За останні 10 років у політиці через мої руки та свідомість пройшли сотні різних соціологічних опитувань, зроблених в Україні. Різні приводи, різні теми, різні дослідження, різними компаніями і для різних кампаній або завдань, але незмінною у всіх цих дослідженнях завжди була і залишається одна позиція. Значення ніколи і в жодному дослідженні не опускалося нижче за 75%, а в більшості звітів воно перевищувало 90%. Увесь цей час. Незалежно від влади, зовнішнього курсу, економічної ситуації, незалежно ні від чого!

Раю на землі немає, а «райські папери» – є!

Це відповідь на запитання «Як би Ви голосували на референдумі про незалежність, якби він проходив цих вихідних?» ЗА! Від ¾ до практично одностайної підтримки незалежності.

Це настільки цікава і важлива для загального розуміння тенденція, що на ній варто зупинитися окремо.

Чому всі ці роки Україна, всі її регіони єдині щодо бажання незалежності, але водночас не можуть знайти консенсус із жодного питання в політиці, економіці або в суспільному житті?

Мені здається, це питання ідентичності. Ми голосуємо за незалежність тому, що галичани не вважають себе поляками, одесити не вважають себе молдаванами, українці Закарпаття – це не угорці, Чернігівщина – це не Білорусь, а харків’яни і Донбас не ототожнюють себе з росіянами. Відповідаючи на це питання, ми радше не ЗА єдину державу Україна, а ПРОТИ того, щоб стати частиною сусідньої держави. Розумієте, це дуже важлива деталь, саме з цієї причини, бажаючи незалежності, ми продовжуємо воювати один з одним усередині своєї країни. Тому, що Галичина – це не лише не Польща, а й не Донбас. А Донбас – це не лише не Росія, а й не Київщина, а Тернопільщина – це не Харківщина тощо.

Популярні новини зараз

Зеленський терміново звернувся до українців, ситуація на межі: Ми втратили...

"Ти це в Одесі зроби": в мережі поскаржилися на проблему з українською мовою

Кухар в одному купальнику вразила зовнішністю у звичайному житті: "Інша людина"

Тарзан в ліжку показав, від чого Корольова сходить з розуму: "Самотнім жінкам важкувато дивитися"

Показати ще

У нас сформована етнічна або регіональна ідентичність, але повністю відсутня громадянська.

«Громадянська ідентичність виступає як усвідомлення належності до спільноти громадян тієї чи іншої держави, що має для індивіда важливе значення, засноване на ознаці громадянської спільності, що характеризує її як колективного суб’єкта. Громадянська ідентичність осмислюється як усвідомлення приналежності людини до спільноти громадян тієї чи іншої держави, що має для неї сенс. Громадянська ідентичність постає як тотожність особи статусу громадянина, як оцінка свого цивільного стану, готовність і здатність виконувати пов’язані з наявністю громадянства обов’язки, користуватися правами, брати активну участь у житті держави”

Щоразу, коли до влади приходять представники одного з регіонів країни, вони намагаються свою етнічну (регіональну), засновану на культурі, традиціях, мові, релігії, ідентичність зробити державною або цивільною, що, звісно, наштовхується на опір інших регіональних ідентичностей. У цьому я бачу фундаментальну проблему. Ми за 26 років незалежності так і не змогли сформулювати і тим паче сформувати державні цінності та принципи, які були б основою громадянської ідентичності та змогли б стати об’єднувальними для всієї України.

У США живуть люди різних культур, традицій та історій, із різних країн і континентів, щорічно приїжджають із сім’ями і залишаються назавжди. Вони відразу називають себе американцями й ідентифікують себе як американці тому, що погоджуються з цінностями та принципами держави, зафіксованими у Декларації Незалежності та Конституції США з її поправками. Ці цінності та принципи прості, зрозумілі й непорушні. Якщо ви запитаєте людину, чому вона зібралася емігрувати в США, одним із перших аргументів буде свобода, демократія, необмежені можливості та рівні права.

Якщо поставити практично будь-якому іноземцю питання щодо України, ми почуємо – корупція, бідність, конфлікт.

То у чому наша громадянська ідентичність? Які наші державні цінності та принципи?

Право на життя? Тоді де і в якій урядовій програмі його вказано як головний пріоритет та кого з чиновників хоч раз притягнули до відповідальності за посягання на це право? Минуло майже чотири роки, а нам так і не спромоглися відповісти на питання – хто вбивав людей на Майдані з обох сторін? У нас на дорогах гине більше людей, ніж на війні!

Право на справедливий суд? В Україні? Серйозно? Та будь-який школяр знає, що його не було і немає. Наші вчителі, лікарі, будівельники, інженери, айтішники та агрономи емігрують і знаходять роботу на Заході, від заокеанських США та Канади до сусідньої Польщі та Росії, але ніде, ніколи і нікуди за всі 26 років не запросили нашого колишнього президента, прем’єра, великого начальника в прокуратурі, СБУ, поліції або суддю. Зрозуміло, чому? Некомпетентні, по вуха загрузли в корупції – вони просто «бур’яни» в нормальних суспільствах. Вигнанці. Вони не їздять по світу з лекціями тому, що історія «Як я награбував на яхту з літаком» навряд чи збере аудиторію в Кембриджі, Оксфорді чи Стенфорді, а розповісти історію успіху вони не можуть, її просто немає!

Заборона дискримінації? Розкажіть це жителям зони АТО. Там дискримінація та приниження на кожному кроці, а якщо хто намагається хоч заїкнутися про свої права – одразу ж «патріоти» оголошують таких сепаратистами.

Демократія? Тоді як так, що «по-новому» в країні досі немає закону про процедуру імпічменту та закону про референдум? Адже демократія це не лише владу народу, як звикли говорити про неї ті, хто нею одноосібно користуються. Демократія – це система обмеження влади та механізм, що не дозволяє її узурпувати жодній із гілок. Українська влада та узурпація – це синоніми.

Свобода думки, совісті та релігії? Тоді звідки в країні «правильні» й «неправильні» громадяни? Чому агресивна, часто через свою недорозвиненість, меншість вказує, як, за якими законами і правилами жити більшості?

Як так відбувається, що президент України всесвітній «цар панамських офшорів», а НАБУ, СБУ, НАЗК, прокуратура і ВРУ не спромагаються навіть почати розслідування цієї міжнародної ганьби для держави Україна. Кому всі ці органи з трьох і більше букв служать?

У Конвенції про захист прав людини є й такі «оригінальні» речі, як, наприклад:
– Заборона вислання громадян
– Заборона колективного вислання іноземців
– Процедурні гарантії у разі вислання іноземців, і в ці гарантії не входить одягання мішка на голову.

То хто ми? Які наші цінності та принципи? Чому в сучасному світі найкращі представники людства повинні вибрати Україну для життя і роботи та які можливості й гарантії держава Україна дає її власним громадянам? Де і в чому наші конкурентні переваги та які правила внутрішнього розпорядку, за яким живе українське суспільство? Країна корупціонерів і торгашів, де правильно вибравши протеже і донора можна швидко отримати громадянство, стати парламентарієм, вкрасти багато грошей, а правильно поділившись – уникнути відповідальності? Так ми хочемо і пропонуємо іншим стати успішними? Саме це наша конкурентна перевага? Дикий європейський схід?

Я так не думаю. Я впевнений у тому, що саме цінності та принципи формують громадянську ідентичність, а не історія, культура, релігія та інші етнічні відмінності. У сучасному швидкому і мінливому світі боротьба між державами триває саме через людський потенціал, і якщо ми хочемо стати сильною, успішною в усіх сенсах державою, то настав час зробити «домашнє завдання» і сформулювати для світу і передусім для самих себе, що таке Україна та хто такі її громадяни.

Зафіксувати кваліфікованою більшістю ці спільні для нас, українців, цінності та принципи та дотримуватися їх будь що. Саме з цього моменту у нас настане мир і процвітання. Це фундамент, основа держави, яку нам необхідно побудувати.

І ще, наостанок, це ніхто і ніколи не зробить за нас, тим паче в наших інтересах. Ні наші західні друзі, ні північні недруги. Це право на самовизначення завжди і скрізь в історії людства треба було заслужити і відвоювати великою кров’ю. Ми заслужили це право, залишилося його не втратити вкотре.

Володимир Полочанінов, представник політичної партії «ОСНОВА»