Нічого не відбувається і не має відбуватися. І не треба зараз ніяких зітхань і ахів. Все ідеально. Адже ми повинні донасолодитись блискучою постановкою держави-дна, коли заради «6 тисяч» принижують саму ідею України. «Всього лише 6?» І з непідробно глибоким розчаруванням на фізіономії – саме цей фрагмент «фільму НАБУ про нардепа» і повинен стати базовим агітаційним роликом… президентської партії на найближчих виборах. Це чесно, круто, справедливо.

Недоторканні

Не сумніваюся також і в тому, що ні легендарний вже Регламентний комітет (я б взагалі його робив автономною силовою структурою), ні тим більше парламент категорично не повинні здавати «силовикам-провокаторам» колегу Розенблата. За що? Чесний же чоловік. А БПП просто зобов’язана заступитися за нього всіма ієрихонськими трубами своїх штатних спікерів. У соціальних мережах, газетах-журналах, на телеефірах та обов’язково в зарубіжних посольствах на святкових пікніках. Інакше їх Система розвалиться.

Розенблат – це ідеальне персоніфіковане уособлення нашої нинішньої політики. Зосередження вад. Всі гріхи відразу в одному місці. Pride, acedia, anger, sadness, avarice, lust, gluttony. Я б додав і апокрифічних восьмий – марнославство (vainglory) медійне. Якщо про нашого «героя», то він при каламутних грошах, член правлячої (президентської) партії, «отсматривает» сіру галузь і визначає там кримінально-корупційні правила. Виконує при цьому всі «політичні» приписи: вчасно купує вхідний квиток, сплачує щомісячні платежі великим товаришам, не лізе в чуже. Або все-таки лізе?

Питання, втім, інші. Перше: а навіщо Розенблат потрібен президентській партії? У чому його цінність? Ну, крім ганебної прямої дискредитації. Розенблат майже вбив залишки електоральних можливостей. Тепер під брендом БПП можна продавати будь-які красиві гасла. Але незмінно невидимим чорнилом поверх буде написано «Розенблат-всього 6 тисяч».

Другий: а навіщо Розенблат потрібен нашому парламентаризму? Хіба він генерує закони? Ні, про лобістсько-злодійські ми зрозуміли. Я про ті, які роблять країну комфортною і конкурентною? Втім, Розенлат і є наш парламентаризм. Парламентаризм ресторанних решальщиків, які нахабно вимагають підношень. Що там показує соціологія? Нуль довіри до парламенту? Хлопці, треба побільше Розенблатів в списках.

Третій: а навіщо Розенблат потрібен нашій політиці? Хіба він додає їй ваги і солідності? Хіба з Розенблатом будуть зустрічатися зовнішні партнери? Але він і є наша політика. Сіра, тіньова, корислива, «де моя частка в цьому?» Система, яка побудована на прожиранні і корупції, не може мати інших депутатів-політиків.

І все-таки дивно: якщо Луценко настільки явно атакує стовпи цієї системи, прекрасно розуміючи свій особистий фінал, значить восени він точно йде у відставку і починає фронтувати новий партійний проект. Той самий проект, який в одну хвіртку виграє дострокові парламентські. Але хто дає гроші? І хто ляльковод?

Михайло Подоляк, політтехнолог