– Навіщо УПЦ МП саме зараз зорганізувала масштабний “хресний хід” в Україні?

– Це один з елементів нової кремлівської тактики – розхитувати Україну руками її ж «п’ятої колони». Сама по собі ця тактика, звісно, не нова – але сьогодні це єдине, що у Кремля залишилося в арсеналі. Тому в бій кинуті відразу всі «друзі Росії». Насамперед УПЦ МП і православні українські олігархи. Якщо митрополит Володимир намагався проводити самостійну церковну політику, то нинішній предстоятель Онуфрій – просто «гауляйтер», готовий виконати будь-який наказ Москви.

Хочу наголосити, що вважати «п’ятою колоною» всіх прихожан УПЦ МП абсолютно неправильно. Багато людей лояльні зовсім не до московського начальства, а до свого приходу і батюшки. Не секрет, що багато хто з них “явочним порядком” перестали згадувати в богослужінні Кирила. А номінальна належність до Московського патріархату часто взагалі ніяк не впливає на парафіяльне життя.

Навіть серед архієреїв та інших представників вищої церковної бюрократії УПЦ МП не бракує проукраїнськи налаштованих дисидентів. Але сам предстоятель і правлячі архієреї найбільших регіонів – абсолютна «п’ята колона». А горезвісний хресний хід – очевидна спецоперація в інтересах Москви. У ліпшому  випадку, його мета – пропаганда «кремлівської версії» війни на Донбасі як «громадянського конфлікту», в якому Москва виступає в ролі нібито миротворця. У гіршому випадку, прочан використовують як «гарматне м’ясо». І для них ще попереду замовні атаки ряджених «бандерівців».

Технічну підтримку заходові надає український бізнес, орієнтований на Москву. У зв’язку з хресним ходом, зокрема, згадують Вілкула і Новинського.

Невыносимое унижение: почему Московский патриархат отказался от участия во Вселенском Соборе

Окреме шоу було влаштоване на Валаамі, куди після девятиденної відсутності з’явився Путін в чорному жилеті. І там же, «випадково» опинився керівник підприємства “Мотор-Січ” В’ячеслав Богуслаєв в супроводі цілої делегації українських прочан. Було багато красивих слів про «нашу спільну віру», про «цивілізаційну єдність». З’ясувалося, що на далекому острові, який не має щонайменшого стоснку до України, ставлять два безглуздих бовдури, виготовлення яких оплачене українськими грошима.

Популярні новини зараз

Дочка Лорак росте копією її колишнього чоловіка Мурата, як вона виглядає зараз: "Все таки швидко летить час"

Трагедія на українській трасі, з'явилися перші фото: "За кермом був 13-річний"

Екс-дружина Позитива розповіла правду про розлучення, йому це може не сподобатися: "Ми з Льошею..."

Настя Каменських в одязі не за розміром вразила видом на домашніх кадрах: "У Потапа забрала?"

Потужний вибух на газопроводі в Україні, перші кадри з місця

Показати ще

Те, що в заході прямо і опосередковано брали участь патріарх і президент – свідчить про те, наскільки для Кремля це сьогодні важливо імітувати «дружбу між нашими братніми народами». Це єдиний спосіб вибратися з «української пастки», бодай частково зберігши обличчя. Легенда нехитра: «У наших братів була біда. Ми допомогли. Нам за це вдячні. Тепер, слава Богу, життя у них налагоджується…»

– Кого, на вашу думку, в Україні ще можна назвати «п’ятою колоною» Росії?

– Зрозуміло, природним союзником Москви є безвідповідальні політики-популісти, які прагнуть завдати шкоди президенту і уряду. І тут не потрібна жодна конспірологія, не варто доводити наявність змови і матеріальної зацікавленості. Дипломатична та інформаційна підтримка з боку Москви їм гарантована в будь-якому разі. І що більший збиток їхня діяльність завдає керівництву України, то ця підтримка масштабніша.

Скажімо, Дмитро Ярош під час боїв в Дебальцеве взимку минулого року кілька тижнів поспіль був головною зіркою російських ЗМІ. Вони люто тиражували кожне його слово: про те, що «правосєки» не виконуватимуть наказів командування АТО. На нього постійно посилався МЗС РФ в своїх офіційних заявах, постійний представник Росії в ООН Віталій Чуркін і навіть Путін з Медведєвим… Загалом, не було у Росії на той момент більшого друга, ніж Дмитро Ярош. Погоджував він свої заяви з Москвою чи ні – не знаю. Але, в будь-якому разі, вони ідеально відповідали її побажанням.

”Ярош мав бути на місці Карпюка. Але його виманити до Росії не вдалося”

Сьогодні те саме я би сказав про Надію Савченко, про Юлію Тимошенко, про Олега Ляшка, про журналістів, які потрапили до парламенту в складі президентської партії, а тепер «фігвами малюють».

– Ну, якщо дотримуватися вашої конспірологічної версії, то виходить – що будь-яка опозиція в Україні автоматично «працює на руку Кремлю».

– У Тернополі зараз відбувається спільний російсько-український захід, на якому журналісти двох країн, як вони висловлюються, «наводять мости». А в Києві на днях відбулася пишна презентація списку «друзів України». Про це написали всі російські ЗМІ як про подію величезної важливості. У списку цьому, крім звичних вже «опозиційних зірок», можна знайти, наприклад, Ксенію Собчак. І навіть Олега Кашина!

Кашин – прекрасний журналіст! Але в Україні він відомий виключно як оглядач сайту «Супутник і погром», який оспівував «повернення Криму», «русскую весну» і особисто «полководця Стрєлкова». Його потрапляння до списку «друзів України» – це не косяк і не курйоз. Це «візитна картка» замовника всієї цієї кампанії.

– Можливо, частина людей туди потрапили не від злого наміру, а з наївності?

– Ну, не Кашин же?! Є публіцисти, які ось уже третій рік методично мотижать «українську ділянку» – Шендерович, Ілларіонов, Піонтковський, Слава Рабинович. Їхні імена на слуху, вони постійно присутні різних списках – і в хвалебних, і в розстрільних.

А Кашин, на відміну від них, професіонал. Якщо він десь з’являється – отже, йому там запропонували роботу. Він так і в Криму виявився свого  часу – не ідейно, а по службі. Тепер, схоже, його відряджають до Києва.

– У чому криється причина нинішньої активізації пропагандистських зусиль Кремля?

– А що їм ще залишається? Після саміту НАТО у Варшаві виникла нова реальність, в якій Кремль практично повністю позбавлений простору для маневру.

Час умовлянь минув: НАТО готує відповідь Кремлю

По-перше, ставка на миролюбність Заходу була бита. Зараз уже можна не сумніватися в тому, що, за певних умов, НАТО може піти на пряму військову участь. Для Росії це катастрофа, бо унеможливлює блеф і шантаж.

По-друге, діалог з Москвою повністю згорнутий. Ніяких консультацій до Варшавського саміту не відбувалося, а всі спроби Москви їх нав’язати виявилися блокованими. При цьому ухвалені у Варшаві рішення – це грубе вторгнення в сфери, в яких Росія роками була каменем спотикання. Розширення НАТО, система ПРО в Східній Європі, розташування військових частин поблизу кордону Росії – ці питання без врахування думки Москви раніше не можна було вирішити. І ось її ні про що навіть не питають!

А центральне місце, яке на саміті відвели Україні, це взагалі «контрольний постріл в потилицю». Найстрашніше для Москви – нерозуміння того, чого очікувати від Заходу далі. Де межі «безпечного нахабства» – а де буде асиметрична відповідь?

– Одначе держсекретар Джон Керрі був в Москві на переговорах, говорили про Сирію та Україну.

– Керрі очолює зовнішньополітичне відомство США. Він не ухвалює політичних рішень на вищому рівні. Він – чиновник. Коли Путін зустрічається з Обамою, то вони можуть про щось домовитися. Так було, наприклад, в Нью-Йорку торік у вересні, коли Москва отримала добро на військову присутність в Сирії. Керрі не може самостійно вирішити таке питання. І Керрі, і Нуланд лише інформують  російську сторону про політичні рішення, озвучують запитання і отримують відповіді.

– Росія може піти на Маріуполь, завдати удару по Волновасі чи Бахмуту?

– Певне загострення на лінії поділу можливе. Це, зрештою, відбувається постійно. Але операції масштабу, який можна було би порівняти, наприклад, з боями навколо Дебальцевого, повністю виключені. Не кажу вже про Маріуполь! Операції такого рівня можуть здійснювати лише регулярні частини ЗС РФ. У цьому випадку неминучі величезні жертви і руйнування. Навіщо це потрібно Москві – абсолютно не зрозуміло.

”Нам слід об’єднатися від Балтійського моря до Каспійського. Створити пояс протистояння Кремлю”

Тож, найімовірніше, на Донбасі ще якийсь час триватиме те саме, що й нині, – обстріли і вилазки ДРГ. Мета – забезпечити українцям втрати. Нехай невеликі, але постійні. Щоби «п’ята колона», посилаючись на них, вимагала від Порошенка «зупинити війну» і сісти за стіл переговорів з Захарченком та Плотницьким.

– А що робитиме Путін?

– А Путін їх «миритиме». Під схвальні вигуки журналістів, громадських діячів і дзвін дзвонів.

– Оскільки ми знову згадали про дзвони… Як ви оцінюєте підсумки Всеправославного Собору? Українській автокефалії – бути?

– Безумовно! Власне, перший крок уже зроблено: Собор відбувся, звернення Верховної Ради України прийняте Константинопольським патріархом до розгляду. РПЦ так і не змогла зірвати захід. Неучасть в ньому чотирьох церков для Собору не стало фатальним. Зате РПЦ зайняла вкрай вразливу позицію, отримавши абсолютно обгрунтовані звинувачення в «державопоклонінні».

З точки зору церковного права автономія або автокефалія для Української Церкви – питання дуже просте. Єдиною перешкодою до останнього часу була позиція Москви. У Константинополя не було достатньої політичної волі, аби заради вирішення цього питання піти з РПЦ на конфлікт. Зараз для цього є все: і воля, і авторитет, і, найголовніше, можна не боятися конфлікту з Москвою – все одно гірше вже не буде.

Наступні кроки в оформленні української церковної незалежності будуть зроблені вже в найближчий час. У підсумку, згодом під Константинопольський омофор перейде левова частка православних парафій країни. А ті деякі, які збережуть вірність Москві, – швидше за все, просто стануть зарубіжними приходами РПЦ МП, які у неї є по всьому світу. Причому нинішня провокативна поведінка священноначалія УПЦ МП і частини прихожан цьому процесові лише допоможе.

Ефективна санація завжди починається з провокації – зараза мусить спочатку вийти назовні. Зараз в Україні відбувається саме це.

Олександр Куриленко