«Ватники» чи «укропи»? На чиєму боці симпатії російськомовної громади Ізраїлю

Питання про те, кого в російсько-українському конфлікті підтримує численне співтовариство ізраїльтян-репатріантів із країн – колишніх республік СРСР, практично ніколи не з’являється на порядку денному. А даремно. Адже відсоток російськомовного населення в Ізраїлі – найбільший на планеті (за винятком колишніх союзних республік). З одного боку, ці люди здебільшого мають родинні та культурні зв’язки з Україною, Росією, Білоруссю, іншими країнами СНД. З другого – голосуючи на виборах, беручи участь в інших формах політичного життя, проявляючи свою громадянську позицію, репатріанти прямо або побічно впливають на формування позиції офіційного Єрусалиму відносно України.

Серед тих, кого цікавить це питання, побутують, як правило, прямо протилежні думки. Частково вони ґрунтуються на браку інформації. Частково – на власному досвіді спілкування з родичами і знайомими, погляди яких можуть діаметрально різнитися.

Так що там в Україні?

Слід зазначити, що ізраїльтяни не надто зациклені на питаннях зовнішньої політики. Мешканців Землі Обітованої хвилює зовсім інше: бізнес, стартапи, екологія, боротьба з тероризмом та інші питання власної безпеки. Це об’єднує їх із громадянами інших успішних і впорядкованих держав. Та в корені відрізняє від росіян і мешканців інших авторитарних країн, що компенсують власну відсталість зануренням у питання геополітики та розмірковуваннями про власну велич.

Не є винятком і репатріанти з країн колишнього Радянського Союзу. За словами виконавчого директора Центру близькосхідних досліджень Ігоря Семиволоса, активно подіями на Сході нашої країни цікавляться близько 10% вихідців із пострадянських республік. Не більше. При цьому близько 60% підтримують Україну, 40% схиляються на бік Росії.

Настрої в різних групах

За словами ізраїльського журналіста-фрілансера, колишньої москвички Анни Мастерової, настрої дуже відрізняються, залежно від періоду міграції. Так, у 80-х роках минулого століття до Ізраїлю їхали здебільшого переконані антирадянці. Зараз вони налаштовані не те щоб дуже проукраїнськи, але однозначно антипутінськи. Наступна хвиля почалася з розпадом СРСР, на початку 1990-х. Її спричинила передовсім економічна ситуація. Людей, які їхали на історичну батьківщину здебільшого в пошуках кращого життя, вирізняла певна аполітичність. Останню хвилю переселенців із Росії, що почалася в 2010-х і особливо активізувалася з початком російської агресії проти України, іноді називають «путінською». Саме тоді Росію почали покидати самодостатні та ті, які домоглися певного успіху, люди, представники так званого креативного класу. Як правило, це мешканці Москви та інших мегаполісів. «Багатьом моїм знайомим у РФ стало просто нічим дихати», – згадує Мастерова, яка і сама переїхала до Ізраїлю незабаром після початку російсько-української війни.

Само собою зрозуміло, симпатії представників «путінської хвилі» повністю на боці України. Водночас міграція останніх років із України має іншу природу – люди біжать від війни.

На думку відомого в Україні волонтера й інструктора з тактичної та вогневої підготовки, колишнього військовослужбовця Армії оборони Ізраїлю Цві Арієлі, немає особливоговзаємозв’язку між країною виходу і рівнем підтримки або непідтримки України. А ось рівень освіти, за словами волонтера, має значення. «Освіченіші люди налаштовані більш проукраїнськи», – зазначає Арієлі.

Солідарна з ним і редактор газети Haaretz Ліза Розовська. «Нелюбов – вона, як ви розумієте, мало залежить від країни виходу. Радше навіть навпаки. У тих, хто виїхав із Росії, більше підстав її не любити, ніж у тих, хто виїхав із України», – підкреслює вона.

На чиєму боці ЗМІ

Якщо говорити про віковий розріз, то більше проукраїнською є позиція молоді. Представники цього покоління черпають інформацію з інтернету і соціальних мереж. З уподобаннями тих, на чию позицію впливає телевізійний «ящик», усе менше однозначно.

Ізраїльські ЗМІ здебільшого намагаються досить об’єктивно висвітлювати події в Україні, вважає Цві Арієлі. Те саме стосується і провідних медіа цієї країни російською мовою. Наприклад, журналісти провідного російськомовного телеканалу Ізраїлю – «9 каналу» – радше симпатизують нашій країні.

На жаль, дуже багато репатріантів віддають перевагу безпосередньо російському телебаченню. Яке, як ми знаємо, дуже професійно і послідовно проводить антиукраїнську пропаганду.
Та сама ситуація і серед інтернет-ЗМІ. Зокрема, один із найпопулярніших новинних сайтів Newsru.co.il точно не можна дорікнути в симпатіях до путінської Росії, стверджує Ліза Розовска.

Діяльність волонтерів

Серед тих, хто формує позитивне ставлення ізраїльтян до нашої країни – групи проукраїнськи налаштованих волонтерів. Займаючись благодійністю, допомагаючи нашій армії та переселенцям, сприяючи лікуванню та реабілітації поранених євромайданівців і військовослужбовців у клініках Ізраїлю, волонтери роблять тим самим величезний внесок у розвиток зв’язків і взаєморозуміння між нашими народами. Крім цього, симпатики України проводять у Ізраїлі акції, спрямовані на формування позитивного іміджу нашої країни, інформування громадськості про російську агресію. «Коли ми виходили на акції протесту до російського посольства, то проїжджали машини ізраїльтян, нам сигналили на підтримку, люди підходили, розпитували і говорили, що ми все правильно робимо», – розповідає співзасновник громадської організації Israeli friends of Ukraine, эксперт в галузі розвитку соціальних бізнесів та network проектів Анна Жарова. У списку акцій «Ізраїльських друзів України» благодійні чаювання на набережній Тель-Авіва і фестиваль «Етно Хутір», покликаний познайомити ізраїльтян з українською культурою і традиціями. «Ставлення до України змінюється!» – стверджує Жарова.

Думки вголос

Насправді, між народами України та Ізраїлю набагато значно спільного, ніж може здатися на перший погляд. І українці, і євреї зовсім не хочуть війни, але змушені воювати. І для євреїв, які пережили Голокост, і для українців, які пережили Голодомор, власна держава є необхідною умовою фізичного виживання народу. Навколо Ізраїлю величезний мусульманський світ, який спить і бачить, як би зіштовхнути крихітну державу в море. На наших східних кордонах – озброєний до зубів ядерний монстр, для якого є неприйнятною вже лише думка про існування України. Ізраїль бореться з терором у себе вдома, який щедро спонсують збожеволілі від нафтодоларів сусідні держави. Й Україна протистоїть терору, за яким стоїть збожеволіла від нафтових грошей сусідня країна.

Основна відмінність полягає в тому, що Ізраїль давно (і дуже швидко, до речі) створив комфортну для життя державу, прозору економіку, ефективні силові структури. А нам лише треба це зробити. І невідомо, чи зробимо ми це. Процеси, що відбуваються в нашій країні, дають не так уже й багато приводів для оптимізму. Але якщо ми справді хочемо реформувати нашу країну, ми зобов’язані вчитися не лише на своїх помилках, а й на чужих успіхах. Приклад Ізраїлю, безумовно, один із таких. Дуже хотілося б, щоб у справі побудови ефективної та адекватної української держави ізраїльські репатріанти були на нашому боці.

Максим Вікулов