З моменту виборів шостого президента України минув рік. Начебто, для підведення підсумків ще зарано, проте, перші висновки можна й потрібно робити. Скоріш за все, цей рік запам’ятається як рік невиконаних обіцянок та зруйнованих сподівань. Сподівань на істотні системні зміни у державній політиці та у повсякденному житті.
Від президента Зеленського очікували, що він працюватиме зовсім інакше, ніж його попередники. Очікували гучних антикорупційних справ із доведеними до виконання судових рішень справами. Очікували не просто «нових облич у владі», а фахівців, здатних вивести економіку країни з пост-майданівської економічної кризи. Очікували послаблення податкового тиску на бізнес та зростання зарплат та пенсій внаслідок росту економіки. Очікували хоча би нового плану по встановленню миру та виходу із ситуації «не-війни»…
На жаль, очікування, переважно, виявилися марними. Насамперед, рік президентства Зеленського відзначений кадровими помилками і скандалами на вищому рівні. Колишній прем'єр-міністр Гончарук, який сам визнав, що в економіці він «повний профан», що, до речі, і довів на ділі; Андрій Богдан, колишній глава офісу президента, що стягував на себе весь негатив, але хоч президента не підставляв, але суттєво псував імідж голови держави; нинішній глава ОП Андрій Єрмак, опинившись центральною фігурою самого гучного корупційного скандалу останніх років, схоже, став особистим «Свинарчуком» президента Зеленського. І це лише найбільш гучні випадки, до яких ще можна долучити періодичні негаразди із власним прес-секретарем президента, залишившимися на свої місцях керівників НАБУ (Ситнік) и САП (Холодницький)…
Щодо найбільш відомої обіцянки ще кандидата у президенти Володимира Зеленського «Весна прийде – будемо саджати!», то її виконання у вигляді загальнонаціонального домашнього арешту всіх громадян – це точно не те, що що розраховували як його виборці, так і його опоненти. Бо всі опинилися в рівних, але не влаштовуючи нікого, умовах.
Проте, рік президентства Зеленського варто, все ж, оцінювати перш за все по роботі урядів. І тут річний термін можна розділити на дві частини, за числом урядів: на уряд Олексія Гончарука та уряд Дениса Шмигаля. Якщо уряд Гончарука, виявився відверто провальним і, як дотепно відмітив сам екс-прем’єр, «ухандохав» українську економіку аж до стану кризи, то уряд Дениса Шмигаль тримає удар попри так спадщину від «папірєдніков». І саме цьому урядові доведеться вирішувати два основних завдання – протистояти пандемії і одночасно витягати економіку з ями. Це досвід, який не має прецедентів, для України вже точно.
На жаль, спадщина нікуди не подінеться і новому урядові доводиться долати її наслідки. В подоланні цих наслідків, як не дивно, на шляху Кабміну стоять, як мінімум, дві сили.
З одного боку – парламент, який на своїх позачергових засіданнях займається чим завгодно, але не розробкою та ухваленням законів, спрямованих на боротьбу з епідемією чи подоланням економічної кризи. Нагадаю, що для ухвалення закону про розпродаж землі до Верховної Ради приїхав президент особисто!!! Хоча жодного сенсу а ні в самому законі, а ні в присутності президента в Раді, якщо виходити з позицій потреб економіки чи епідеміології, - не було! Одночасно варто нагадати, що парламент, впродовж місяця дії правового режиму надзвичайної ситуації не лише не спромігся на оформлення у вигляді пропозиції змін до державного бюджету власної програми дій по виходу з економічної кризи, а ще й урядові пропозиції ухвалив лише з третьої спроби! І, як не дивно, президент Зеленський чомусь не приїздив до ВРУ і не наполягав на тому, щоб депутати його парламентської більшості якнайшвидше ухвалювали антикризові зміни до бюджету!
З іншого боку, урядові протистоїть місцева влада, яка скориставшись недоліками кадрової політики президента та фактично калейдоскопом змін очільників ОДА, на власний розсуд тлумачить постанови уряду і виконує їх як заманеться. І ці тлумачення, особливо які спрямовані на персональне збагачення афельованих для регіональних еліт бізнесів, не лише дратують громадян, але й подаються як «виконання ухвал центральної влади». Тим самим, перекладаючи на президента та уряд всі негаразди обмежувальних протиепідемічних заходів і… сприяючи зростанню недовіри та зневаги до владних інститутів. Що само по собі є нехай і слабким, але роздмухуванням сепаратистських настроїв. І… президент на це не реагує! Ну як не згадати у зв’язку з цим заяву мера столиці про те, що він не збирається виконувати постанову уряду про послаблення обмежувальних заходів і надалі заборонятиме роботу продовольчих ринків. Чи протилежні випадки, коли мери Одеси та Харківа, всупереч рекомендаціям МОЗ, навпаки, дозволили працювати ринкам.
Все це свідчить про значну відірваність президента від процесу керування державою. І спроби перекласти все винятково на уряд – це, вочевидь, один з найгірших варіантів реакції на те, що відбувається. Рік президентства, вже достатньо тривалий термін щоб опанувати хоча б ази науки державного управління та навчитися адекватно реагувати на ті виклики, які постають перед головою держави. Наразі світ знаходиться в самому початку чергової світової економічної кризи, яка згодом обов’язково трансформується у кризу політичну. В свою чергу, політична криза може стати причиною нової Світової Війни, так само як і минулого століття, коли саме через 2гу Світову війну політики позбувалися наслідків Великої Депресії. І поки що Україна до цих викликів навіть не почала готуватися. А час швидкоплинний…
Юрій Гаврілечко - аналітик, кандидат наук державного управління
