Ігор Коломойський: звинувачення у вбивствах та скандальна імперія «Приват»

Ігор Коломойський: звинувачення у вбивствах та скандальна імперія «Приват»

Ігор Коломойський, український олігарх, мільярдер, політичний і громадський діяч. Один з найбагатших людей України, засновник промислово-фінансової групи «Приват». За даними Forbes стан Коломойського в 2018 р оцінюється в 1,09 мільярда USD.

Зміст:

Біографія
Сім’я
Освіта
Кар’єра і бізнес
Кримінал
Політика

Біографія

Ігор Коломойський народився в Дніпропетровську 13 лютого 1963 єврейській родині інженерів. Його мати працювала в інституті «Промбудпроект», а батько на Дніпропетровському меткомбінаті імені Петровського.

Сім’я

Одружений, має доньку та сина. Сім’я проживає в Женеві

Освіта

Навчаючись в 21 середньої школи в Дніпропетровську, Ігор Коломойський був нагороджений значком ЦК ВЛКСМ «За відмінне навчання» і отримав перший спортивний розряд з шахів. Ігор Коломойський отримав диплом інженера в Дніпропетровському металургійному інституті імені Л. І. Брежнєва в 1985 році за спеціальністю «теплотехніка і автоматизація металургійних печей».

Кар’єра і бізнес

Відразу після закінчення університету, в 1985 році Ігор Коломойський почав працювати в торговому кооперативі «Фіаніт», де і познайомився з майбутніми партнерами – Геннадієм Боголюбовим і Олексієм Мартиновим. Вже через чотири роки вони створили перший спільний бізнес – компанію «Сентоза». Боголюбов і Коломойський закуповували оргтехніку в Москві, а Мартинов продавав її в Дніпрі.

Згодом вони перейшли на імпорт товарів – від кросівок і спортивних костюмів до телефонів. Це приносило їм чималі доходи.

Однак початком розквіту промислово-фінансової імперії «Приват» була перша половина 90-х, коли до бізнесменів приєднався Леонід Милославський. Він став цінним придбанням. Виконував представницькі функції, домовлявся з владою і не тільки.

Кожен з партнерів мав 25% в спільному бізнесі.

Щоб платити за імпортні товари, «приватівці» налагодили експорт металопродукції. Згодом зрозуміли, що торгувати металом вигідніше. Цим почав займатися Коломойський. Незабаром він же керував нафтовим бізнесом, що з’явилися в портфелі групи. Партнери швидко зрозуміли, що торгівля нафтопродуктами – золоте дно, і почали активно скуповувати об’єкти для її зберігання і транспортування. Нафтовий бізнес підтягнув в «Приват» і феросплавну напрямок.

У 1992 році до «приватівців» з ідеєю створити банк прийшов Сергій Тігіпко. Коломойський спочатку був категорично проти. Між партнерами розгорівся скандал. Ситуація вирішилася, коли Тігіпко пообіцяв повернути гроші, внесені в статутний капітал, у вигляді кредитів компаніям засновників. Так виник «ПриватБанк». Головою правління став Тігіпко, а наглядова рада очолив Милославський.

На відміну від держбанків, «Приват» охоче обслуговував приватних підприємців. Найбільш прибутковими операціями спочатку були розрахунки з Росією.

Ключовим в бізнесі групи «ПриватБанк» став в 1995 році, коли включився в ваучерну приватизацію. Прості люди не розуміли, як заробити на сертифікатах, на відміну від бізнесменів.

Громадян закликали нести приватизаційні сертифікати в «ПриватБанк». Зібравши понад мільйон сертифікатів, банк почав купувати пакети акцій металургійних підприємств.

Першим був Дніпропетровський метизний завод. За допомогою ваучерів «приватівці» увійшли в капітал Нікопольського заводу феросплавів, Орджонікідзевського і Марганецького ГЗК.

Звичайно, тут не обійшлося без покровительства Павла Лазаренка, який тоді очолював Дніпропетровську ОДА. Судячи з усього, партнери поділилися з ним бізнесом. У 1996 році на його водія Леоніда Гадяцького переписали 16,7% ключовий компанії «Привата» – «Сентоза Лтд», 14% акцій фірми «Солм» і 1% «Приват-інтертрейдинг».

32873-Igor-Surkis

На початку 2000-х справи «Привату» йшли вгору. Структури групи скупили 40% акцій «Укрнафти». У цьому Коломойському допомогло знайомство з братами Суркісами і Віктором Медведчуком. «Укрнафта» очолила людина Коломойського Ігор Палиця.

У 2004 році між Віктором Пінчуком і Коломойським розгорівся конфлікт навколо Криворізького залізорудного комбінату. Він був у складі державного підприємства «Укррудпром», але в результаті приватизації був проданий одній з компаній групи «Приват» – «Солайм».

Пінчук стверджував, що Коломойський і Боголюбов купили КЗРК в його інтересах. Нібито він домовився з ними, що покриє витрати на покупку комбінату, а після аукціону «приватівці» передадуть КЗРК йому.

Коли до цього дійшло, Коломойський і Боголюбов заявили, що акціями комбінату володіє компанія Alcross на Британських Віргінських островах. Тому, щоб стати повноправним власником активів КЗРК, Пінчук повинен її купити.

Він повірив і заплатив $ 143 млн за Alcross. Але згодом виявилося, що компанія підставна. Коли Пінчук це викрив, «приватівці» запропонували йому нову угоду – пообіцяли комбінат в обмін на створення спільного Феросплавного холдингу. При цьому Пінчук мав передати в його управління свою частку в Нікопольському заводі феросплавів.

На той момент Коломойський і Боголюбов вже контролювали виробництво феросплавів в Україні, але повноцінної монополії заважали 73% акцій Пінчука в НЗФ.

Пінчук знову погодився на угоду з «Приватом». Правда, висунув свої вимоги – учасниками повинні також стати лідери російської фінансово-промислової групи «Лужники» Олександр Бабаков і Михайло Воєводін. Отже, засновниками Феросплавного холдингу стали група «Приват» (50%), Віктор Пінчук (30%) і «лужниківця» (20%).

Крім об’єднання феросплавних активів і повернення КЗРК Пінчуку, сторони домовилися відшкодувати один одному збитки: Пінчук мав виплатити «Привату» дивіденди по акціях НЗФ, а Коломойський і Боголюбов – віддати прибуток від роботи КЗРК за час володіння комбінатом.

Коли Феросплавний холдинг шляхом об’єднання активів створили і дійшло до виплати боргів, Коломойський і Боголюбов не захотіли затвердити порядок їх погашення. Оскільки формально угода не закрили, то акції КЗРК так і залишилися у володінні «Привату».

У липні 2007 року Коломойський і Боголюбов взагалі 50% своїх акцій комбінату продали Рінату Ахметову.

Самі ж «приватівці» отримання грошей, як і будь-які домовленості з Пінчуком, категорично заперечують. За їхньою версією, домовленість про переділ комбінату дійсно була, але з Ахметовим.

Пінчук у цій справі подав позов до Високого суду Лондона. Він вимагав понад два мільярди фунтів відшкодування. Однак в січні 2016 роки перед слуханнями у справі Коломойський і Пінчук уклали мирову угоду. Ігор Валерійович погодився виплатити йому $ 500 млн в розстрочку.

коломойский_ахметов

Кримінал

Крім Пінчука, на початку 2000-х років Коломойський налаштував проти себе ще й власників «Індустріального союзу Донбасу», з якими боровся за два металургійні комбінати, і Ріната Ахметова, якому «Приват» не хотів поступатися контролем над Центральним ГЗК. Крім того, Коломойський допомагав братам Суркісам в сутичці з їх колишнім партнером Костянтином Григоришиним. Під час цього конфлікту Ігор Валерійович став фігурантом двох кримінальних справ.

Адвокат Григоришина Сергій Карпенко звинуватив Коломойського, що той погрожував йому фізичною розправою. Незабаром помічника Карпенко побили, а через місяць вже сам Карпенко отримав кілька ножових поранень.

Кримінальну справу йшло повільно. На слідчих тиснули, вимагали не поспішати з розслідуванням, через що багато важливих моментів були втрачені. До того ж Коломойський уникав спілкування зі слідчими і майже постійно перебував за кордоном.

Свою причетність до замаху на Карпенко Коломойський спростовував. Він стверджував, що перший раз порушення кримінальної справи проти нього ініціював Віктор Пінчук. А повторно в 2005 році його порушили за те, що тодішній секретар РНБО Петро Порошенко хотів посадити його за ґрати.

Карпенко теж не хотів говорити про ті події. Чим закінчилося офіційне розслідування, невідомо.

Крім замаху на Карпенко, Григоришин під присягою в Лондонському суді заявляв про факти вбивств, до яких був причетний Ігор Валерійович. Зокрема, говорив, що Коломойський доклав руку до смерті Милославського, загибелі головного виконавчого директора Українського кредитного банку Юрія Ляха, міністра транспорту Георгія Кірпи, голови Дніпропетровського відділу по боротьбі з організованою злочинністю Едуарда Шевченка і прокурора Дніпропетровської області Володимира Шуби, а також гучних вбивств російського підприємця Максима Курочкіна та його партнера Володимира Воробйова.

З Максимом Курочкіним у представників групи «Приват» дійсно був конфлікт. Предметом спору був найбільший в Дніпрі ринок «Озерка».

27 березня 2007 року в Києві при виході з будівлі Святошинського райсуду Максима Курочкіна вбив снайпер. Перед тим в Дніпрі застрелили його соратника – директора «Озерки» Володимира Воробйова. Хто і за що вбив їх – поки не відомо.

У 2009 році заступник генпрокурора Ренат Кузьмін заявив, що організоване злочинне угруповання «Капітошки» виконувала замовлення групи «Приват» під час конфлікту з банком «Форум» по ВАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» в 2006 році.

Тоді для здійснення захоплення заводу рейдери залучили близько чотирьохсот чоловік, озброєних вогнепальною зброєю, бітами і бензопилами.

У тому ж році ряд ЗМІ оприлюднили інформацію, що Коломойському заборонили в’їжджати на територію Сполучених Штатів. Прізвище олігарха нібито є в списку персон нон-грата, який склало американське міністерство юстиції. Відповідне рішення було пов’язане з позицією самого міністра юстиції Майкла М’юкесі. У квітні 2008 року в своїй доповіді він згадав Коломойського в контексті корупції, яка є загрозою національній безпеці США і країн Європи.

Ігор Валерійович цю інформацію спростовував.

Крім того, 26 квітня 2018 року Лондонський міжнародний арбітражний суд оголосив арбітражне рішення за позовом міноритарних акціонерів «Укрнафти» проти «Нафтогазу». Суд прийшов до висновку, що ключові положення Акціонерного угоди між «Нафтогазом» і компаніями Ігоря Коломойського з корпоративного управління «Укрнафтою» нездійсненні.

Коломойський власник медіахолдингів «Главред-медіа» та «Студії 1 + 1».

Купити телеканал «1 + 1» Коломойський мав намір ще в 2005 році. За його словами, у нього з Роднянським навіть був усний договір про продаж за $ 100 млн 70% компанії. Коли Роднянський не погодився на пропозицію продати власність за ціною вдвічі меншою за ринкову, Коломойський пішов в суд. Однак Верховний суд України прийняв сторону продюсера.

Тому далі почалося «чесне віднімання» телестудії. Коломойський придбав 3% акцій Central European Media, яка володіла 60% телеканалу «1 + 1», і увійшов до ради директорів. Згодом СМЕ викупила 30 з 40% акцій у Роднянського і Бориса Фуксмана. Однак з $ 219 млн ті отримали лише $ 79 млн. Решта пішли Коломойському в якості компенсації за нереалізований опціон на покупку частки в «1 + 1». Таким чином олігарх повернув гроші, щоб за них через рік викупити у СМЕ 49% акцій «Студії« 1 + 1 ».

Коломойський зараз контролює близько 65% українського ринку авіаперевезень. Закуповувати активи в цій галузі група «Приват» почала з 2009 року. Серед них – «Дніпроавіа», «Windrose» і Міжнародні авіалінії України. Власником МАУ він став в кінці 2012 року, хоча і не підтверджує цей факт.

порошенко_коломойский

Політика

У політику Коломойський прямо ніколи не втручався. Його інтереси за його ж гроші завжди відстоювали інші люди. Однак в березні 2014 року його очолив Дніпропетровську ОДА. На посаді губернатора створив для себе образ патріота України, борця з російською агресією. Цей образ Коломойський підтримував обіцянками платити винагороди за кожного сепаратиста і побудувати стіну з Росією.

Вже через рік його відносини з владою змінилися. Верховна Рада позбавила Коломойського контролю над «Укрнафтою». До того як закон вступив в силу, озброєні люди захопили в центрі Києва будівлю «Укрнафти». Сам Коломойський назвав це «рейдерським захопленням підприємства російськими диверсантами» і сказав, що за цим стоїть Ігор Кононенко з Блоку Петра Порошенка. Однак все закінчилося відставкою Ігоря Валерійовича з посади губернатора і втратою контролю над українською нафтовою галуззю.

 

матеріали рубрики
Бунін Сергій Валерійович: біографія, зв’язку і компромат на депутата Верховної Ради Досьє
Бунін Сергій Валерійович: біографія, зв’язку і компромат на депутата Верховної Ради
Буковський Роман Володимирович: біографія, сім’я та компромат на ексдепутата Київської облради Досьє
Буковський Роман Володимирович: біографія, сім’я та компромат на ексдепутата Київської облради
Борисенко Денис Валерійович: біографія, зв’язки, компромат на депутата Київоблради Досьє
Борисенко Денис Валерійович: біографія, зв’язки, компромат на депутата Київоблради
Боднар Володимир Михайлович: освіта, сім’я та досьє на депутата Київради Досьє
Боднар Володимир Михайлович: освіта, сім’я та досьє на депутата Київради
Турець Владислав Володимирович: біографія, бізнес і компромат на депутата Київради Досьє
Турець Владислав Володимирович: біографія, бізнес і компромат на депутата Київради
Ярмоленко Юлія Олександрівна: біографія, кар’єра і компромат на депутата Київради Досьє
Ярмоленко Юлія Олександрівна: біографія, кар’єра і компромат на депутата Київради
Паладій Сергій Володимирович: біографія, сім’я, кар’єра і компромат на депутата Київради Досьє
Паладій Сергій Володимирович: біографія, сім’я, кар’єра і компромат на депутата Київради
Опадчій Ігор Михайлович: біографія, сім’я і компромат на депутата Київради Досьє
Опадчій Ігор Михайлович: біографія, сім’я і компромат на депутата Київради
Руденко Олексій Павлович: кар’єра, компромат та досьє на депутата Київради Досьє
Руденко Олексій Павлович: кар’єра, компромат та досьє на депутата Київради
Римаренко Сергій Григорович: освіта, кар’єра та досьє на депутата Київради Досьє
Римаренко Сергій Григорович: освіта, кар’єра та досьє на депутата Київради
Росляков Виталий Валерьевич: биография, семья и компромат на депутата Киевсовета Досьє
Росляков Виталий Валерьевич: биография, семья и компромат на депутата Киевсовета
Поживанов Олександр Михайлович: сім’я, кар’єра та досьє на депутата Київради Досьє
Поживанов Олександр Михайлович: сім’я, кар’єра та досьє на депутата Київради