Александр Деркач
Олександр Деркач, економіст

Добре в Туреччині. Сонечко світить. Море. Яхти ковбасятся. Цілком олігархічного вигляду.

Тих, про кого ви подумали, зовсім немає. Ну, може, осіб 50 навколо лежать. Але точно не більше 100. Караванними стежками, ви зрозуміли.

І тихо так, спокійно. Ну, хіба що іноді пролетить вертоліт. Ну, нехай два. Не більше. Але обидва гарні. Зелені такі. Військові. Метрів 8-10 довжиною. І звук від них приємний. Чах чах чах. Чах чах чах. Як від Харлея Девідсона коней на 200. Тільки разів у 20 голосніше.

Відразу видно, правильні, від кого треба. Не якісь там хухри-мухри. Хоча, може, й ні. Кажуть, зникло їх кілька з суботи. Але небагато. Штук 15 всього. Десь в нашому районі.

Ось і знайшлися, промайнуло. Пролітають нечасто. Може, раз п’ять. Але точно не більше восьми. Туди, сюди, туди, сюди. Але без ракет. І далеко від пляжу. Метрів 100.

WikiLeaks викрив, як росіянки спокушали прихильників Ердогана

А потім один зависає так, метрів 10 над водою. Ненадовго. На хвилинку всього. Або на дві. Напевно, в морі когось побачив. Може, сусіда Миколу. На пиво покликати. Або італійку Стефанію топлес. Телефончиком на вечір поцікавитися. Погано звідси видно. Метрів 50 від лежака. А потім махає усіми частинами фюзелюжа і відлітає. І знову все спокійно. Благодать…

P.S. Наступного року треба буде знову поїхати.