Євген Курмашов про прагматизм Трампа та плани Путіна

Новообраний президент США Дональд Трамп готується до інавгурації, яка відбудеться 20 січня. Тимчасом у Сенаті тривають слухання навколо кандидатури Рекса Тіллерсона на посаду Держсекретаря США. В Україні ці події сприймають із тривогою. Адже Трамп неодноразово прихильно висловлювався про Росію та її президента Володимира Путіна, а Тіллерсон укладав угоди з «Роснафтою».

Гість Politeka, директор політичних програм Інституту Горшеніна, політичний експерт Євген Курмашов розповів про основну інтригу президентства Трампа і про те, як із ним варто домовлятися Україні.

Особистість або інститут

– Через кілька днів Дональд Трамп стане президентом, відбудеться його інавгурація. Яким буде його стиль правління?

Ці очікування з боку публіки, насправді, уже неодноразово обманювалися. Якщо ви пам’ятаєте, то ще на етапі праймеріз Трамп вів досить конфронтаційну кампанію. Усі говорили: «Почекайте трошки. Якщо він виграє праймеріз, то на етапі загальних виборів ви не впізнаєте Дональда Трампа. Він зміститься ближче до центру. Буде помірнішим. У нього з’являться толерантні нотки». Але ми цього не побачили. Той формат кампанії, який він обрав на загальних виборах проти Гілларі Клінтон, також був досить контроверсійний, конфліктний і агресивний.

Стиль президента Дональда Трампа – велика інтрига. Судячи з того, як пройшли два місяці після його обрання, поки він працював у статусі president elect, як називають американці свого обраного президента, конфронтаційний і агресивний стиль залишається.

Що цікаво, у США президент у значно більшій мірі, ніж у будь-якій іншій країні, є не стільки персоною, скільки інститутом. Головна інтрига якраз у цьому питанні: Дональд Трамп – це буде президент, як інститут, колективний орган ухвалення рішень і дій, або він – сильна особистість, дуже неоднозначна, яка і на президентській посаді продовжуватиме ту публічну риторику, що лунала на етапі виборчої кампанії?

– Тобто питання в тому, хто зламає ситуацію: Трамп республіканців або республіканці Трампа?

– Є сенс говорити не лише про республіканців, а про весь істеблішмент, проти якого на етапі виборчої кампанії Трамп активно протестував. Ми всі пам’ятаємо його гасло: «Осушимо це болото». За це він сьогодні отримує багато відповідної критики. Бо, обравшись президентом, його кадрова політика і то, як вибудовується система стримувань і противаг між його командою й істеблішментом Республіканської партії, показує, що частина програми про «вашингтонське болото» не буде реалізованою.

Стратегія Трампа була проста. Він дійсно викликав вогонь і шквал критики на себе, персонально реагував на кожен випад, навіть якщо його критикувала персона, яка за масштабом із ним непорівнянна.

Тепер Трамп – президент. Можливо, цей конфліктний сценарій політичної діяльності, обраний ним ще на старті, у 2015 році, не настільки адекватний для нинішніх реалій. Створювати ворогів, провокувати конфлікти, сваритися з величезною кількістю референтних груп, як у політиці, так і в суспільному житті США, – не факт, що це ефективна поведінка для президента.

Делегація Інституту Горшеніна два місяці тому перебувала у Вашингтоні, спілкувалася з великою кількістю інсайдерів із різних політичних партій. Був досвід спілкування з одним політичним стратегом, який особисто дуже добре знає Трампа. Він каже, що Трамп погано прислухається до порад. Це самовпевнена людина. Його досвід підказує, що його життєві, людські та ділові рішення, які він приймав в своєму житті, часто мали успіх. Перемога на президентських виборах також серйозно запаморочила Трампу голову. Адже протягом 2016 року він часто чинив усупереч порадам багатьох розумних людей зі свого оточення. Це також виявляється в тому, що в оточенні Трампа добре приживаються ті люди, які сповідують принцип «Let Trump be Trump» – «нехай Трамп буде Трампом».

Зокрема, цим пояснюється успіх однієї з головних його радниць Келліан Конвей, а також Стівена Беннона і всієї тієї великої команди технологів, яка працювала з ним протягом останніх чотирьох-п’яти місяців виборчої кампанії. Це люди, які сьогодні прийшли в Білий дім, становитимуть кістяк політичної команди. Складно уявити, щоб в якихось принципових питаннях вони б суперечили своєму босові.

Політичний динозавр

– На ваш погляд, наскільки великі шанси Рекса Тіллерсона стати держсекретарем?

– Моя оцінка: шанси дуже високі з кількох причин. В історії приходу різних політиків на посаду президента США не так багато прикладів, коли верхня палата Конгресу відхиляла кандидатури, які ті висували на старті свого президентства. У політичній американській традиції високий рівень довіри до кадрової політики новообраного президента. Є певний кредит довіри, який поширюється і на Трампа. Є практика: новому президенту дають карт-бланш на формування своєї команди. Щоб кандидатура не була схвалена, має відбутися щось екстраординарне або в людини повинен бути просто жахливий бекграунд. Рекс Тіллерсон до таких кандидатур не належить.

Це не одіозна фігура, попри те, що часто він саме так у нас і сприймається. Тіллерсон – президент однієї з найбільших нафтових корпорацій світу. Він співпрацював з диктаторами і автократією. Але ця співпраця завжди була свідченням його здатності вигризати і добувати необхідні рішення для національного бізнесу і для країни. Він може показати вищий пілотаж, зокрема, і на рівні міжнародної політики.

Бізнес-історія Тіллерсона багато в чому чиста, наскільки це можливо для такого рівня. Більшість його угод ніколи не мали ознак здачі інтересів США, корупційних складових. У цьому разі Тіллерсону на вході в Держдеп пред’явити особливо нічого.

Є ще те, що не дуже добре видно з України, то, у чому часто помиляються наші експерти, коли говорять, що Тіллерсон не пройде голосування в Сенаті. Він – не чорт із табакерки. Його кандидатура – це не спонтанне рішення Дональда Трампа. Є купа свідчень і доказів того, що Тіллерсон – плоть від плоті істеблішмент Республіканської партії. Його Трампу порекомендувала голова Держдепу при Джорджі Буші молодшому Кондоліза Райс, а також міністр оборони при Буші та Обамі Майкл Роберт Гейтс. Трошки пізніше з’явилася інформація, коли такі сенатори, як Ліндсі Грем і Джон Маккейн говорили про те, що в них є купа питань до Тіллерсона і вони, швидше за все, торпедуватимуть його проходження через Сенат, що Дік Чейні, найвпливовіший віце-президент епохи Дж. Буша-молодшого, займеться переконанням тих сенаторів, хто вагається.

Як бачимо, на користь Тіллерсона працює цілий великий штаб. Я думаю, що його шанси високі.

– З одного боку, відомі російські бізнес-зв’язки Тіллерсона. З іншого боку, американські ЗМІ писали, що на закритих зустрічах він досить жорстко висловлювався в бік Росії. Трамп говорив, що ситуація щодо Росії на міжнародній арені змінюватиметься. Якими будуть кроки Тіллерсона і Трампа щодо Росії?

– Точно потрібно розмежувати позиції Трампа і Тіллерсона. Це одна команда, але не одна і та сама людина.

Тіллерсон вважається одним із найжорсткіших, непоступливих і агресивних менеджерів в історії американського бізнесу. Навіть його знамените прізвисько «Ті-Рекс» – аналогія з найнещаднішим динозавром. Сама по собі його фігура не віщує нічого доброго для багатьох світових політичних фігур. Його контракти з «Роснефтью» не мали жодних ознак здачі національних інтересів США і навіть були феноменальними з точки зору мистецтва угод. Те, що він робив у Росії, – вищий пілотаж бізнесу і реалізації інтересів США. Некоректно говорити про його російський ангажемент. Він абсолютний прагматик.

Важливо розуміти, що такі люди, як Трамп і Тіллерсон, які вийшли з бізнесу, не дуже люблять таке поняття, як «рівноправне партнерство». Говорити вони можуть усе що завгодно, але генезис, походження цих людей говорить про те, що єдиний тип партнерства, який вони готові приймати, це коли їхній візаві є молодшим партнером із мінімальним впливом на процес ухвалення рішень і туманними перспективами щодо розподілу маржі, бонусів, вигод тощо.

Нумо перенесімо цей підхід на рівень міжнародної політики і подивимося, чого в останні роки домагається Володимир Путін. Він робить усе можливе, щоб потрапити у клуб лідерів, які рівноправно вирішують долі світу, держав, які розподіляють ресурси, тощо.

Я можу помилятися у прогнозі, але мені слабо віриться, що люди такого замісу, як Трамп і Тіллерсон, готові мати рівноправних партнерів у масштабах світу за рішенням його доль. Також викликає питання те, чи готовий Путін до молодшого партнерства зі США, навіть якщо Трамп і його адміністрація пропонуватимуть це Росії. Очевидно, що не цього протягом довгих років домагався Путін, кидаючи величезні ресурси на політичний вплив по всьому світу.

Нам важливо не керуватися стереотипами в оцінках і прогнозах. Ми чуємо риторику, яка не може не турбувати Україну. Багато в чому російська карта стала темою на внутрішньому порядку денному під час президентських виборів. Вона не має відношення до міжнародної політики. Її серйозно розігрували і продовжують розігрувати, намагаючись закласти бомбу уповільненої дії під президентське крісло Трампа, намагаючись заперечити його легітимність.

Українські ілюзії щодо Обами, Клінтон та демократів

– Непоступливі Трамп і Путін, а між ними маленька Україна. Яка доля нас може чекати?

– Я не думаю, що якось наша доля зміниться від приходу нової адміністрації. Говорять про те, що риторика змінилася. А якою вона була в попереднього президента? Давайте розберімося, якою була політика Барака Обами і його адміністрації щодо України.

Риторика однозначно була проукраїнською. Росія маркувалася як агресор. США виглядали, як наш серйозний союзник. Нумо гляньмо на дії. Політика санкцій була певним елементом стримування агресора. Але це не завадило Росії, Кремлю і Путіну вести свою гру щодо України. Можливо, санкції вилучили більш велику експансію і агресію, але ми цього не дізнаємося. Адже ми не знаємо, якою була справжня стратегія Путіна в 2014-2016 рр. Можливо, він продовжує реалізовувати задумане. Якщо ми і отримаємо відповідь, то не скоро.

Досі на Донбасі російські війська, конфлікт як і раніше в гарячій стадії, попри формальне перемир’я. Санкції запроваджувалися, вони суттєво вплинули на російську економіку, але глобально вони не змінили геополітичні плани Путіна, а навіть, можливо, підштовхнули його до жорсткіших і серйозніших кроків не лише в Україні, але і в Європі і, можливо, у США.

Багато політиків і експертів говорять, що Будапештський меморандум не має жодного реального правового статусу. Можна по-різному ставитися до того, що було підписано між США, Великобританією, Росією і Україною на початку 90-х років. Але саме при адміністрації Обами США дуже акуратно вийшли з гарантій безпеки України. Якимось непомітним чином ті проблеми, що мали лягти на плечі Вашингтона і Лондона, стало головним болем Парижа, Берліна і, частково, Брюсселя.

Останній момент. У 2016 році було опубліковано великий програмний текст – «Доктрина Обами» у виданні The Atlantic. Ми в Інституті Горшеніна з колегами його уважно вивчали. У ньому було три важливих меседжі, які в Україні почули не всі. Перший – Барак Обама є активним прихильником тієї політики, згідно з якою американські війська не беруть активної участі в конфліктних ситуаціях на периферії національних інтересів США. Другий – Україна, Росія, пострадянський простір в цілому, безумовно, є такою переферією національних інтересів США. Третій – американський президент, що йде, у тексті визнав, що Україна і ця територія є традиційною зоною геополітичних інтересів Росії.

Щоб зрозуміти, наскільки зміниться політика Білого дому щодо України, потрібно чітко розуміти, якою вона була при адміністрації, що йде. Чимало людей в Україні вважають, що вона була недостатньою, щоб вважати адміністрацію, яка йде, нашим затятим стовідсотковим союзником.

Є ще кілька обтяжливих обставин. Напруга щодо тієї політичної команди, яка зараз керує Україною, у США накопичувалася протягом всього останнього року. Причини – дуже слабкий темп реформ, демонстрація елітами повного небажання до трансформацій у державі, безпрецедентно високий рівень корупції у країні, що воює. Усе це акумулювало певне роздратування щодо української влади. Усі, у кого у Вашингтоні є неформальні канали комунікацій, а ми, як структура, також таку систему маємо, не могли цього не помітити. Це роздратування буде передано далі і посилиться, незалежно від того, яка команда приходить.

Від України також значною мірою залежить, як зміниться ситуація. Відповідь дуже проста –  комунікація. Комунікація на всіх можливих рівнях. Правильне визначення цільових груп, розуміння того, хто в оточенні нового президента яку роль відіграє, за які питання відповідає, на кого, через які канали краще виходити.

Я думаю, що адміністрація Трампа відкрита до діалогу. Але необхідно показувати результати. Такі люди, як Дональд Трамп і Рекс Тіллерсон, – дуже прагматичні політики. Важливо зрозуміти, чому ми можемо бути вигідними партнерами для США.

Влад Руденко, Ганна Гончаренко