Проект Статуту Єдиної Помісної викликає у ієрархів сумніви

Згідно з опублікованими рішеннями Священного Синоду Константинопольського Патріархату від 29 листопада, в ході чергової його сесії було затверджено текст Статуту Православної Церкви в Україні. Також, по заявах Петра Порошенка і його радника Ростислава Павленка, що був присутнім в Стамбулі на засіданнях Синоду, було ухвалено текст Томосу про автокефалію

Водночас, зміст цих документів не розкривається. Томос опублікують тільки після його вручення голові помісної української церкви. Ростислав Павленко, який доставив із Стамбулу до Києва текст Статуту, називає цей документ виключно «пропозиціями до статуту», і не вважає потрібним знайомити з ним вірян. Не стала надбанням громадськості й Угода, яка була підписана Петром Порошенком і патріархом Варфоломієм 3 листопада.

Так або інакше, Україна вийшла на фінішну пряму до Об’єднавчого Собору. Як зазначив Ростислав Павленко в ефірі «5 каналу», дату Собору вже визначено, і патріарх Варфоломій озвучить її згідно з деяким «певним баченням».

В якості умови надання Томоса, Константинополь ставить перед Об’єднавчим Собором два завдання: схвалити Статут Єдиної Помісної Церкви та вибрати її Предстоятеля.

Що стосується майбутнього голови Православної церкви в Україні, як повідомлялося, кандидатури на цей пост стануть відомі тільки на самому Соборі. А ось пропонований текст Статуту вже викликав в Київському Патріархаті серйозні питання.

Як і слід було очікувати, про Патріархат навіть мови не йде: грецький текст Статуту Православної Церкви в Україні затверджує митрополію на чолі з митрополитом Київським. За статусом це можна порівняти, наприклад, з автономними церквами Фінляндії та Естонії.

Автокефальний статус, що нам надається, істотно обмежується вже в першому пункті Статуту, в якому йдеться, що «Православна Церква в Україні нерозривно сполучена з Константинопольською Матір’ю-церквою, а через неї – зі всякою іншою автокефальною Православною Церквою». Схоже формулювання є також і в Статуті РПЦвУ, яка повністю залежна і підпорядкована Москві. Звідки вона взялася в статуті автокефальної церкви – залишається для наших ієрархів незрозумілим.

Багато хто чекав, що отримання автокефалії дозволить українській церкві возз’єднатися з УПЦ в США і УПЦ Канади, які стільки років підтримували нашу незалежність. Але пропонований Статут відразу перекреслює таку можливість. На Фанарі вважають, що «згідно зі священними канонами» православні українці в міжнародній діаспорі мають окормлятися у місцевих єпархіальних архієреїв Вселенського Патріархату. Про це говориться в пункті 1.3.

Таким чином, нам пропонують назавжди відмовитися від своїх парафій в Європі та Америці, тоді як РПЦ активно створює мережу приходів по всьому світу, зокрема й українських. Православні українці по всьому світу будуть вимушені молитися або у греко-католиків, або в Московському патріархаті?

Оскільки нову церкву роблять за грецьким зразком, постійних членів Синоду в ній не буде. Згідно з пунктом 4.1. Статуту, впродовж року склад найвищого органу церковної влади буде повністю змінюватися, по 50% членів на зимовій і літній сесіях. Це означає, що у Митрополита Київського не буде твердої підтримки, і його становище залежатиме від внутрішніх партійних чвар серед єпископату, як це має місце, наприклад, в Елладскій Церкві. У свою чергу, це дає і світській владі додаткові можливості маніпулювати Предстоятелем.

Будь-який єпископ, засуджений в Україні церковним судом, отримає право апелювати до Вселенського Патріарха – і рішення буде переглянуто. Розв’язання всіх серйозних конфліктів і суперечок загальноцерковного характеру залишиться за Вселенським Патріархом. Здавалося б, Патріарх Філарет теж був виправданий завдяки Константинополю. Але за Філаретом стояла вся його багатомільйонна церква. А що буде, якщо подібні конфлікти і апеляції стануть систематичними? Особливо з огляду на те, що досі стосунки між православними конфесіями у нас були не дуже прості. Чи не з’явиться у Вселенської кафедри спокуса скористатися цим, щоб посилити свій вплив на Українську Церкву?

У пункті 3.1.3. фанарського Статуту чорним по білому написано, що «з церковних питань величезної важливості, що вимагають роздуму і сприяння», ПЦвУ не має права приймати рішення сама. Її Архієрейський Собор мусить звертатися до Вселенського Патріарха, а той «охоче надає своє сприяння, повідомляючи те, що необхідно, Архієрейському собору Церкви в Україні».

Також Вселенський Патріарх має право втручатися у вибори митрополита Київського, якщо в ході виборів «виникнуть непереборні проблеми, що порушують єдність Церкви» (пункт 10.8.7 Статуту). Єдина Помісна Церква втрачає право самостійно обирати свого Предстоятеля і вирішувати свої проблеми.

Ще один удар по незалежності нашої церкви та українству – заборона самостійно прославляти своїх святих (пункт 3.1.9), що міститься в статуті: «згідно з тим порядком, який упродовж віків діє в канонічній традиції Святої Великої Константинопольської Церкви Христової», Православна Церква в Україні може лише направляти свої пропозиції в Константинополь. Процедура канонізації затягуватиметься на роки, а про прославляння наших справжніх національних героїв – наприклад, героїв Майдану, воїнів УПА – можна забути. Навіть РПЦвУ сама канонізує своїх святих! Що ми можемо їй протиставити, якщо Вселенська Патріархія дуже обережно відноситься до всього, що стосується гострих політичних питань і виховання національного патріотизму?

Чи ми не втратимо більше, ніж отримаємо? Наприклад, зараз в Київському Патріархаті самі варять миро. Чин мироварення звершувався в Києві навіть в період Російської імперії. Проте Єдина Помісна Церква, яку зараз створюють, буде позбавлена цього найважливішого права. Без Священного мира в церкві неможливі ключові священнодійства – Хрещення, освячення храмів. Хто дає миро Помісної Церкви – той контролює й усі священнодійства в ній.

Ще одне питання – чи буде Константинополь зацікавлений в розвитку і зміцненні незалежності нашої церкви, отримавши більше двадцяти ставропігій в Україні? Серед них – такі національні святині як Києво-Печерська Лавра і Манявський скит. Як держава має намір передавати їх – невідомо. Але згідно тієї редакції Статуту, що привіз із Стамбулу радник президента, Архієрейський Собор Православної Церкви в Україні вже зобов’язаний «підтримувати створення патріарших ставропігій в Україні» (пункт 3.1.9). Вселенський Патріарх затверджуватиме статут ставропігійних монастирів і соборів (пункти 3.1.4; 8.6). Право Константинополя на українські святині чітко зазначено й у Томосі (без їх передачі його можуть анулювати).

На жаль, у нинішній редакції проект Статуту, запропонований Вселенською Патріархією, підриває весь сенс української автокефалії. Багато наших ієрархів починають розуміти це. Маючи можливість зіставити розроблений на Фанарі документ з іншими, складно не побачити, що навіть сьогоднішній статут Московського патріархату в Україні забезпечує більше самостійності, ніж подібна «автокефалія».

Можна повірити, що, створюючи жорсткі рамки нашої «автокефалії», Вселенська Патріархія виходила з кращих мотивів, побоюючись конфліктів і нестабільності в новій Єдиній Церкві. Але невже ми настільки безпорадні? Невже після стількох випробувань ми знову потребуємо того, щоб нам, за виразом архімандрита Кирила Говоруна, «правильно поставили пріоритети»? Думається, Єдина Помісна Церква України має сама розробити свій статут, який відповідав би масштабам її церковного життя і майбутньому статусу найбільшої Православної Церкви світу.

Нагадаємо, Вселенський патріархат затвердив Томос для Української церкви.

Як повідомляла Politeka, стало відомо, коли об’єднають церкви України.

Також Politeka писала, що у церкві під час служби, присвяченій Голодомору, сталося боже диво.