На тему накопичувальної пенсійної системи історія. Проблема в тому, що українці не дуже довіряють банкам і різним фондам. Так щоб років на двадцять-тридцять – страшно. Просто тому, що банки схильні зникати без всяких наслідків. Так, незважаючи на закон про відповідальність акціонерів за доведення банку до банкрутства і навіть не дивлячись на активну діяльність НБУ та Фонду гарантування вкладів щодо виведення з ринку фінустанов, термін у в’язниці не отримав жоден власник банку.

Кожен раз, коли з банку пропадають мільярди, від НБУ можна було почути одні й ті ж історії, на кшталт: «Щоб побачити реальну картину, потрібен глибокий аудит». Хоча ще навесні 2016 року представники Національної поліції говорили, що у НБУ є всі засоби для відстеження операцій з виведення коштів. Але чомусь це у них не дуже виходить. Або не хочуть, не знаю. По факту – гроші можуть зникнути, і ніхто не сяде.

Стати агентом змін

Взяти той самий Терра Банк і його власника Сергія Клименка, який до цих пір знаходиться на волі, завдяки виходу під заставу. Терра Банк був визнаний неплатоспроможним в серпні 2014 року. За різними оцінками, щоб відновити платоспроможність акціонерам потрібно було влити від 500 млн грн до мільярда. Головний бенефіціар, яким був Клименко, на це не пішов. У підсумку свої проблеми вирішив перекласти на Фонд гарантування вкладів. Але Фонд виступив ініціатором розслідування причин банкрутства банку.

Як виявилося, обвалити серйозний банк ззовні не так просто. Найчастіше це відбувається зсередини, з ініціативи якраз-таки керуючих банку за допомогою партнерів і своїх же компаній. У випадку з Клименком у нього був соратник по бізнесу – Максим Луцький, колишній проректор Національного Авіаційного Університету (НАУ) і кум Табачника. Луцький в роки свого проректорства проводив тендери в НАУ для реконструкції приміщень університету і вибирав переможцями компанії, які належать йому ж і Сергію Клименку.

Сам же Клименко діяв за класичною схемою спустошень банку акціонерами – виводив кошти вкладників у вигляді кредитів на свої ж компанії, які займалися будівництвом. «Цензор» докладно розбирався в цих схемах, кому цікаво деталі розібрати – все є. Я верхами пройду. Як відзначали у Фонді гарантування вкладів – Клименко, використовуючи службове становище, забезпечив в січні-лютому 2014 року виведення значних коштів, залучених банком від фізичних осіб, до низки підставних фірм у вигляді незабезпечених кредитів. Зазначені операції мали всі ознаки шахрайських дій, бо ці фірми не мали необхідного забезпечення за кредитними договорами і не проводили за ними господарську діяльність.

У вересні 2015 року Клименко навіть був заарештований, йому інкримінували статтю 191 КК – розтрата банківського майна в особливо великих розмірах (сума понад 1 млрд гривень). Поліція працює, але і КПК імені Портнова, і українські суди теж «працюють». В результаті все це не завадило Клименку вийти на свободу під заставу в 15 млн гривень.

Як таке можливо? Проблема в тому, що для притягнення власника банку до кримінальної відповідальності потрібно довести, що його дії були умисними і що саме вони завдали збитків державі. А факт доведення банку до банкрутства довести вкрай складно. Так і виходить, що людина, яка заподіяла таку шкоду країні, все ще спокійно себе почуває на волі, і це далеко не поодинокий випадок. Все це наводить на думку, що система державних покарань за дії, які тягнуть за собою збитки як самій державі, так і безлічі вкладників, залишає бажати кращого. КПК потрібно міняти. І не тільки для корупціонерів – для власників фінустанов, які керують держкомпаніями, для всіх, хто відповідає за чужі гроші. Відповідальність має бути реальною…

Кирило Сазонов, блогер