Ну що, недовірливі співгромадяни і чуйні співвітчизники, зустріч Дональда Трампа та Володимира Путіна пройшла точно за сценарієм, описаним у попередньому «Телетайпі».
Про результати подібних зустрічей треба судити не за тим, що розповідають на прес-конференціях, а навпаки — про що замовчують. Про розподіл Сирії на окупаційні зони, що входило до порядку денного переговорів, мовчать — отже, домовились. Бо такими реаліями геополітики хвалитися не заведено.
А ось про Україну згадали, що в цій збоченій системі координат означає: сторони обмінялися позиціями і залишилися при своїх. Тобто нічого нового і проривного.
А всі подальші публічні реверанси Трампа на адресу Путіна, як і кострубаті казки про «обмовився я» — це димові піар-шашки для відволікання уваги.
Трампа після повернення додому обурена громадськість стала рвати на червоно-сині смужки. Путіна вже давно ніхто не критикує, але в Кремлі уважно відстежують градус суспільної істерії щодо обожнювання недоімператора. І, як справжні алкоголіки, вирішили, що треба підвищувати градус.
Саме з цих міркувань, на моє переконання, виходили ті ідеологічні бовдури, які придумали постанову уряду РФ про санкції проти України. Якщо вони хотіли, так би мовити, відповісти на наші санкції, які насправді і не санкції зовсім, а просто дублювання відповідного списку США, то треба було діяти оперативно. Але було страшно висунутися, щоб не дратувати світових лідерів під час ЧС із футболу, а потім перед самітом США-РФ.
Усі важливі події минули, і було вирішено підгодувати пропагандистським силосом частину російського населення, що перетворилася на скотину, що втратила глузд на «вялічіі» та тому, «що там у хохлів?». Можна подумати, в українців, давно померлих від холоду і голоду без російських газу і продуктів, після нових карикатурних санкцій пропаде… що?! Повітря, напевно, вичерпається без російських поставань…
Чому санкції карикатурні?
Бо згорнути серйозні справи на кшталт природного газу або банківських операцій Кремль не ризикне, оскільки це помітні гроші, а там зайвих уже давно немає. А без того, що вони готові згорнути: горілку, пиво, мінеральні добрива, мийні засоби, певну побутову електроніку, — ми точно проживемо. Навіть не помітимо відсутності, чесно кажучи! Бо альтернатив, як машин у годину пік.
Але в російських санкціях є одна пікантна деталь, яка і підштовхнула до настільки неоднозначного заголовку усього матеріалу.
А саме: недоімперія погрожує накласти персональні санкції на тих українських бізнесменів і політиків, які зараз ведуть бізнес із Росією і мають там власність.
Хочу бачити цей список! Хочу чути мекання наших спільників агресора про те, що все це провокації Путіна, а якщо і є щось там в якомусь Липецьку, то все вже продано, зупинено і взагалі давно в «сліпому трасті».
Сподіваюся, що якщо у наших володарів почнуть відбирати власність у РФ, вони таки згадають, що у нас війна. І війна не лише всередині владної парламентської коаліції, а з агресором, який має намір знищити нашу державність.
До речі, про провокації.
У Львівській області є місто Сколе, а в ньому, як водиться, є мер. І, як трапляється, мер цей попався на хабарі. І отримав за рішенням суду шість із половиною років.
Але продовжує керувати містом, звинувачує правоохоронців у провокації і — барабанний дріб — і далі бере хабарі!
Не зрозуміли? Та я сам офігів із першого разу! Повторюю повільніше і детальніше.
На мера міста надходили скарги громадян, що він бере. Правоохоронці відреагували, підготували мічені купюри і грюкнули мера на черговому хабарі. Причому все нормально задокументували, тож суд виніс обвинувальний вирок.
Але спритний мер подав апеляцію і чимось зарядив суд так, що розгляд апеляції постійно відкладається. Тому мер і далі сидить у своєму кріслі! З вироком про позбавлення волі! І продовжує брати!!! При цьому розповідає пресі, що хоче поставити на міській площі — вдихніть глибше! — шибеницю для корупціонерів та готовий особисто їх вішати за ноги. Не себе, а якихось сферичних корупціонерів у вакуумі. Звісно, креслення шибениці під телекамеру зобразив.
А городяни стоїчно мовчать, чекаючи, чим ця фантасмагорія завершиться. Жодної Революції Гідності у них не було і не передбачається…
Це можливо тільки в Україні. Причому тільки в Україні Петра Порошенка.
Яким боком Петро Олексійович до якогось мера? Адже це, напевно, Андрій Садовий винен? Чи Юлія Тимошенко?
А хто, якщо не Президент Порошенко зі своїм оточенням, вибудували систему влади, де він абсолютно безкарний господар країни? Хто, якщо не він, задає великим і малим начальникам систему координат: що таке добре і що таке погано? І що можна, а що не можна?
Ось дивиться якийсь засуджений мер умовного Сколе на депутата президентської фракції Борислава Розенблата, якого прихопили в аналогічній ситуації.
І бачить, що той — на волі, спокійнісінько продовжує виконувати обов’язки народного обранця. І думає — а я чим гірший? І цей бездоганний депутат із БПП, проти якого, за його словами, плетуть провокації правоохоронці, в Раді далеко не єдиний. А є ще й такі, як Роман Насіров, який обіцяє повернутися на свою посаду.
Питання: скільки Україна з нинішньою владою, що втратила береги, протримається, якщо недоімперія таки попре всерйоз?
Думаю, достатньо, щоб на полі бою ліг останній патріот. І надто мало, щоб зупинити агресора.
Тоді чому Путін не нападає? Та тому що боїться! Ні, не наших неохоронюваних танків і невловимих бронекатерів, а реакції світу, провідних політиків — тих-таки Дональда Трампа, Ангели Меркель, Еммануеля Макрона, яких ми так любимо засуджувати за м’якотілість.
А що, слабо нам показати як приклад млявій Європі, якого громадського тиску слід завдавати тим зрадникам, які співпрацюють із країною-агресором?
Що, ні? Дачі-городи, та й у відпустку пора? Святе діло… Але тоді, принципові співгромадяни і співвітчизники, які зігнулися, хоч не плюйте отрутою у тих, хто реально намагається переформатувати державу.
Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для «Політеки»
