Фейсбуком розносяться непристойні звуки. Передвиборну країну нестримно здуває.
«Медведчук купив партію «За життя». «Медведчук купив головні інформаційні телеканали країни», «Літак Медведчука возить опозиційного політика», «Людина Медведчука очолила НьюсВан»…
Не заголовки статей, а метеоризм якийсь!
А от не треба було на радощах після Євромайдану закушувати влежаними тухлими консервами. Це я про вибори президента, який на днях ніби вибачився за свою обіцянку швидко зупинити війну.
Тепер зупиняти війну нам взявся Віктор Медведчук і його команда. Не за години, звичайно – юрист свою мову контролює, але теж мало не здасться.
Про Медведчука треба знати три речі.
По-перше, ніякий він не політичний демон і темний геній. Швидше, біс-маніпулятор.
Я зустрічав блискучих інтриганів, яких можна було викинути посеред Сахари, залишивши тільки телефон спецзв’язку, і вже через місяць вони б повернулися до вузького кола вершителів доль.
А Медведчук самостійно – один серед багатьох. Своєю впливовістю він зобов’язаний тим, що за ним завжди стояла сила. Спочатку КДБ, потім пізній Кучма, зараз Путін.
До речі, старт російської кар’єри Медведчука пов’язаний… не повірите, з Олександром Роднянським! Тоді Медведчук із Суркісом після віджимання Вадима Рабиновича курирували «1 + 1», а Роднянський вибудовував схему спільного виробництва серіалів з російськими телеканалами і часто бував в Москві.
І познайомив Віктора Медведчука з Маратом Гельманом, тоді ідеологом, який був у Кремля в великому фаворі. Гельман з фавора давно випав, тепер він галерист і арт-провокатор, а ось Медведчук в кремлівських позиціях тільки зміцнюється.
По-друге, як публічний політик Медведчук відверто слабкий. Його можна призначити на високу посаду, хоч прем’єр-міністром, але ось зайняти високу виборну посаду він не здатний, і в глибині душі це знає. Тому його стихія – закулісне маніпулювання людьми і обставинами.
По-третє, Медведчук небезпечний системністю. Він вміє підбирати команду з розумних, яких слухає, оцінює ситуацію, виробляє план дій і методично його реалізовує. Його вантажівка не ставить рекорди швидкості, але поки водії «Феррарі» заграють з уболівальниками, відволікаються на прихильниць і позують для реклами, непоказна фура Медведчука приходить на фініш в числі лідерів.
Тому те, що Віктор Володимирович вибрався зі схрону і нахабно попер по всіх фронтах – це не імпровізація, з ним такого не трапляється, а прорахована операція, схвалена і ресурсно підтримана Кремлем і узгоджена з Банковою.
У чому гра Медведчука?
У нього це завжди багатопланово, варіативно, з гнучким цільоположенням. Це означає, що майже рівнозначних цілей декілька, і він вибирає ту, яка видається більш досяжною в даних обставинах.
В першу чергу, він буде всіляко просувати мир на російських умовах. Це прямі переговори України з маріонетками недоімперіі з ДНР-ЛНР, «особливий статус», амністія бойовиків, вибори на Донбасі під фактичним контролем РФ – в загалі, отруйні закладки «Мінська», про які сьогодні побоюється згадувати навіть Петро Порошенко, який сам же про них і домовився.
Ще одна тема Медведчука – просування лідерів і партій, якими він здатний управляти. Управляти, в основному, через фінанси і наявність різноманітного компромату.
Особлива пікантність в тому, що сам факт співпраці політика з Медведчуком вже є забійним компроматом: зараз досить пару раз майнути в його компанії – і вже не відмитися. Ось цю свою гуталінову властивість Віктор Володимирович буде використовувати по повній.
І про це варто пам’ятати гарячим опозиціонерам на кшталт Анатолія Гриценка, які наївно вважають, що зможуть прийти до влади за допомогою олігархічної системи, щоб потім цю систему зруйнувати зсередини. Ці трюки з Медведчуком не проходять.
Третя медведчуківська тема – всебічна дестабілізація України: політична, економічна, дипломатична.
Це буде надлишок замовних «аналітичних» матеріалів і виступів політиків про те, що крах країни неминучий. Буде підбурювання різних груп населення та різних регіонів, максимальне загострення існуючих протиріч і ініціювання нових. Цілком можливі явно провокаційні акції на кшталт підпалів синагог та інша дискредитація національно-визвольного руху – патріотів України він ненавидить ще з часів Василя Стуса.
Така дестабілізація, з одного боку, сприяє скачуванню ослабілої України в лузу недоімперіі. З іншого, підвищує акції самого Медведчука як «антикризового менеджера». Причому, в його відпрацьованому до автоматизму стилі «сам влаштовую, сам і розрулюю».
Є і четверта тема: Медведчук стане всіляко протидіяти будь-яким суспільно-політичним починанням, які здатні привести до зламу олігархічної системи влади. У всякому разі, тему Суспільного Договору він визначив, як небезпечну для своїх цілей ще два роки тому і ставив палки в колеса вже тоді. Аж до силового зриву публічних обговорень ОД, хоча в той час вони виглядали чисто академічними заходами.
Ось для всього цього Віктору Медведчуку і потрібні політики, партії, телеканали, сайти та інші пропагандистські можливості. І абсолютно все одно, чи рулить якимось каналом давно одіозний Андрій Портнов або поки непримітний Артем Марчевський – всі вони будуть діяти як елементи єдиної машини.
Питається, невже про таку очевидно антиукраїнську діяльність Віктора Медведчука нічого не відомо, наприклад, СБУ?
Так все там прекрасно знають, з прізвищами і датами! Але навіть просто потривожити Віктора Володимировича Президент Порошенко не дозволить. Особливо зараз.
Справа в тому, що його виборча кампанія будується на показному патріотизмі і словесному протистоянні з Росією. При цьому вкрай важливо, щоб в Кремлі не розлютився і не полізли до нас з серйозною ескалацією, з авіацією і ракетами, як в Сирії. Тому що тоді пропагандистське гасло ПОПа про «одну з найсильніших армій Європи, побудовану його особистими зусиллями» негайно впаде: протитанкові «Джавелліни» у нас вже є, а ось зенітних «Петріот» поки немає.
Відповідно, Порошенко необхідно, щоб поруч з ним завжди була людина на довірчому зв’язку з Кремлем, яка заспокоює тамтешніх психопатів під санкціями, що вся антиросійська риторика – лише передвиборчий хід. І після переобрання піде активна реалізація «Мінська», якому, як багаторазово підкреслював ПОП, «альтернативи немає».
Фігури краще Медведчука на роль такого «заспокоювача» не існує.
Поки не маю підтвердження, але не здивуюся, якщо з’ясується, що Віктор Медведчук взявся підсобити Петру Порошенко з перевиборами. Очолити якийсь неформальний виборчий штаб, четвертий або п’ятий за рахунком. Тим більше, що щодо збереження влади олігархату вони повні однодумці.
Пам’ятається, у 2004 році Медведчук таким же чином допомагав обратися Віктору Януковичу, з яким вони не тільки ворогували, але й співпрацювали душа в душу в протидію Віктору Ющенку.
Результат тієї допомоги загальновідомий. І навряд чи в цей раз буде інакше.
Так як що б Віктор Медведчук не обіцяв, з ким би він не співпрацював, він завжди діє в інтересах тієї сили, що за ним стоїть, не забуваючи і себе, коханого.
Від метеоризму допомагає активоване вугілля. Від медведчуківщини допоможе громадська активність, яка допомагає виборцям зрозуміти, в чому його справжні цілі, і хто є його вільним або мимовільним помічником.
Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для «Політеки»
