Традиційно серпень – місяць сильної турбулентності в Росії. У найширшому сенсі.

Давно ширились чутки про можливе загострення на Донбасі аж до нових обертів війни. Дивно, але практично ніхто не згадував у зв’язку із цим Крим. Якщо проводити аналогію з Кавказькою війною в серпні 2008 року, то саме там і слід очікувати чорних лебедів. Їхня можлива поява певною мірою підживлювалася масштабними маневрами на півострові російської армії.

Нагадаємо, що вторгненню до Грузії передували великомасштабні навчання міністерства оборони Росії «Кавказький рубіж 2008»  у Північнокавказькому військовому окрузі. Цікаво, що почалися вони відразу після завершення навчань прикордонних частин ФСБ «Щит-2008». Подібні паралелі завжди повинні призводити не лише до роздумів, а й до вживання термінових заходів щодо захисту країни.

У кадровому сенсі нинішній серпень не став винятком. Про те, що Сергій Іванов покине посаду керівника адміністрації президента, заговорили наприкінці липня. Професор Валерій Соловєй 1 серпня писав, що адміністрацію очолить Антон Вайно, а В’ячеслав Володін очолить Державну думу.

Поки з цього прогнозу справдилося лише призначення Антона Вайна. Сергію Іванову знайшли ніяку посаду радника з екології – і це означає не лише його апаратне зниження, а вибування з близького оточення Путіна. Свого часу голову Державної думи Бориса Гризлова також вважали потужною постаттю біля головного начальника, але тепер про нього взагалі мало хто згадує.

Популярні новини зараз

Білик перейшла всі межі і попередила колишніх чоловіків: "Хочеться помститися..."

Кароль приголомшила фото з нестаріючою Ротару, кадри до і після: ось це різниця

Спливла страшна правда про Меган Маркл і принца Гаррі: "Єлизавета II запропонувала..."

Зірка "Сватів" в короткому топі вразила пікантним фото з дівчиною: "Гаряча штучка"

Показати ще

Звільнення Іванова – не простий кадровий хід. Його не можна за значенням порівнювати навіть з останніми перестановками серед губернаторів. У дечому тим, що він пішов з посади, закінчується ціла епоха ленінградської-петербурзького засилля в верхніх ешелонах московської бюрократії.

Стрілянина по пляшках: велика війна і дитячі комплекси Путіна

Процес, коли йдуть ті, з ким Путін починав свою кар’єру як у КДБ, так і в ленінградській мерії, триває вже певний час. Як помітили деякі експерти, поступово осушувалося «Озеро». Тут натяк на той факт, що багато хто працював із Путіним у кооперативі «Озеро» і там починали збивати свої статки, звідти ж під час першого свого президентського терміну ВВП набирав близьке оточення, яке з деякого часу стали називати «Політбюро 2.0».

Вірний своєму методу підбору і розстановки кадрів, Путін почав позбуватися тих, хто міг відчувати себе якщо не рівнею, то близьким до нього. Ба більше, міг у вузькому колі висловити свою думку.

Сигнал про те, що це оточення обтяжує начальника держави російської, пролунав після введення персональних кримських санкцій. До проскрипційних списків Заходу потрапили практично всі друзі: молоді та середнього віку. На людях вони хвалилися таким потраплянням. Насправді, навчені апаратним досвідом, розуміли, що їхнє звільнення – лише справа часу.

Добре, якщо не закінчиться лежаком в Бутирках або Лефортовому.

Системна революція

Будь-який авторитарний або тоталітарний правитель починає з певного моменту позбавлятися тих, із ким починав свій шлях нагору. Не з особливої ​​злостивості, а через прості системні передумови.

Занадто тісне коло соратників і сподвижників, по-перше, кожен день нагадує про спільне минуле, в якому дуже багато такого, про що згадувати не хочеться. Як з об’єктивних, так і суб’єктивних причин.

По-друге, у багатьох мала дистанція з першою особою породжує невиправдану думка – що він у змозі впливати на прийняття рішень і має  певний імунітет за свої часто протиправні дії.

Фото www.gazeta.ru
Фото www.gazeta.ru

На нажите непосильною працею завдяки розпилу державних коштів Путін до певного часу дивився крізь пальці, але все має межу. Багато колишніх друзів це не зрозуміли. Ось чому довелося вилучити їх із найближчого кола. Здавалося, що Іванова це стосується в останню чергу.

На чому ґрунтувалася така думка, сказати складно. Як управлінець, він себе ніяк не проявив – хай що він очолював, всюди були провали. Від Міністерства оборони – до заступника прем’єра з оборонного комплексу.

В адміністрації президента Іванов теж не зумів впоратися з апаратним опором свого заступника В’ячеслава Володіна, а також зі зростанням протистояння ФСБ і ФСО – Федеральної служби охорони.

Путін добре пам’ятав, що Іванов у 2008 році демонстрував усім своїм виглядом, прямими лініями і поїздками країною, що він кандидат у президенти. І набагато вищі бюрократи повірили в це. Саме ця активність і переконала ВВП у небезпеці довірити найвищу посаду такому соратнику. Виникли сумніви – що він погодиться в разі потреби на рокування в короткий бік. Саме тому обрали  слухняного Дмитра Медведєва.

Бунти зеків і нашестя злодіїв у законі: новий фронт російсько-української війни

Від цього моменту повільно, але невпинно зірка Сергія Іванова почала заходити. Загибель сина в 2014 році лише прискорила цей процес.

Є і ще одна об’єктивна причина відставки Іванова. Відбувається не просто кадрове перетрушування (так буває доволі часто), а корінна перебудова вищих ланок державного управління.

Адміністрація президента РФ перетворилася на паралельний уряд, який ні за що не відповідає. До якогось часу конкуренція між двома цими ланками не просто влаштовувала Путіна, а була додатковою можливістю впливу на все державне управління. Ось чому на посаду керівника адміністрації завжди призначали людей з найближчого оточення президента. Служили вони там не дуже довго, але потім їх переводили на важливі посади.

Винятком є ​​Сергій Собянін. Він не з-поміж пітерських, але після нетривалого випробувального терміну в керівництві адміністрацією йому довірили управління Москвою. На той момент покінчити зі спадщиною Юрія Лужкова для Путіна було найважливішим завданням.

Адміністрація стала осередком конкуруючих груп впливу, які очолили куратори різних напрямків. Так зване співтовариство силовиків протистояло економічному блоку – і більше втручалося не лише в економіку, а й у фінанси. Із провінцій  частіше надходили відомості про свавілля силовиків — вони відбирали власність, яка їм приглянулася. Дахом для них була адміністрація президента.

Спільнота силовиків разом з генералами військово-промислового комплексу стала основою проведення жорсткого конфронтаційного курсу. Там наполягають на  агресії на Донбасі і все більшому втягуванні в сирійську війну, аж до цілковитої перемоги Дамаска.

Психологічно Путін із ними. Але, по-перше, країна повторення афганської авантюри не витримає економічно і фінансово. І, по-друге, таке посилення силовиків є небезпечним вже для влади самого Путіна. Привид військового перевороту завжди присутній у московських коридорах влади. Боявся Сталін, Хрущов в особі Жукова, навіть Андропов.

Нинішній російський президент через історичні аналогії повинен про це пам’ятати.

Полювання на неугодних: скільки журналістів за 25 років убили в Росії

Ось чому відставка Іванова – не просто кадрове рішення. Це початок перетворення адміністрації президента на звичайну канцелярію, яка формує і обслуговує графік президента, а також виконує інші технічні функції.

Призначений на посаду керівника адміністрації, Антон Вайно якнайкраще годиться на цю роль. Цей технократ не має політичних амбіцій, його кар’єра тривала повністю при Путінові й саме йому він зобов’язаний усім.

Для ВВП особиста відданість є визначальним фактором. До того ж, як жартують в адміністрації, Вайно ніколи не втратив жодного паперу, завжди знає, де що лежить і має вражаючу працездатність. Він давно біля Путіна – і той до нього просто звик.

Центр ваги переноситься на Раду безпеки Росії, секретарем якої є Микола Патрушев. Начебто це зміцнення силовиків. Однак  не все так просто. Рада безпеки – не розпорядчий орган, а дорадчий. Її рішення можуть запроваджувати лише після рішення уряду. При всьому апаратному значенні Ради безпеки, останнє слово – за кабінетом і його головою. Ця очевидна бюрократична і апаратна деталь визначає сутність системної і кадрової революції.

Турботи про транзит влади

Нині балотування Путіна на черговий президентський термін безсумнівне. Однак тут є певні підводні камені, значення яких стане зрозумілим надалі.

Усе добре, доки добре. Дивлячись на держави Центральної Азії, російський президент повинен добре усвідомлювати, до чого призводить невизначеність у питанні транзиту влади.

В Астані та Ташкенті – більше, а в Душанбе і Ашхабаді менше посилюється боротьба між кланами за верховну владу після відходу чинних лідерів. Казахстан нещодавно пережив серію терактів. Не в останню чергу вони пов’язані не так із ісламістським підпіллям, яке поки що не надто сильне, як із загостренням протистояння північних, західних і південних жузів. Це розхитує владну вертикаль і створює небезпечну ситуацію на дуже довгому спільному кордоні.

Вибори в Грузії “випадково” співпали в часі з військовими навчаннями Кремля на Кавказі

Становище в Росії теж не дуже райдужне. У всіх сенсах, але передовсім в економіці. Як зазначила професор Наталія Зуборевич на “Радіо Свобода”, федеральний бюджет секвестрований на 20%. Борг регіонів перевищує 2,4 трлн руб. У 20% регіонів борги становлять від 85% до 120% їхніх консолідованих бюджетів, 75% – закінчили минулий рік із дефіцитом бюджетів, який збільшується.

Ось чому, незалежно від президентських виборів, Путін має думати про транзит влади. До того ж, за конституцією, в разі непередбачених обставин президента заміщає прем’єр-міністр. Тому посилення ролі уряду в проведеній зміні структури управління змушує серйозно думати про кандидатуру глави кабінету після виборів до Державної думи у вересні.

Донедавна серед кандидатів був Сергій Іванов, тепер у Медведєва на одного суперника стало менше.

Другий чинник – це стан здоров’я Путіна. Його раптові зникнення на 10-15 днів буквально напружують усю чиновницьку братію в столиці і провінції. Стан невизначеності категорично протипоказаний бюрократичному апарату. Не знаючи, в який бік дивитися і кому підкорятися, він завмирає – і починається руйнування державної конструкції. Якщо у Путіна справді проблеми зі здоров’ям, то йому саме час задмислитися над транзитом влади.

Свого часу Сталін про це не лише не думав, навпаки – до останнього утримував напругу серед оточення, за що, за деякими даними, і поплатився. Судячи з усього, Путін думає і про це.

Третій термін з чистого аркуша

Якщо не брати до уваги стан здоров’я російського президента, то ми є свідками третьої фази його еволюції, щось на кшталт Путіна 3.0.

Внутрішня політика все більше характеризується закручуванням гайок, ухваленням законів, які обмежують, часто доводять ситуацію до абсурду. Досить згадати так званий пакет Ярової, який посилює контроль спецслужб не лише над інтернетом, а також над особистим листуванням громадян – впритул до їхніх банківських документів.

Не кажучи вже про те, що виконання цих законів вимагає величезних ресурсів фінансових, організаційних і технічних. Проте, зокрема, телефонних операторів зобов’язали встановлювати необхідне обладнання – до речі, яке закуповують за кордоном за валюту. В результаті збільшиться вартість трафіку і телефонних розмов.

Регіональна влада відчує на собі важку руку центру, її можливості будуть ще дужче обмежені. Є ознаки регіонального сепаратизму. Ще не дуже явні, але за умови погіршення економічної ситуації вони можуть стати дуже небезпечними. Для попередження такого ефекту до регіонів губернатори  призначають силовиків, особисто зобов’язаних – і тому відданих Путіну.

У зовнішній політиці слід очікувати нового витка протистояння з Заходом і загострення ситуації на Донбасі і Придністров’ї.

Кримська провокація, цілком ймовірно, прискорила відставку Іванова, зробила перший крок в напрямку посилення конфронтації з Заходом. У Москві дуже стурбовані низкою обставин.

По перше. Варшавський саміт НАТО визначив той факт, що шантаж війною змусив союзників згуртуватися і прискорити оборонні заходи. Уже зрозуміла неможливість хоч якогось тиску на країни Балтії. Ба більше, про свою оборону замислилися традиційно нейтральні Фінляндія і Швеція. Північний фланг надійно прикривається – і московський шантаж не вдався.

По-друге. Останнім часом спостерігається несприятлива для Москви зміна поглядів Німеччини і Франції. І Меркель, і Олланд більше прислухаються до Порошенка, звинувачують Росію в зриві мінського процесу.

Кримська провокація спричинила потік звинувачень саме Росії в спробі у військовий спосіб змінити ситуацію, що склалася. Більш того, як писала газета The Washington Post у редакційній статті «Увагу світу відвернули, і Путін вдається до ескалації своєї війни в Україні»: «Сполучені Штати і Європа, звичайно ж, не можуть дозволити собі благодушність та ілюзії щодо Росії».

По-третє, світ не повірив Москві – і в Кремлі зробили певні висновки. Схоже, що ймовірність зняття або навіть ослаблення санкцій після кримської провокації значно зменшилися. Розрив між Трампом і Клінтон поступово збільшується – це не обіцяє Кремлю нічого хорошого після січня наступного року.

По-четверте, із нинішніми західними лідерами Путіну розмовляти марно і, можна сказати , нема про що. Звідси – відмова від нормандського формату в Пекіні. Отже, починається новий етап холодної війни — поки що низької інтенсивності. В Україні донбаський конфлікт підтримуватимуть і, за можливості, поступово розширюватимуть доти, поки Захід не погодиться на московські умови.

”Що спаде на думку скаженій собаці – невідомо. Ми не можемо передбачити плани Путіна”

У Сирії Росія все більше  втручатиметься в боротьбу не лише з ІДІЛ, але більше з опозицією – аж до посилки деякого контингенту поряд зі збільшенням авіаз’єднань. Ці два фронти Москва залишає за собою, і на них  засновуватимуть протистояння передовсім США.

Зовнішня небезпека і внутрішнє посилення повинні консолідувати владу. Для цього старі друзі Путіну не потрібні. Бояри йдуть в минуле. Їм на зміну приходять служиві дворяни. Від слова “дворові”.

Юрій Райхель