В цьому році святкує свій 25-річний ювілей загальнонаціональна програма «Людина року».

Вже чверть століття програма зводить на зірковий п’єдестал  справжніх лідерів незалежної України, особистостей, які професійною майстерністю, творчою енергією, яскравим талантом і мудрістю здобули широке визнання й авторитет. Шанована і відома не тільки в Україні, а й за її межами, «Людина року»  активно впливає на процеси формування та становлення вітчизняної еліти, сприяє подальшому соціально-економічному розвитку держави, відродженню духовних цінностей, служить благородній справі консолідації прогресивних сил суспільства.

Щорічно, завдяки цьому унікальному проекту, ми маємо чудову можливість вшанувати найкращих, віддячити за їхню самовідданість, мужність, творчий пошук та невтомну працю. А ще – зарядитися, надихнутися цією дивовижною енергією успіху, відчути гордість за свою країну і  її найкращих, найдостойніших представників.

За 25 років існування програми, історії здобутків і перемог  наших видатних співвітчизників стали своєрідним літописом національного відродження і  прогресу України в усіх напрямках суспільно-політичного, економічного й духовного життя.

Тож з нагоди почесного 25-го ювілею, ми хочемо разом з вами згадати найвідоміших, знакових, уславлених співвітчизників, які в різні роки отримували почесний титул «Людина року».

Популярні новини зараз

Дан Балан підірвав мережу яскравим відео, Кароль опинилася не при ділі: "Як так вийшло, що у вас з Тіною..."

Анджеліна Джолі приголомшила болісною худорбою на прогулянці з дочками: "Втратила красу"

Доля "Сватів" без Мітяя і Артем'євої остаточно вирішилася, в Квартал 95 повідомили: "Новий сезон..."

Каменських без трусів і в напівпрозорому костюмі зганьбилася виглядом в Одесі: "Ох, Настюха..."

Показати ще

Імена цих людей спалахували на небосхилі української держави, як зірки.

Це люди-Прометеї, люди-легенди, чий внесок у становлення і розвиток країни важко переоцінити.

Історія № 10. Анатолій СОЛОВ’ЯНЕНКО

Маестро оперного співу

Дивовижний голос, який зачаровував і змушував завмирати. Артист, настільки багатогранний і щирий, що здавалося він не грає, а просто живе на сцені. Співак, для якого музика і театр, були Храмом, в якому бриніли найкращі, найчистіші і найвитонченіші струни його душі. Таким був Анатолій Солов’яненко – «золотий голос» України, видатний артист ХХ сторіччя. Його виконавська майстерність сягала рівня найкращих тенорів світу, а талант підкорював слухачів від Японії до Канади.

…Любов до співу проявилася в Анатолія дуже рано, адже пісня була невід’ємною частиною життя кількох поколінь донецької шахтарської родини, в якій він народився. Батько та мати в молодості виконували перші партії в аматорських виставах опер «Наталка Полтавка» М.Лисенка та «Запорожець за Дунаєм» С.Гулака-Артемовського. Хлопець успадкував і вроду, і горду поставу, і сильний красивий голос. А ще – співуче прізвище, яке мабуть, не випадково пішло ще з діда-прадіда. Змалку Толя  співав під гармошку, баян, фортепіано, брав участь у художній самодіяльності.

По закінченню школи із золотою медаллю, на сімейній нараді вирішили, що Анатолій продовжить шахтарську династію. Юнак вступає до Донецького політехнічного інституту на гірничо-механічний факультет. Проте у долі були свої плани. Вже навчаючись на четвертому курсі, Солов’яненко зустрічає людину, яка круто змінила його життя. Соліст Донецького оперного театру, заслужений артист РСФСР Олександр Коробейченко помітив обдарованого співака і став його наставником. Солов’яненко не лише опановував вокал, він самостійно вивчав італійську мову, студіював методичні труди видатних теоретиков і практиків вокального мистецтва. Досвідчений педагог Коробейченко з самого початку готував свого підопічного до оперної сцени: вчив володіти тілом і жестом, фехтувати, шляхетно вклонятися. На вимогу вчителя майбутній артист весь цей час уникав публічних виступів.

Десять років наполегливих занять вокалом і музикою стали прологом до тієї сенсації, яку здійснив співак у 1962 році на огляді народних талантів у Києві. Компетентне жюрі, до якого входили видатні українські співаки, затамувавши подих слухали виступ молодого гірського інженера. Він упевнено і професійно виконав твори, що належать до світового тенорового репертуару – арію Радамеса з "Аїди" Дж.Верді і аріозо Каніо з опери Леонкавалло "Блазні". Талановитий виконавець підкорив всіх присутніх чудовим голосом, артистизмом, незрівнянною легкістю верхніх нот. Незабаром Анатолій Солов'яненко був прийнятий стажистом в Державний академічний театр опери і балету імені Т.Г.Шевченка.

Унікальні вокальні дані і працелюбність співака вражали і захоплювали. Тому цілком закономірною стала його перемога в конкурсі молодих вокалістів за право стажуватися в міланському театрі "Ла Скала". Анатолій Солов'яненко під керівництвом відомих майстрів співу Дженнаро Барра та Енріко Пьяцца почав пізнавати школу італійського бельканто. Впродовж  трьох років  вчителі удосконалювали культуру виконання, розвивали смак, розкривали яскравість і своєрідність голосу, який все більше й більше кристалізувався як ліричний тенор.

В Італії Анатолій вивчив вісім оперних партій. Повернувшись в Україну, він дебютував на сцені Київського оперного театру в «Ріголетто» Дж.Верді, блискуче виконавши партію Герцога. Цей день став для Анатолія щасливою перепусткою у світ Опери. Пізніше партія Герцога, а також Едгара («Лючія ді Ламмермур» Доніцетті) та Альфреда («Травіата» Верді) стали коронними в репертуарі українського співака. Він виконував їх в Києві і під час гастролей на сценах кращих радянських і зарубіжних театрів. Йому аплодували в міланському «Ла Скала»,  в нью-йоркському «Метрополітен-опера». До речі, Анатолій Солов'яненко став першим радянським тенором, який отримав запрошення співати в цьому провідному театрі США. Протягом сезону 1977-1978 рр. він брав участь в дванадцяти спектаклях, його прізвище навіть додали до переліку штатних тенорів театру, серед яких були Паваротті, Домінго, Карерас…

Як справжній митець, який усвідомлює високе покликання, Анатолій Солов'яненко постійно шліфував свою майстерність. Він досконало оволодів італійською та французькою манерою співу й віртуозно співав у багатьох операх французьких (Обер, Бізе, Массне) та італійських (Верді, Пуччіні, Доніцетті) композиторів.

Попри величезний успіх на престижних оперних сценах світу, Анатолій Борисович ніколи не погоджувався на спокусливі пропозиції працювати за кордоном. Найбільше задоволення він отримував в стінах рідної Київської опери. У цьому храмі мистецтва «золотий голос» артиста звучав у провідних партіях українських, російських та зарубіжних авторів, зокрема Манріко в опері Дж.Верді «Трубадур», Андрія в опері С.Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм», Фауста в опері Ш.Гуно «Фауст», Маріо Каварадоссі в опері Дж.Пуччіні «Тоска» та багатьох інших.

Всесвітню популярність принесла Солов’яненку також його концертна діяльність, особливо виконання українських пісень: «Чорнії брови, карії очі», «Ніч яка місячна», «Дивлюсь я на небо», «Там, де Ятрань круто в’ється», «Повій, вітре, на Вкраїну», «Стоїть гора високая» та інші, які у виконанні Солов'яненка ставали справжніми вокальними шедеврами. Анатолій Борисович співав їх особливо задушевно, просто, й водночас витончено лірично, натхненно, що споріднювало його мистецтво з творчістю великих співаків Бориса Гмирі, Оксани Петрусенко, Івана Козловського.

20 оперних партій, більше десяти програм камерного репертуару, куди увійшли старовинні арії, романси української, російської та світової класики, народні пісні, об’ємна дискографія (більше 20 платівок та компакт-дисків), виконання партій в кінооперах – таким є творчий доробок великого співака. Виступи майже на ста оперних сценах, у філармонійних залах та на стадіонах багатьох міст світу принесли артисту заслужену славу й визнання.

Життя Анатолія Солов’яненка, справді народного, улюбленого мільйонами слухачів співака, було сповнене безперервної й напруженої праці над вдосконаленням голосу. Він був настільки відданий сцені, що зрікався простих радощів життя задля того, щоб у хвилини найвищого злету свого таланту досягати вершин вокального виконання. Тож не дивно, що світові зіркові тенори Плачідо Домінґо і Лучано Паваротті вважали, що майстерність Солов'яненка не поступалась їхній власній. Під час гастрольних виступів геніальному Маестро оперного співу шанувальники його таланту влаштовували овації в США і Канаді, Італії і Японії, Болгарії і Німеччині, Бельгії і Монголії, Австралії і на Кубі.

…Анатолій Солов’яненко. Видатний митець, який входить до золотого фонду української культури. Він гордість і славетна історія оперного вокального мистецтва.

1975 року Анатолію Солов’яненку було присвоєне високе звання народного артиста СРСР. Він лауреат Ленінської премії (1980) та Державної премії України ім. Т.Г.Шевченка (1997), нагороджений Орденом «Дружби народів» (1980) та орденським знаком «Слава на вірність Вітчизні» III ступеню (1999).

У 1998 році Анатолій Солов'яненко нагороджений престижною державною нагородою Італії – Орденом Командора Республіки.

В 2008 році Анатолій Солов'яненко був удостоєний найвищого державного звання «Герой України» з врученням ордена Держави (посмертно).

6 березня 1999 року  Анатолій Соловяненко під час урочистої церемонії вручення премії «Людина року-1998» був удостоєний високого титулу «Діяч культури та мистецтва року».

Генеральна дирекція загальнонаціональної

програми «Людина року»