Занадто цього багато і занадто воно очевидне… Столичний регіон (тобто не глибока прифронтова провінція). Скандальне містечко Вишневе (те саме, де місцевим жителям регулярно б’ють пики за їхню незгоду на відмову від шкіл і парків). Солодке літо 2018 року (час розквіту небачених реформ).
Якесь мурлище зі статусом «помічник народного депутата», п’яне і злегка в блювотинні, дуже невдоволене тим, що дітки голосно грають у футбол на спортивному майданчику (тобто роблять саме те, що і повинні робити нормальні й класні діти). Істота дістає «травмат» і починає стріляти по дітях.
Один хлопчик отримує поранення в ногу. Поліція намагається затримати це мурлище, на що воно замогильным голосом видає традиційне: «та я вас… та ви знаєте, хто я… та я зараз вас усіх обмочу, мені нічого не буде…»
Перша ремарка: істота виявилася позаштатним помічником не менш знакового персонажа – нарда Юлія Мамчура. Так-так, того самого, який боягузливо все кинув у Криму, забив на статутне і гордо дременув під гімн, щоб отримати тут «геройство». Втім, це окрема історія – про фейкових героїв-боягузів і реальних героїв.
Ремарка друга: мурлище-стрілок на прізвище Штанько і є ідеальний збірний портрет нинішньої еліти. Вона безбожно дурна, хамовита і по-гопницьки агресивна. Їй плювати на весь світ, якщо цей світ, вибачте, не можна публічно і демонстративно обгадити. І вона знає, що їй нічого не буде…
Я назвав би це банально – «синдром Пашинського», коли мені все можна і ти знаєш, хто я такий.
Після чого клієнт починає кидатися на людей довкола. Чому? Банально все. Будучи малоосвіченими гопниками, які випадково видралися харчовим ланцюжком угору, вони швидко вписують самі себе до касти обраних, яким належить головний привілей… можливість задешево відкупиться від усього.
Крадеш? Грабуєш? Стріляєш у дітей? Держава в особі середньої та вищої ланки регуляторів… буде на твоєму боці. Швидко організує «відмазочні юрроботи» і медійне відмивання.
А потім знайде якогось «героя» Мамчура і влаштує тебе до нього помічником на громадських засадах. Чи дозволить певний час виконувати обов’язки глави президентської адміністрації. Саме так і руйнується сакральне. Але кому є до цього діло? Гопник тому і гопник, що не розуміє, як влаштований світ, і щиро вірить, що сила й агресія – наше все.
Політична лайкократіяТак-от, будь-який подібний злочин нині легко вирішити. Технологічно все працює просто. Алгоритм наступний. Спочатку мовчиш і підключаєш рєшал… Потім створюєш шум, який відволікає увагу, і знову мовчиш. Потім через адвокатів платиш комусь у вертикалі, щоб наказали заткнутися рядовим поліцейським. Далі тягнеш час і чекаєш повної тиші…
Виходиш із ситуації з бонусом. Тяжкість скоєного і твоя початкова агресія не важливі. Бо завжди є той, хто зможе купити індульгенцію, і той, хто зможе її продати. Оплачена безкарність.
Михайло Подоляк, політтехнолог
