Українську історію не читають без брому. Це завжди трагедія, а перемоги – сізіфова праця без жодного шансу на успіх у кінцевому результаті. Наслідок такого сприйняття власної історії – зневіра у власних силах
Але якщо заглибитися у події навіть нинішньої війни, можна знайти не одну і не дві битви, в яких Україна проявила себе справді круто. Насправді вже можна зібрати кілька томів локальних перемог, які могли вилитися в глобальні для нашої країни. Якщо ми будемо пам'ятати про успіх, культивувати волю до боротьби – ми переможемо в підсумку.
Сьогодні 5 річниця переможної для України Широкинської наступальної операції. 24 січня 2015 року «ДНР», намагаючись поцілити в блокпост біля Маріуполя, обстрілює з «Градів» один з районів міста. Тоді загинули 31 і постраждали 93 мирних мешканці, серед яких були діти та підлітки. 8 лютого, після відведення українських підрозділів з Логвинового, бойовики займають село і формують котел навколо Дебальцева. Напередодні «Мінська-2» Росія планувала встановити контроль над Маріуполем і Дебальцево до початку можливого припинення вогню.
Усвідомлюючи всю небезпеку ситуації, ми розуміли, що треба діяти негайно. На жаль, іншої думки був Генеральний штаб, де ідею наступу в Новоазовському напрямку називали божевільною і не вірили в успіх. Близько трьох тижнів ми планували операцію і проводили розвідку. 10 лютого 2015 року Азов розпочинає одну з найуспішніших операцій на Сході – Широкинську наступальну, результатом якої став мирний Маріуполь без обстрілів і відтягнуті сили противника з Дебальцева. 10, 11 і 12 лютого Азовці вели наступ у трьох напрямках: Широкине, Павлопіль та Комінтернове.
Найбільш запеклим днем стало 14 лютого, яке ми всі запам'ятаємо назавжди. Обстріл з «Градів» і спроба прориву ворога на домінуючі висоти Широкиного – так почався наш ранок. Бої з ротами осетин, російських найманців і «армії ДНР» на нових російських танках. Більше 50 ліквідованих бойовиків і десяток одиниць знищеної та підбитої ворожої техніки. 15-го Азовці йдуть у контрнаступ і, за підсумком тяжких боїв, займають ще частину позицій.
Бійці закріпилися на домінуючих висотах і в західній частині села, отримавши стратегічну перевагу. Тоді ж був черговий сумнозвісний «Мінськ» і потім – декілька місяців оборони Широкиного. Хоча було шалене бажання і, за умови підтримки командування, можливість і сили йти в наступ далі – на Октябрь і Новоазовськ. Але результативний наступ витягнули на собі декілька рот молодих хлопців, виключно своїм героїзмом і прагненням йти вперед, відбиваючи кожен клаптик української землі.
Про кожного з тих, хто загинув, як і про кожного з тих, хто вижив у запеклому бою, можна розповісти не одну історію – в екстремальних ситуаціях люди проявляються завжди несподівано.
Ось лише кілька з них.
Луганчанин з позивним Чемпіон врятував власний екіпаж і цілий взвод, пожертвувавши собою. Він командував «Спартаном», яким прикрив інших від танку.
19-річний Морган ліквідував 2 танка і БМП противника з ПТУРа. Цей хлопець приєднався до нас в березні 2014-го, під час протистояння з ватою і людьми Мотороли на Римарській в Харкові, і з того часу був вірним побратимом.
Той самий Радік, один з лідерів Нацкорпусу, тоді 22-річний, та його друг з позивним Кіт взяли ворожого розвідника на непідконтрольній території. «Язик» допоміг нам грамотно спланувати операцію.
Хотів би згадати кожного, але тексту буде на цілу книжку. Найближчими днями розповім детальніше деякі окремі історії.
Моральний дух солдата росте, коли його армія перемагає на фронті. Так було під час Широкиного у лютому 2015-го, коли після Іловайську, боїв за Донецький аеропорт і Дебальцевського котла, втрат і поразок, добровольці знову показали приклад усім і, я знаю, надихнули багатьох братів по зброї. Зараз стало модним посипати голову попелом і казати, що українці – гречкосії та свинопаси. Але це не так. На війні так точно. Головне – не знецінювати і не зливати великі вчинки.
Глава політичної партії "Національний корпус" Андрій Білецький
