У неділю вранці в центрі Києва горів ресторан. На Саксаганського. Приїхали співробітники МНС, за півгодини загасили, одна жінка отримала опіки. Таке траплялося раніше і буде траплятися в майбутньому. І не тільки в Києві. Незважаючи на існування суворої пожежної інспекції, яка подібні заклади періодично перевіряє. Парадокс? Зовсім ні. Просто пожежі і пожежна інспекція пов’язані дуже опосередковано. Прийміть, як даність. Це не працює.

Крім пожежної інспекції у нас існує не менш сувора санітарна. І вона теж активно перевіряє заклади громадського харчування, магазини та інші об’єкти. Але 7 лютого у Львові п’ять чоловік, серед яких двоє дітей, потрапили в медустанову з гострою кишковою інфекцією. Вони кажуть, що святкували день народження в піцерії, а на ранок їх самопочуття різко погіршилося. А 17 жовтня теж у Львові після вечері в ресторані були госпіталізовані чотири людини з харчовим отруєнням.

Так що, як і з пожежами, наявність інспекції і пильних перевіряючих нічого вам не гарантує. Тому що це не працює.

А тепер питання. Якщо контролери і перевіряючі не можуть виправити ситуацію, може вони не потрібні? Справді, якщо не працює, навіщо витрачати на ці організації бюджетні кошти? Відриваючи гроші від більш важливих програм і створюючи зайвий головний біль підприємцям, ми не отримуємо очікуваного ефекту – яке рішення найлогічніше?

За крок до катастрофи

Рішень насправді два. Перше: після події посилити контроль за пожежною або санітарною безпекою, посилити контроль за контролерами і оголосити місячник безпеки. Найбільш природний хід для чиновника. Але це теж не працює. Перевірено багато разів на всіх географічних широтах.

Другий варіант – скасувати перевірки і розпустити контролерів для посилення реального сектора економіки. Тому що в більшості випадків всі ці перевірки не більше, ніж «забезпечення квитками», тобто вимагання хабарів у бізнесу. У нас – саме так. Скільки контролерам не плати – спокуса залишиться. Така ментальність. Але якщо в Європі інспектори хабарів не беруть – все одно пожежі та отруєння залишаються. Наприклад, в 2016 році в результаті пожежі у французькому Руані загинуло 13 осіб. А футболісти дортмундської Борусії отруїлися кебабом в іспанському ресторані під час спортивних зборів.

Тобто навіть в ЄС контроль не гарантує результату. Незалежно від цінового діапазону закладу завжди є елемент ризику.

А для мотивації керівників і співробітників громадського харчування досить двох факторів. Це репутація закладу та невідворотність відповідальності в разі лиха. А для гарантії виконання матеріальних зобов’язань при необхідності компенсації досить обов’язкового страхування на випадок НП. Страхова компанія, на відміну від державної інспекції, ризикує своїми грошима. І зуміє переконати підприємця дотримуватися якихось реальних правил. Які дійсно потрібні, а не народилися в голові чиновника, що в житті не працював в галузі. І хабар їм пхати немає сенсу – в разі чого вони втратять більше. Ось так два бізнеси зможуть співпрацювати абсолютно без контролерів з боку держави. А ми заощадимо їм нерви, гроші і розвантажимо бюджет. А нинішня модель з допитливими інспекторами – не працює. Від слова взагалі.

Кирило Сазонов, політолог