Читальня

М’янма розбрату: як далекі мусульмани посварили Путіна та Кадирова

13:45 13 Вересня 2017

Владимир Путин, Рамзан Кадыров

Конфлікт у М'янмі (Бірмі) набув міжнародного характеру. Зіткнення між армією та ісламськими бойовиками народу рохінджа вийшли за межі одного з епізодів громадянської війни і тепер впливають не лише на сусідні, а й на вельми далекі країни. Зокрема - на Росію

Те, що відбувається в М’янмі, має не стільки етноконфесійний характер, скільки багатопланове зіткнення внутрішніх і зовнішніх гравців. І часто наголошуване протистояння буддистів і мусульман відіграє зовсім не головну роль. Проблеми значно глибші, від цього вони ще складніші.

Витоки і розвиток конфлікту

М’янма — багатонаціональна держава. У ній мешкають представники понад ста національностей і релігій. Більшість громадян — бірманці, які сповідують буддизм, близько 68% населення. Відносини центральної влади з національними групами та меншинами завжди були складними.

Читайте також
Ядерне чучхе: навіщо Північна Корея шантажує світ

У період Другої світової війни країну було окуповано японськими військами, на її території пройшли важкі та кровопролитні бої. Від міста Лашо в тодішній Бірмі до міста Куньмін у Китаї проходила так звана Бірманська дорога, якою армія Чан Кайші одержувала необхідні їй боєприпаси і військове спорядження від союзників. Після захоплення комуністами влади в Китаї, загони гоміндану до кінця 40-х рр. діяли на півночі Бірми в надії на швидке повернення на батьківщину. Не в останню чергу цим пояснюється відкрите втручання маоїстського Китаю в громадянську війну, яка розгорнулася в Бірмі та тривала понад 50 років.


Пекін зброєю і грошима підтримував бірманських комуністів, а також націоналістів різних народностей, які вимагали або відділення від Бірми, або настільки широкої автономії, що її неможливо було відокремити від звичайного сепаратизму.


У цьому сенсі північно-західний штат Ракхайн (інша назва Аракан) нічим не відрізнявся від решти. Тут іще в 1942 році відбувалися значні зіткнення мусульман рохінджа з титульним народом ракхайнцями. Останні – буддисти, вони говорять одним із діалектів бірманської мови.

Рохінджа вважають себе корінним населенням, хоча більшість істориків називають їх переселенцями за часів британського панування і в період війни за незалежність Бангладеш у 1971 році.

Саме тому уряд М’янми, як нинішній, так і попередній, вважає рохінджа нелегальними іммігрантами з Пакистану і Бангладеш. Справді, на відміну від інших народів країни, етнічно й лінгвістично рохінджа споріднені з бенгальцями Індії, Пакистану і Бангладеш. Оскільки перепис населення в М’янмі (Бірмі) давно не проводили, то, за оцінкою експертів, чисельність рохінджа в країні на 2012 рік становила 800 тисяч осіб.

Є одна дуже важлива обставина. Хоча відносини центральної влади з національними меншинами часом були вкрай ворожими і супроводжувалися збройними сутичками і тривалими війнами, проте всіх їх вважають своїми та корінними. За винятком рохінджа. Як наслідок – останніх усіляко витісняли за межі країни, їх збивали в окремі анклави, обрамлені військовими посадами. На територіях проживання рохінджа не відкривали школи, влада не вважала себе зобов’язаною займатися їхнім соціальним устроєм. Серед цього народу дуже високий відсоток неписьменних, і він постійно зростає.

Звідси соціальний песимізм, невіра в будь-яке рішення проблем та чудове живильне середовище для проповідників екстремізму та нібито швидкого вирішення всіх питань. Як саме? Дуже просто – з автоматом у руках. Так з’явилася бойова організація «Араканськая армія порятунку рохінджа». Керує нею уродженець пакистанського міста Карачі Ата Улла.

Рохінджа вважають зайдами, але в Бангладеш, Таїланді, Малайзії, Індонезії та, тим паче, в Індії їх своїми теж не вважають, міграції, зокрема й біженців, усіляко перешкоджають. Найчастіше тих, хто перебрався через кордон, відправляють назад. Прикордонники Бангладеш мінують кордон, уже зафіксовано випадки підриву біженців. Сусідні держави теж можна зрозуміти. За рохінджа закріпився імідж бойовиків-ісламістів, а таких навіть у мусульманських країнах, м’яко кажучи, не люблять. Зі своїми хоча б упоратися.

М'янма, біженці, рохінджа

Мусульмани рохінджа виявилися зайвими в М’янмі, але їх не хочуть приймати й інші країни

В Індії вважають, що пакистанська влада використовує бойовиків рохінджа для диверсійних завдань і терактів, а тому чинять тиск на сусідні країни, передовсім на Бангладеш, щоб не приймали біженців цього народу з М’янми.


Бойовики рохінджа дедалі частіше нападають на військові патрулі армії М’янми, руйнують і спалюють буддійські пагоди, вбивають усіх, кого хоч трохи можна запідозрити у співпраці з владою.


Виходить, що звичайні люди рохінджа стали заручниками тих та інших. Влада та армія вичавлюють їх із країни, свої бойовики теж чинять беззаконня, грабують і вбивають. Страх і покірність панують у селах рохінджа.

Читайте також
Румунська влада йде війною на антикорупціонерів

Дуже важко оцінити, від кого втікають люди. Захоплені владою і беззаконням бойовики залучають загони м’янманських силовиків. Небезпека загрожує звідусіль.

Із другого боку, влада намагається ввести протистояння з бойовиками бодай у якесь русло якщо не законності, то порядку. У Facebook урядові військові виклали хвальковите відео, на якому показано, як вони стусанами і прикладами зганяють мешканців села на центральну площу. Щойно з’явився цей ролик, знятих на ньому військових упізнали й одразу ж покарали. Вищі військові керівники М’янми заявили, що так буде з усіма, хто використовує подібні методи.


Водночас в інших регіонах країни жодного протистояння між буддистами і мусульманами не помічено. У великих містах обидві громади цілком мирно уживаються одна з одною. Це означає, що джерело конфлікту лежить не в релігійній площині.


Більшість мусульманської умми М’янми з великою підозрою ставиться до рохінджа, бачить у них джерело можливих бід і навіть через їхній екстремізм не вважає повністю своїми. Крім того, для багатьох жителів М’янми іслам – просто прагматичний вибір. Є безліч шкіл, фінансованих ісламськими фондами, де можна дати дитині гідну освіту. Вона може отримати й університетський диплом, поїхавши безкоштовно навчатися в одну з арабських країн.

Із 1942 року в рохінджа були напружені відносини з сусідами-ракхайнцями, які справедливо побоювалися експансії цього народу на їхні землі. І це повинна враховувати центральна влада М’янми. Є і психологічний момент. Ракхайнці — свої, а рохінджа — зайди. На чий бік ставати – для центральної влади це не проблема. Звісно, за своїх.

М'янма

Для корінних жителів М’янми рохінджа залишаються чужинцями

Складність і в тому, що на боці рохінджа нема з ким розмовляти. Активістам у Бангладеш і Європі бойовики не підкоряються, влада М’янми не сприймає їх як людей, здатних щось вирішувати. Ось чому військові змушені домовлятися в кожному селі, а якщо це вдається, то йому надають допомогу у відновленні будинків, туди завозять продовольство. Питання лише в тому, що коли підуть військові та прийдуть бойовики, то вони можуть зруйнувати все, продовольство забрати, а тих, хто говорив із владою – просто вбити. І все почнеться спочатку.

Зовнішній фактор

М’янма відіграє важливу роль у розподілі сил зовнішніх гравців. Це пов’язано, по-перше, з важливим стратегічним положенням, яке вона має поруч з Індостанським субконтинентом, а також із півостровом Індокитай.

Читайте також
Відлуння сірійської війни: Путін на роздоріжжі між Ізраїлем та Іраном

По-друге, країна володіє великими природними багатствами — газ, нафта, деревина, дорогоцінні камені. По-третє, північ країни, поряд із територією Таїланду і Лаосу, за деякими даними, також В’єтнаму та південного Китаю, відносять до так званого Золотого трикутника. Тут налагоджено систему вирощування та транспортування опіуму з М’янми в Шрі-Ланку, Індію, Бангладеш, Таїланд і Камбоджу. Збройні угруповання народу шанів на півночі М’янми слідкували за безпекою виробництва, транзиту та збуту наркотиків.

Китай, який традиційно відіграє важливу роль у тому, що відбувається в М’янмі, навряд чи залишиться повністю байдужим і цього разу. У цій країні у нього є значні економічні інтереси, тому Пекін підтримує центральний уряд.

Окрім того, для нього зростання ісламського екстремізму в м’якому підчерев’ї дуже небезпечне, враховуючи напругу в Сіньцзян-Уйгурському автономному районі. До того ж Пекін побоюється зростання впливу Індії, з якою традиційно пов’язані як м’янманські еліти, так і буддистська верхівка.


Саме зацікавленість Китаю у М’янмі змусила російське МЗС вельми обережно висловитися щодо проблеми рохінджа і закликати всі сторони до стриманості. Офіційно Москва досі поділяла позицію Китаю, тобто підтримувала дії уряду М’янми.


І тут несподівано виник чеченський фактор. Тобто фактор Кадирова. Цей, як він себе назвав, «піхотинець Путіна» влаштував неузгоджений мітинг протесту біля посольства М’янми в Москві, де зібралися близько 2 тис. осіб. У соціальних мережах лідер Чечні дозволив собі висловити незгоду з позицією МЗС Росії щодо М’янми та, як приклад правильних дій, навів виступ президента Туреччини Ердогана.

Кадиров, мітинг в Грозному, рохінджа

Рамзан Кадиров зібрав у Грозному мільйонний мітинг на підтримку рохінджа

На скликаному в Грозному мітингу вже були присутні понад 1 млн осіб. Але тут важлива не кількість учасників, а зміст виступів. Сам Кадиров був стриманішим, але распалились інші промовці. Загалом, у мусульман з’явився ще один захисник.

Читайте також
Пташенята кремлівські. Хто стане наступником Путіна?

Дії Кадирова викликали в Росії ефект навіть не бомби, а серйозного замішання у владі. Пропаганда весь час говорить про одностайну підтримку політики влади, а тут один з її стовпів дозволив собі відкрито висловитися проти і здійснив самовільні дії, які іншим не дозволено. Заговорили про появу другого центру влади.

«Але я вас запевняю, тут жодної фронди з боку керівництва Чечні немає. Прошу всіх заспокоїтися. Все добре», – закликав Путін на своїй прес-конференції в Китаї після саміту БРІКС.

Окрім того, російський президент сказав, що головам суб’єктів Росії ніяк не заборонено мати власні, відмінні від офіційних, погляди на зовнішню політику. Залишилося незрозумілим, це право всіх чи лише чеченського лідера. Схоже, що друге.

Демарш Кадирова має не стільки зовнішньополітичну складову, хоча за формою саме таку, скільки внутрішньополітичну. Хоч як Путін занижував значення події, насправді ж вона вкрай важлива. Принаймні, в декількох площинах.

Перше. Намітилася серйозна розбіжність між мусульманськими елітами Поволжя, а саме Татарстану і слідом за ним Башкирії і Північного Кавказу. Ніхто не збирається віддавати Кадирову те, що він привласнив. Це він у Грозному може вважати себе фігурою світового масштабу, а в Казані та Уфі його взагалі не помічають. Зараз це відкрито не проявляється, Москва цього не хоче, але серйозні підводні течії набирають силу.

Друге. Регіональні еліти отримали важливий сигнал, що влада не така й монолітна та боїться будь-яких складнощів із регіонами, принаймні, до виборів у березні майбутнього року. Ба більше – вона не може впоратися з Кадировим і змушена терпіти його витівки. Як наслідок – у середньостроковій перспективі слід очікувати посилення броунівського руху в зіткненні інтересів центру і регіонів.

Третє. Схоже, що випадок із Кадировим змушує групи впливу зайнятися питанням майбутнього після Путіна. У його обранні поки не сумніваються, але з’явилися видимі тріщини у вертикалі влади, Кадиров і його мітинги – наочний приклад.

Хто б міг подумати, що події в далекій і мало кому відомій у Росії М’янмі викличуть таку складну і бурхливу ланцюгову реакцію. Так рохінджа та їхні проблеми стали детонатором досить складних явищ внутрішньополітичного життя в Росії.

Юрій Райхель

13:45 13 Вересня 2017

Приєднуйтесь:

Останні новини

наверх