Стала мало не ритуальною фраза про важливість підтримки України зарубіжними партнерами, особливо США.
У недоімперії Штатам приписують керівництво всіми нашими міністерствами і відомствами, включаючи області. Це вони по собі судять, бо у них Кремль дає дозвіл навіть на установку торгових кіосків. Або їхнє знесення.
Насправді американці категорично не підтримували Євромайдан в той час і в тій формі, в якій він виник. Вони наполягали «дотерпіти» до чергових президентських виборів і скинути Януковича голосуванням.
США не підтримували і не підтримують створення «нерегулярних», а по-нашому – добровольчих підрозділів для відбиття агресії. І можна перераховувати ще багато українських реалій, які США не підтримують і не підтримуватимуть.
Але що справді правильно: вони втомилися від нашого утриманства. Вони хочуть, щоб Україну можна було відключити від системи штучного життєзабезпечення – і вона задихала-заворушилася самостійно. Самостійно почала очищатися, модернізуватися, підвищувати ефективність і розвиватися.
І вони розуміють, що для цього в Україні мають вирости здорові суспільні сили, які переростуть в політичні партії, в яких з’являться національні лідери нової формації, адекватні викликам часу і мають підтримку народу. Так це працює в усьому світі.
А в Україні – не працює!
”Ярош мав бути на місці Карпюка. Але його виманити до Росії не вдалося”У нас якщо всенародно люблять, то якогось пропащого популіста і прихованого хабарника. А розумні й патріотичні борсаються нижче прохідного бар’єру в Раду, не в силах знайти ресурси для політичної роботи.
Американці просто не виявляють в нашому політичному середовищі нікого, на кого можна було спертися в стратегічному сенсі, вибудувати довгострокові цивілізовані відносини.
Лідерське кладовищі. Партійна пустеля. Електоральне нечорнозем’я.
Поки ця цілина не буде культивована, не почне давати сходи – України, в якій хотілося би жити, не з’явиться.
