Гра перестає бути томною… По Миколі В.Мартиненко, який нібито «зламав Систему політичних репресій», все тільки починається. Людина занадто багато наговорила і занадто багато взяла на себе зобов’язань, які не виконала. Банкрутство Діамантбанку, через який добре працювалося його посередницьким активам – тільки початок довгої і сумної дороги вниз.
Коли почнуться «вуличні бої»?Мене ж куди більше цікавить… оновлена стратегія Петра О.Порошенко. Очевидно, що він поки не обрав (і поки не зробить цього) дорогу, якою піде далі. Дострокові парламентські? Президентські? Ескалація? І справа тут не в електоральних показниках, які періодично відправляє йому «Разумков» або Социс. І навіть не в тиску зовнішніх партнерів, сильно розчарованих бездіяльністю…
Реальна проблема – команда. Не технологічна. І навіть не pr-медійна. Все трохи серйозніше. Найближчим часом йому потрібно вирішити відразу чотири глобальних кадрових питання і обзавестися союзниками. Перший (найпростіший, ніби як): заміна голови НБУ. Валерія Гонтарева майже пішла. Але актив-то все одно чисто президентський. А поставити «Гонтареву-2» не вийде. Оптимальний варіант, наскільки я зрозумів, Сергій Л. Тігіпко. Вельми цікавий персонаж. Як і після революції 2004 року, Сергій Леонідович зник на пару років, добре відсидівся в бізнесі і хоче повернутися. Він системщик, на хорошому рахунку і… буває надзвичайно лояльний до Власника. І компромісний. Так, Тігіпко – це потужна опора в новій президентській команді.
Другий (нервовий): заміна голови Кабміну. Нервовий, тому що коаліційний. В. Гройсман – це явно не той «економічний» актив, з яким можна заходити в складний виборчий цикл. Потрібен яскравий макроекономіст з хорошими довгими інфраструктурними проектами. Логіст і «дісціплінатор» вертикалі. Гройсман ж – провінційний популіст, який вічно продає ідею підняття мінімалки.
Третій: заміна генпрокурора. Очевидно, що прокуратура занадто одіозна, балакуча, а також, що це зовсім не ніша Ю. Луценка. У прокуратурі потрібен технократ, який юридично (але не піарно, як зараз) переграє інших силових опонентів і заспокоїть суспільні настрої реальними процесами.
Четвертий (найскладніший): заміна глави МВС… Арсен Б. Аваков явно грає самостійно. Не сказати, щоб виразно. Але він точно ламає «пропрезидентську єдність». По суті, це і є другий впливовий центр, через який президент і не може планувати стратегію. Аваков – єдиний опонент. НФ ж – після затримання Мартиненка – майже відкрито звинувачує президента в узурпації. Не сьогодні, так завтра НФ спробує розіграти цю карту, вимазати ПА у всіх смертних.
Щоб відтворитися в електоральному сенсі, Президент же поки не може грати «проти» по-справжньому. Через Авакова… Так ось, якщо Петро Порошенко знайде ці чотири кандидатури, він явно почне перезавантаження. І різко підвищить шанси на свій особистий політвиживання…
Михайло Подоляк, політтехнолог
