведення зустрічі в Женеві на початку лютого.

«Астана призначена саме для того, аби оформити домовленість про повноправну участь у цьому процесі й збройних загонів, — заявив міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров. — Наступні раунди сирійських перемовин, зокрема ті, які плануються в Женеві, будуть присвячені перемовинам сирійського уряду з усіма без винятку групами опозиціонерів».

Тут також особливо нічого домогтися не вдалося. Позиції сторін анітрохи не зблизилися, якщо не сказати, що ще більше віддалилися.

У неповному складі, але з жорсткими вимогами

Від самого початку від участі в зустрічі відсторонили організації, які вважають терористичними і непримиренними. Характерно, що їхні списки в Москви, Анкари і Тегерана не збігаються не лише між собою, але також і в уявленнях Дамаска.

Як Росія, Іран і Туреччина змовились по Сирії «на трьох»

Із 91 організацій і військових угруповань, що ведуть бойові дії в Сирії, в Астані були присутні лише 12. Вони далеко не найбільші і не настільки впливові, щоб достатньою мірою представляти різношерсту опозицію режиму Асада. Проте навіть ті опозиціонери, що беруть участь у зустрічі, непримиренні.

Популярні новини зараз

Онук Алли Пугачової після нещастя опинився на милицях: "Якось так..."

Катерина Кухар в ефектній міні-сукні прийшла на урок до студентів: "Сама елегантність"

Не стало культового музиканта і експериментатора: отримав перелом і більше не піднявся

Хіменес-Браво з "Майстер Шеф" засвітився в ліжку зі своєю улюбленицею: "Типовий ранок"

"Це Осадча": ведучу Світського життя "розпізнали" на шоу "Маска", Винник і Данилко збентежені

Показати ще

Делегацію опозиції очолив Мохаммад Аллуш — представник Вищого комітету з перемовин і лідер угруповання «Джейш іль-Іслам». В інтерв’ю телеканалу Al Jazeera він заявив, що домагатиметься закріплення перемир’я, зняття блокади деяких районів і звільнення полонених. Для цього опозиція на перемовинах битиметься «як на фронті».

Загалом вона свої вимоги передала російській і турецькій сторонам. Тут уже криється велика проблема. З Іраном опозиціонери вважають за краще не розмовляти. Це і зрозуміло у зв’язку з переліком цих вимог.

Найважливіші серед них: виведення всіх іноземних сил і формувань із Сирії, виключення Ірану зі списку країн-гарантів перемир’я, негайне зняття блокади міст, організація безпечних коридорів для доставки гуманітарної допомоги тощо.

Зрозуміло, що в жодному вигляді такі вимоги не можуть прийняти Дамаск, Тегеран, Москва й Анкара. Ні зараз, ні в найближчому майбутньому. Представники сирійської делегації відмовилися приймати ці пропозиції-вимоги.

Постійний представник Сирії в ООН Башар Джаафарі, який очолює сирійську урядову делегацію, категорично заявив, що важливою ланкою узгодженого трьома країнами механізму став Іран.

«Ті, хто кажуть, що незадоволені роллю Ірану або іншої країни, занурюються в дуже темні води», — сказав Джаафарі.

Відповідаючи представнику опозиції Яхья аль-Аріді, який сказав, що сирійський уряд не продемонстрував серйозний намір дотримуватися «режиму тиші», Джаафарі поскаржився на «провокаційний тон» опозиціонерів і «відсутність серйозності» з боку голови опозиційної делегації Мохаммада Аллуша.

Тож не дивно, що до початку зустрічі в Астані, яку кілька разів переносили через складнощі з організацією і переліком учасників, експерти та оглядачі сумнівалися в її результатах.

За різними напрямками

Дипломатична ситуація в Астані багато в чому визначалася ситуацією на фронтах.

У сирійського режиму і його протекторів справи йдуть не дуже успішно. Останнім часом бойовики ІД вели наступ на урядові сили поблизу Пальміри, а також у місті Дейр-ез-Зор.

Навіщо Росія затягує афганський вузол

Як повідомляла ліванська газета «Аль-Ахбар», бойовики перекрили дорогу, що зв’язує місто з аеродромом. У результаті підконтрольна урядовим силам територія виявилася розділеною на дві частини. Позиції армії Асада на захід від міста захоплені, її постачання з повітря дуже ускладнене.

Місто Дейр-ез-Зор розташоване на крайньому сході країни, на автотрасі Пальміра-Фадгамі й річковому шляху Ер-Ракка-Багдад. Стратегічне значення міста посилює ще й те, що воно є нафтовою столицею. Його захоплення дозволить ІД значною мірою вирішити свої проблеми з пальним. Вони суттєво зросли після поступового витіснення ІД зі сходу і півночі Іраку і боїв у Мосулі.

Про складність ситуації в Дейр-ез-Зорі для урядової армії свідчить той факт, що саме туди, а не під Пальміру, гарячково перекидають найбоєздатніші частини сирійської армії, але передовсім бійців Хезболли.

Навіть під час перемовин в Астані російська і турецька авіація, а також загони Хезболли і шиїтська міліція з Іраку, Афганістану і Пакистану, вели бої не лише навколо Дейр-ез-Зора, а також у провінціях Дамаск і Алеппо. Турецьке інформаційне агентство Anadolu повідомляло, що урядові сили і шиїтські ополченці «продовжували атакувати підконтрольні опозиції райони Східна Гута і Джобар у провінції Дамаск». Також у повідомленні йшлося про удари з повітря, завдані урядовими військами на південь від Дамаска, поблизу міста Хама і на північному заході Дамаска. При цьому російська і турецька авіація бомбили не лише позиції ІД, але й помірної опозиції. Цікавий військовий супровід дипломатичних перемовин в Астані.

Зараз основним завданням урядових військ є витіснення опозиціонерів із долини Ваді-Барада — регіону, звідки Дамаск забезпечують водою. Уже місяць місто не отримує води, і режим за допомогою російської авіації намагається виправити ситуацію.

Залишається незрозумілою позиція Вашингтона. Хоча Дональд Трамп неодноразово висловлювався на користь спільної боротьби проти ІД, насправді нічого подібного не відбувається. Інформацію міністерства оборони Росії про те, що поблизу міста Ель-Баб на північному сході Сирії російська авіація взаємодіяла з літаками очолюваної американцями міжнародної коаліції в Іраку і Сирії, представник ВПС США Джон Дорріан назвав нісенітницею і пропагандою. Він наголосив, що взаємодія американських і російських військових відбувається лише з питань запобігання зіткненням у небі над Сирією.

Тож не дивно, що в Астані представники сирійської опозиції не захотіли розмовляти з делегатами Дамаска, та й взагалі не бачили особливого сенсу в самих перемовинах. Не підписали вони і комюніке за результатами зустрічі.

Російський фактор

У трикутнику Росія–Туреччина–Іран дедалі більше проступають суперечності між сторонами. Наразі найбільші з них виникають між Москвою і Тегераном. Пов’язано це з тим, що Іран і Росія є лише попутниками, завдання в них різні.

Росія в пошуках лівійського причалу

Іран серйозно побоюється ослаблення своїх позицій у Сирії на користь Росії і Туреччини. Тегеран від самого початку надавав велику військову, економічну і фінансову підтримку режиму Асада, пов’язаного з шиїтською державою історично.

До речі, Дамаск нарешті підписав угоду з Росією про базу в Тартусі. Проте йдеться не про повноцінну базу, а про пункт матеріально-технічного забезпечення. Важливий факт: на відміну від аналогічної угоди від 2 червня 1983 року, документ не безстроковий, а має тимчасові обмеження.

«Ця угода діє протягом 49 років… якщо жодна зі сторін не менше ніж за один рік до закінчення відповідного періоду не повідомить письмово дипломатичними каналами іншу сторону про свій намір припинити її чинність».

Інакше кажучи, при змінах у Сирії пункт російського матеріально-технічного постачання через рік може припинити функціонування. Дамаск не випадково так довго тягнув із підписанням угоди – на нього тиснув Тегеран, якому зовсім не посміхається закріплення російської присутності в Сирії.

Друга складова побоювань Ірану — ситуативна співпраця Москви й Анкари. Об’єктивно вона сприяє збільшенню впливу Росії. Це теж дуже не подобається Тегерану.

Розходяться сторони і в питанні майбутнього Асада. В Ірані хочуть залишити нинішнього сирійського президента при владі якнайдовше, бо в його особі там бачать гаранта, наскільки це взагалі можливо на Близькому Сході, свого військового і політичного впливу. Також для іранського керівництва неприйнятні взагалі будь-які розмови про виведення підрозділів Корпусу вартових ісламської революції, загонів Хезболли і шиїтської міліції. Це військова основа іранської присутності. Відмовлятися від неї в Тегерані не хочуть за жодних умов.

путин_асад

Москва, зі свого боку, не бачить особливих причин чіплятися за персону Асада і жорстко наполягати на збереженні його при владі. Це серйозний фактор, і його недооцінювати не варто.

Третій пункт розбіжностей — можлива участь у перемовинах США і Саудівської Аравії. Іран категорично проти. Туреччина поки очевидно не висловлює свою позицію, але, схоже, у неї немає серйозних заперечень проти розширення складу учасників перемовин.

Уже на етапі підготовки перемовин в Астані Москва опинилася у складному становищі, з якого їй вийти так і не вдалося. Перемовини не зірвалися лише з тієї причини, що Вашингтон не надіслав свою делегацію, а посол США в Казахстані був на засіданнях лише як спостерігач. У майбутньому розбіжності з цього питання виявляться деструктивними.

Із Туреччиною в Росії теж не все просто. Начебто якась співпраця намітилася, але всі розуміють, що вона має суто тактичний характер.

Під завісу зустрічі в Астані російська делегація повідомила, що передала представникам опозиції проект нової конституції Сирії. Він не надто відрізняється від чинної, але допускає більше самоврядування на місцях. Це означає, що проголошена курдська Федерація Північна Сирія-Рожава може отримати більшу самостійність від Дамаска, але не зможе стати повноцінною державою.

Із цим не погодиться Туреччина, яка взагалі дуже підозріло ставиться до участі курдів у сирійських перемовинах. В Астану запросили представників Курдської національної ради на чолі з Абдулхакімом Башаром. Але найвпливовіші курдські організації – «Демократичні сили Сирії» та «Демократичний союз» – не запрошені. Анкара вважає їх сирійським відгалуженням Робочої партії Курдистану, визнаної в Туреччині терористичною організацією.

Основна розбіжність у тому, що військові успіхи курдів у боротьбі з ІД на рахунку «Демократичного союзу», формування якого — «Загони народної самооборони» (YPG) і «Жіночі загони народної самооборони» (YPJ) — найефективніше витісняють бойовиків на півночі Сирії.

У результаті Виконавчий комітет Демократичної федерації — орган управління курдської автономії — виступив із заявою, що він ніяк не пов’язаний із результатами перемовин в Астані, та звинуватив Росію в повторенні помилок західних держав.

Москва не хоче псувати свої відносини з курдами як у Сирії, так і в Іраку, бо ті потягнуться до США. Проте дратувати Туреччину також немає сенсу. Курдська проблема ще постане в сирійському врегулюванні.

Перемовини в Астані вкотре показали, що російські зусилля знайти хоч якесь рішення сирійської проблеми поки залишаються безрезультатними. І цьому ніскільки не допоможе домовленість трійки про моніторинг режиму припинення вогню. Першими порушниками його будуть урядові сили Асада та їхні іранські союзники.

Юрій Райхель

Фото: AP Photo/Narciso Contreras