Юлія Тимошенко закликає до об’єднання опозиції. Черговий заклик, але політичні старожили пам’ятають, що саме з цього вона починала свою успішну парламентську кампанію 2002 року.

Євген Магда про засмаглих депутатів і консервацію реформ (відео)

Тоді, до речі, ЮВТ постала в новому, як з’ясувалося, дуже популярному образі «сільської вчительки з косою». А зараз змінила його на «королеву Дейнеріс Таргарієн» — іміджевий натяк більш ніж прозорий.

Про об’єднання опозиції заговорив і Анатолій Гриценко, причому з якимись морськими мотивами — щодо готовності приспустити прапор «Громадянської позиції» заради перемоги спільної справи. У Гриценка черговий електоральний ренесанс, який він зазвичай переживає перед кожними виборами, тож його заклик почуто — якщо не політиками, то суспільством.

Передчуваю, що якщо в Саакашвілі все піде за планом (що з ним трапляється, на жаль, рідко), то, поставши перед телекамерами по цей або той бік українського кордону, він теж заговорить про єдність усіх прогресивних українських сил. Це взагалі класична американська виборча технологія: у минулому столітті вона спрацювала в Польщі та Хорватії, відтоді її вважають у Держдепі чимось на кшталт філософського каменю. Хоча перетворення електорального свинцю на золото перемоги якось не спостерігається. Бо до реального об’єднання готові переважно аутсайдери.

Арсеній Яценюк — із таких. Відповідно, намагається грати в довгу, націлившись на президентську посаду аж до 2024 року (хоча і раніше не відмовиться). Мовляв, до цього часу вдасться пояснити українцям, що президент Порошенко блокував усю діяльність прем’єра Яценюка, в усіх невдачах винен винятково ПОП. Тому Арсеній Петрович розмірковує не про об’єднання — хто ж із ним у тверезому розумі ризикне?! — а про зміну системи через новий Суспільний Договір. Ідея оволодіває масами — теж непогано.

Популярні новини зараз

Криваву розправу вчинили над сином екс-президента: подробиці і кадри трагедії

Тодоренко і Дорофєєва приголомшили схожістю, рідна мати не відрізнить: показові кадри

Безсоромна зірка "Неангелів" влаштувала фотосесію без ліфчика: "Гнеться, як кішка"

Олена Зеленська несподівано звернулася до українців з лікарні: що сталося

Показати ще

Юлия Тимошенко, Арсений Яценюк

Жодне об’єднання не світить і Петру Порошенку. Але з іншої причини: він категорично не здатний на рівноправне об’єднання – лише на недружнє поглинання. І тим паче не схильний ділитися можливостями президентської влади. Можна сказати, що все президентство ПОП — болісна (для України) боротьба за кожну дрібку своїх і чужих повноважень.

Тому Петро Олексійович, іще не ухваливши рішення про дострокові вибори, про всяк випадок узявся за мобілізацію свого електорату. Політтехнологи АП розповіли йому, що президентові потрібно асоціюватися з позитивом. І ось у Петра Олексійовича почалася смуга стрічкоперерізання: він відкриває мости, телевежі, дитячі садки, не кажучи про «вікно в Європу», а також особисто займається озброєнням української армії.

Ось тут я повинен зробити лірично-технічний відступ.

Паради, випробування та виставки військової техніки — це нормально. І якщо наш головнокомандувач так і не зжив дитячої тяги до всього, що стріляє і додає крутизни, то ми можемо це перетерпіти. За умови, що на помпезному тлі відкриттів та вручень відбувається справжнє перетворення ВСУ на сучасну бойову силу.

А ось із цим — проблема.

Безсумнівно, «Стугна», «Корсар», «Сармат» та інші «сучасні розробки» — незмірно краще, ніж нічого. Але чому ми повинні пишатися технікою, яка не відповідає не лише перспективним зразкам озброєнь, а навіть і сучасним? Ми ж не в недоімперії живемо.


Протитанкові комплекси, які з помпою передають зараз військам, є напівавтоматичними, тобто 5-10 секунд польоту ракети до ворожої цілі оператор повинен тримати її в прицілі. За цей час ціль може сховатися за будь-яким кущем, оператора можуть поранити або вбити, тоді ціль не буде уражено.


Сучасні автоматичні комплекси, той самий «Джавелін», діють за принципом «вистрілив і забув». При цьому американська ракета ще й робить спеціальний маневр, заходячи на танк або бронетранспортер згори, з найуразливішого напрямку.

Петр Порошенко

А якщо говорити про перспективу, то вже випробовують системи, в яких у зону, де виявлено ворожу бронетехніку, викидають безліч невеликих керованих бомб. Вони знаходять цілі, розподіляють їх поміж собою і точково знищують, причому ні маскування, ні інші хитрощі не допомагають. Кілька хвилин — і бронетехніка противника перетворюється на гору металобрухту.


Або взяти випробовувану чудасію, що зветься «безпілотний БТР «Фантом-2». Ним керуватимуть по радіо? Але в супротивника є потужні комплекси придушення таких командних сигналів.


На «Фантоми-2» планують встановлювати, зокрема, систему залпового вогню. На Заході такі системи називають «зброєю невибіркової дії», бо некеровані ракети можуть полетіти куди завгодно.

Больові точки: олігархи, війна та неминучість

У США ракети комплексів залпового вогню вже оснащено системою управління по GPS. Характерно, що після такої модернізації американські солдати стали називати подібні комплекси «70 kilometer sniper rifle» — снайперська гвинтівка на 70 км. Ключове слово – «снайпер». А використовувати невибіркову зброю у війні на своїй території та ще й пишатися цим — це якесь варварство, чесне слово…

Але питання в іншому: куди поділася конструкторська зухвалість українських розробників, які свого часу вразили світ, наприклад, мінометним стартом важких ракет або залізничним ракетним комплексом? Чому ми орієнтуємося не на проривні ідеї, а на відвертий мотлох, розробляємо, запускаємо у виробництво, потім цокаємо захоплено.

Так у сучасній війні не виграєш. І технологічний стрибок країни не забезпечиш. Але можна виробляти на своєму заводі «Ленінська кузня» життєво важливі для перемоги на Донбасі бронекатери «Гюрза». Або на заводі «Богдан» збирати білоруські МАЗи. Копієчка до копієчки… А Білорусь входить до союзної держави з Росією. Ну, й урочисто презентувати технологічну відсталість як досягнення під телекамери.

Розумієте, та Україна, яка здатна вистояти не лише проти недоімперії, а й у перебудові світу, що насувається, повинна бути не просто передовою, а супермодерною! Новизна повинна стати для нас самостійною цінністю і критерієм доцільності.


Саме тому нам життєво необхідні дострокові вибори Ради і президента, нехай і за чинним нікчемним виборним законодавством. Зміна влади, навіть часткова, відкриває нові можливості у взаємодії України зі світом, зокрема в досягненні миру на Донбасі та поверненні Криму.


Усі давно розуміють, що «мінський процес» не працює і до жодного миру не призведе. Це як чекати рекорду з плавання від спортсмена в інвалідному візку. Але всі навколо повторюють нав’язливу жуйку «альтернативи мінську немає». Або пропонують виготовити новий — плавучий — інвалідний візок.

Чинна українська влада давно втратила момент, коли можна було просувати інші мирні формати. А нова влада з цих нових форматів зобов’язана почати. Бо не буде пов’язана всякими віденськими і кримськими договорняками.

Ми здатні забезпечити прихід до влади ідеальної об’єднаної команди патріотів, які ввібрали найкраще від своїх прогресивних партій? Реалістична відповідь — ні. Але ми можемо якісно розширити простір можливостей для України.

Порошенко ніколи не піде на вибори, якщо відчуватиме загрозу своєму всевладдю? А його хтось серйозно запитував? Змушував ухвалити рішення, на якому наполягає активна частина українського суспільства? Адже ПОП уміє рахувати і розуміє, що краще спробувати зберегти частину, ніж втратити все.

Тож напруга наростає не випадково. А в якому саме місці заіскрить — не так і важливо. Важливо, щоб потенційна енергія перетворювалася на кінетичну енергію руху до мети.

Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для Politeka