Дмитро Добродомов про розмитнення іномарок, вакханалію в медицині і права Саакашвілі (відео)

– Скажіть, будь ласка, які ваші враження від першого дня роботи у Верховній Раді?

– Давайте згадаємо мітинг, який заважав Верховній Раді провести засідання.

– Думаю, він заважав всім киянам.

– І всім киянам також. Анонсували три тисячі учасників. Скільки там насправді було?

– Ні, те, що я бачив – було машин п’ятсот. Це не є мало. Справа не в кількості, річ в самій проблемі, якій вже не перший рік. Я особисто цим займався і є співавтором законопроекту, який би мав вирішити її.

Йдеться про те, що в нас майже 70 тис. автомобілів на іноземній реєстрації. Це ті автомобілі, які мусять кожні п’ять днів покидати територію України, їм дозволено тут бути тільки п’ять днів. Чому це так? Тому, що зубожіле населення не здатне сьогодні купувати автомобіль на $8-12 тис. Коли в тій же Польщі можна придбати автомобіль за дві чи три тисячі доларів. Сама процедура розмитнення докручує оті всі гроші в достатньо бідній країні, де автомобіль став предметом розкоші, а не засобом до пересування. Це накопичувалось роками і дійшло до того, що таких автомобілів зараз безліч.

Тут є дві головні проблеми. Це проблема самих власників цих автомобілів, оскільки виїжджати кожних п’ять днів – це є сутужно. Вони створюють величезні корки на митних переходах. Відповідно, там активізувалася дрібна контрабанда для того, щоб покрити ці витрати. І проблема є для інших учасників руху. Тому, що ці автомобілі без страховки, по суті, без власників. І якщо стається аварія, то немає навіть з кого спитати. Є ж у нас обов’язкове страхування. Немає з кого взяти ці гроші.

– У водія є права, можна ж з водія взяти.

– Так. Але водій вийшов і пішов, коли зрозумів, що збитки більші вартості автомобіля. Виходом з цієї ситуації є те, щоб ці водії доплатили у бюджет мито. Але, звичайно, не те, яке зараз діє. Це могло би бути в межах до 30% вартості автомобіля. А це може складати і 600 чи 800 євро. І щоб вони платили щорічний екологічний збір. Бо зрозуміло, що ні про які стандарти Євро-3, -4 або -5 в тих автомобілів вживаних не йдеться. Для автомобілів, які дозволені для ввезення в Україну це могло бути в межах 100-150 євро на рік.

Таким чином бюджет, по-перше, отримає порядку 300 млн євро, що є немалими коштами. А, по-друге, ми регулюємо проблему і в подальшому дозволяємо ввезення таких автомобілів на рік. Це є компромісне рішення, з яким погоджуються навіть самі власники цих автомобілів. Але є величезне лобі в парламенті, власне, автодилерів, які нам і пропонують ці самі автомобілі, які в Європі коштують кілька тисяч доларів, за кількадесят тисяч. І на цьому заробляють.

– А хто ці люди, хто лобіює це?

– Їх можна брати і по прізвищах. Починаючи від того самого Васадзе. Це люди наближені як до президента, так і до його оточення. Це люди, які не перший рік займаються цим. І не перший рік створюють перепони для того, щоб ці автомобілі потрапляли на наш ринок.

– А ціна авто впливає на економіку? Бо існує думка, що чим дешевше автомобілі, тим краще це для економіки країни.

– У будь-якому разі, автомобіль має бути доступний, якщо така можливість є. Євросоюз таку можливість пропонує. В нас є безвіз, в нас є Асоціація з Євросоюзом. Але в нас не діють усі ті правила, які діють у ЄС.

Чомусь, у тій самій Польщі, ці автомобілі можуть їздити. Вони так само платять підвищений екоподаток. Але це все одно вигідніше для людей середнього чи нижче середнього рівня достатку. А в нас такий контраст – ми можемо бачити в Києві розкішні «Мазераті« чи «Ролс-Ройси», які ми ніколи не побачимо в Польщі. В той же час є безліч людей, для яких автомобіль є інструментом для роботи. Не забуваймо про це. Але вони не можуть собі дозволити елементарну машину. Тому я вважаю, що ми мусимо повернутися до розгляду цього питання.

До речі, акцію оголосили безстроковою. Але акція протесту – це на сьогодні один з дієвих методів впливу, в тому числі, і на народних депутатів.

– Хто переможе, все таки? Народні депутати підуть на зустріч цим людям, які мітингують?

– У нас – унікальна ситуація. Верховна Рада – це колегіальний орган. Кого не спитаєш, депутатів з різних фракцій – всі за. Але голосів у залі, чомусь, немає. Всі по телебаченню, у вас на ефірах, розповідають, що так, звичайно це необхідно зробити. А потім ці законопроекти навіть не включаються у порядок денний. Те саме стосується такого резонансного питання, як зняття недоторканості. Всі кажуть, що вони за, але натомість це вже другий рік не виставляється на конституційне голосування. Позаяк всі розуміють, що на це не вистачить голосів.

– Можливо, проголосують вже в кінці, як будуть закінчувати свій термін у Верховній Раді восьмого скликання? Щоб все це залишити вже наступним народним обранцям.

–  Це є одним зі сценаріїв позитиву, з яким Петро Порошенко хоче йти на другий термін. У нього занадто мало перемог. Буде його виступ, який мені не надто цікавий. Вкотре послухати його обіцянки, які нічого не мають спільного з реальними діями, в принципі не цікаво.

Що б мені було цікаво, як і всі українцям – це послухати, як він виконав свою програму «Жити по-новому». Або які результати його передвиборчої президентської програми «Двадцять-двадцять». По пунктах. Безвіз – добре, ставимо плюс. Асоціація з Європейським союзом – плюс також. Тепер далі: війна боротьба з корупцією, економіка – давайте про це говорити.

Ми вже дійшли до того, що навіть прем’єр-міністр, попри регламент, не знайшов ні бажання, ні можливості відзвітуватися перед парламентом, який його призначив. По суті, він є напівлегітимним прем’єр-міністром – без імунітету, без затвердженої програми. І розповідає ще про черговий «план Маршалла» для виходу з кризи. Насправді, це не більше, ніж популізм. І цю тактику вони опанували надзвичайно грамотно.

– Складається враження, що президент прийде у парламент лише тому, щоб переконати народних депутатів голосувати за урядові реформи. Медичну, пенсійну, судову, можливо.

– Земельну, наприклад.

– Ну, їх багато. І він, напевно, свої аргументи якісь буде представляти.

– Реформи безперечно потрібні країні. Реформи за останні п’ятнадцять років – це одні з найголовніших надбань прем’єр-міністрів.

Я дивлюся на підходи до реформування і в мене складається враження, що люди, які їх пропонують, діють за принципом «нам би день тут якось просидіти і ніч протриматися». Обговорення цих реформ не має нічого спільного з реалістичністю їхніх дій. Наприклад, була проголосована освітня реформа.

– До речі, ви утрималися чомусь. Чому?

– Утримався. І не лише я, а всі члени нашої партії «Народний контроль». Одностайно утрималися з кількох причин. Перше: ми на 60% чи, навіть, 70% підтримуємо ті зміни, які закладені у цій рамковій реформі, після якої має бути прийнято ще дуже багато законопроектів. Але нею остаточно знищується профтехосвіта. На сьогодні це майже 300 тис. дітей, переважно із малозабезпечених сімей. Це майже 100 тис. викладачів, фінансування яких переклали на місцеві бюджети, які навіть на половину не можуть із цим впоратися. Я не розумію, як ми можемо розвивати економіку, не готуючи кваліфіковані кадри.

– Тобто,  є загроза, що ці заклади будуть закриті?

– Не тільки закриті. Щоб ви розуміли, біля цих закладів вже ходять люди з рулетками і міряють їхні території.

Далі щодо прав учнів. Ми ж розуміємо, що живемо у країні, де навіть за даними ООН 80% людей перебувають за межею бідності. Ми знімаємо безоплатний доступ до підручників, безоплатний доступ учням з малозабезпечених сімей до харчування. Далі – щодо зарплати вчителям.

– Ну, обіцяють же втричі підвищити.

– Нарешті. Так оце було відбито. Обіцяють в чотири рази, а уряд намагався її прив’язати до прожиткового мінімуму, а не до мінімальної зарплатні. А якщо до мінімальної зарплатні, тоді вона складатиме не менше, ніж 9600 гривень. Щоб ви розуміли, уряд намагався зманіпулювати і зробити 6000. До речі, він досі не пояснює, з яких таких бюджетних надходжень він буде покривати це. Тому що написати можна будь-яку цифру. Будемо сподіватись, що ці 7% ВВП, які дійсно закладені у цій реформі, таки дійсно будуть йти на розвиток освіти.

Ну і головна тема спотикання – це мова. Мова викладання в освітніх закладах.

– До чого прийшли?

-А я ще не знаю. Насправді, остаточної редакції немає досі. Щоб ви розуміли, під час голосування вже на коліні дописували фундаментальну річ, яка стосується цієї реформи.

Річ в тому, що останні п’ять років ми намагалися уникати цього питання. І це один з основних чинників того, що зараз робиться на Донбасі і в нас на сьогоднішні день немає Криму. Ми маємо чітко визначитися, що ми ні в якому разі не порушуємо Конституцію і не наступаємо на права нацменшин на вивчення своєї мови і культури. Тут питання не вивчення, а навчання. А от питання, коли в нас навчання відбувається іншою мовою, тоді воно переходить на навчання іншою мовою у вишах. А далі доходить до того, що «давайте зробимо другу державну мову». Коли на сьогоднішній день йдеться про мову агресора. Це  кардинально неправильно.

І остаточна редакція, яка була з голосу, особисто мені так і не дала відповіді, чи врахували нашу правку, мою зокрема. Що в нас має бути перехід – як молодша навчальна школа навчається на мові нацменшин, але не в школах спеціалізованих. А починаючи з п’ятого класу всі загальноосвітні предмети викладаються українською мовою. Відповідно, ЗНО – українською мовою і навчання у вищих навчальних закладах – теж українською мовою.

– Виходить, залишили українську мову, як головну.

– Ще не виходить. Давайте дочекаємося остаточної версії. Повірте мені, з досвіду трирічної роботи у парламенті, те, що ми приймаємо і те, що бачимо в остаточній редакції, особливо коли це дописується на коліні… Не зрозуміло, куди ми так спішили, могли абсолютно спокійно у четвер закінчити.

– Або, можливо, в середу провести засідання.

– Як показує практика, середа – це день для абсолютно затятих депутатів, які пам’ятають, що обіцяли виборцям, щонайменше, ходити на роботу. У середу нічого не голосується, як і в п’ятницю. Тому, що є недостатня кількість депутатів у залі. Я думаю, що про це вже анекдоти складаються.

– Але, все таки, освітня реформа вже стартувала в Україні. Далі черга медичної, пенсійної і судової реформи. Які ваші прогнози щодо цих ініціатив уряду? Вони так само швидко пройдуть і знайдуть голоси?

– Плачевні. Беремо першу – медичну. На 80% все правильно. Правильно, коли прописано, що гроші мають йти за пацієнтом, а не за лікарем. Але два-три концептуальні моменти, тисячі правок. Якщо вони не будуть враховані, ми теж будемо не готові за неї голосувати.

Про що я говорю – це порушення 49 статті Конституції, в першу чергу. Те, що вона гарантує доступ до безкоштовної медицина. А друге – це зосередження всього в одних руках такого важливого органу, як Нацагенція з медицини, яка буде курувати якість надання медичних послуг і, головне, закупівлю ліків. Мало того, що вона буде це курувати, так вона ще й сама себе буде контролювати. Ви можете собі уявити, яка буде вакханалія? І це далеко не всі недоліки, які треба виправити.

Те саме стосується пенсійної реформи. Відповідальний за це – міністр Рева. Я не знаю, хто в нього радник, і чи він само розповідає вдома, що у нас українці забагато їдять. Що в нас пенсіонери отримують замало грошей, бо забагато живуть. Це я майже його цитую. Я сподіваюся, що це просто його обмовки. Але, якщо брати серйозно, то там немає необхідних речей. Ми далі беремо солідарну систему пенсійного забезпечення. Замість того, щоб зробити її, як у всій Європі, накопичувальною. Ми прикриваємось трудовим стажем, а, по суті, збільшуємо пенсійний вік. Тобто, що ми робимо – ми зменшуємо кількість пенсіонерів, яким треба платити, замість того, щоб займатися заходами із збільшення пенсійного фонду. Це головна вада цієї реформи. І, якщо ми не усунемо завуальованого підняття пенсійного віку, я не бачу можливим голосувати за цю реформу. За судову я взагалі мовчу.

– У четвер, нібито, Парубій казав, ви маєте розглядати цю судову реформу.

– Після голосування за Конституційний суд, який, по суті, зараз опинився ручним у президента і надає йому тепер необмежені права, в тому числі, і щодо впливу на парламент, щодо визнання будь-якого законопроекту, навіть прогресивного, неконституційним, я не бачу взагалі можливості голосувати за судову реформу.

Та судова реформа, за яку ми віддавали голоси, передбачала, наприклад, створення Антикорупційного суду. Того органу, який нам надзвичайно потрібен і на якому наполягають наші європейські партнери.

До речі, у нас в комітеті була така потужна «дрім тім» – команда практиків по боротьбі з корупцією взагалі у світі. Які зрозуміли, що ілюзія антикорупційної боротьби у нас зайшла вже за всі межі і в нас немає результату. Вони готові допомогти країні в цьому. Але без Антикорупційного суду всі ці потуги НАБУ чи Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, просто будуть розбиватися.

Наприклад, є законопроект про довічне ув’язнення для топ-корупціонерів. Він містить пункт про заборону виходу під заставу для тих, хто підозрюється в корупції і хабарництві. І парламент впирається, бо там сидить багато корупціонерів. Це доконаний факт, і вони бояться, в першу чергу, за свою долю. Тому надзвичайно важко знайти голоси під таку реформу.

– Пане Дмитре, скажіть, щодо ситуації з Михеїлом Саакашвілі, який збирається повертатися в Україну 10 вересня, – ви будете їхати на кордон його підтримувати?

– Буду. І тут питання навіть не в прізвищі, а у відсутності справедливості.

– Тільки ви, чи і ваші партійці?

– Вочевидь, що це рішення нашої партії. Це ж дрібна помста президента, ми це прекрасно розуміємо. Якщо в такий брутальний спосіб відбирається громадянство, залишаються законні права. Ми боремося за верховенство права. Тут не питання, чи це прізвище Саакашвілі, чи це буде, умовно, Іванов. Тут питання в тому, що він повинен мати доступ до суду, щоб спробувати повернути громадянство через судові органи.

А в нас президент веде себе не як демократично обраний. Таке враження, що він себе вже вважає монархом, і сьогодні може дати своїм вельможам громадянство, а завтра може його відібрати. Так не працюють механізми. Тому моя головна мета – це побачити незаконність дій. Бо парламентарі мають контролюючі функції щодо забезпечення виконання законів.

– Але ж Саакашвілі позбавили громадянства. По суті, його паспорт вже є незаконним і він не має права повертатися в Україну.

– Він має право повернутися туди, де він проживає і відстоювати свої права в судах. Має право в письмовій формі висловити претензії міграційній службі, має право, зрештою, попросити Україну про притулок, позаяк на сьогодні він без громадянства.

Уявіть собі, він заходить на пункт пропуску, дає свій паспорт українському прикордоннику. До речі, ніхто ж не бачив указу президента, він не опублікований, з незрозумілих причин. От у нього забирають паспорт. А куди йому далі діватися? Польські прикордонники його назад не пустять без паспорта. Українські не пускають. Йому що, намет розбивати на Краковці? Для цього є юридичні процедури, щоб навіть без паспорта, з довідкою пропустити.

Його зараз хочуть налякати екстрадицією в Грузію. В мене питання: а чому раніше не видавали? Бо раніше президент його називав вірним другом і соратником? А потім вони побили горщики, і президент вирішив, що все по-іншому. Насправді, я думаю, що Порошенка тут сильно підставили його ж друзі по коаліції.

Гадаю, що тут не обійшлося без Авакова. Якому дуже вигідна ситуація понизити президента. Тому, що ситуація надзвичайно складна. Але знаю, що команда Саакашвілі не збирається йти на ескалацію, не збирається йти на прорив кордону. Зрештою, провокацій можна чекати від владної сторони. І, вочевидь, вони можливі. Тим паче, там потрібна наша присутність – щоб убезпечити від них.