І ще один показник “ефективності” зовнішньої політики України.
Так от. Під час голосування у Сеймі Польщі у жодного тамтешнього депутата на виникло думки, що воно може мати якісь негативні наслідки для них самих. Вони не можуть уявити собі, що Україна спроможна якось на це відповісти.
Вони просто продемонстрували всю глибину своєї зневаги до української влади – і тим самим – української держави, з якою навіть не варто обговорювати питання, які стосуються неї самої.
Проблема ж не в тому – визнавати геноцид,чи не визнавати. Проблема в тому, що в Польщі оцінюють історичні події на території України, цілком ігноруючи думку самої України. Подібне ставлення можливе хіба що до держави, що зазнала поразки в війні.
Оця глибока зневага, мабуть, пов’язана, не тільки з тим, що в Сеймі засіли “злобні націоналісти”.
Не можна поважати вітчизняних клептократів, яких усі знають по всій Європі, як облуплених. Неможливо поважати людей, які торгують з ворогом під час війни. Не можна поважати тих, хто постійно обіцяє і ніколи нічого не виконує.
Звісно, гидливе ставлення до української влади формувалося не вчора. Ще з часів Леоніда Кучми всі знають наших правителів як злодійкуватих маріонеток. Але і наступні покоління політиків нічого не зробили, аби щось змінити.
І їх ніхто не поважає, до них ніхто не прислухається. Ну, можуть поплескати по спині та сказати кілька слів, але слухати? Та ви що! Їх СТАВЛЯТЬ ПЕРЕД ФАКТОМ.
Хочеш щоб тебе поважали – будь сильним.
Вкладай гроші в армію, а не у маєтки. Призначай не кумів, а фахівців.
Жени злодіїв, бо начальник над злодіями – пахан, а не політичний лідер.
І тоді, можливо, через деякий час на тебе перестануть дивитися як на “геополітичні меблі” та “ставити перед фактом”.
