Джо Байден, великий друг України і конкретно її Генпрокуратури — запитайте у Петра Порошенка — став президентом США. Уря-а Байдену!

Або Дональд Трамп, не менший друг «95 кварталу» — запитаєте у Володимира Зеленського — таки відсудить у Байдена пост президента США? Уря-а Трампу!

Тим часом, розвідувальне співтовариство США не передаватиме Джо Байдену свою інформацію до офіційного оголошення його президентом США. Є ж здорові підходи в цьому потоці тих, хто прагне віддано лизнути нового пана…

байден

Ось мені цікаво: наш дипломатичний корпус остаточно виродився через те, що його поповнюють лише мажорні нащадки всякого начальства? Невже там ніхто не розуміє, що саме зараз треба перезавантажувати відносини зі Штатами, Великобританією та іншими світовими державами, виходячи з позиції прагматичного патріотизму, а не плебейського жебрацтва? А значить, нам терміново потрібна реальна геополітична стратегія України.

Популярні новини зараз

Алла Пугачова не змогла стримати емоцій через трагедію з близьким другом: "Поки жива, буду..."

Магнітні бурі порушать спокій українців у грудні: названі дати і як уберегтися від удару

Найбагатша співачка України "козирнула" стильним образом у сукні з розрізом на світському вечорі: фото

Зірки радянської сцени не стало в госпіталі: він пішов занадто швидко і безжально

Штраф до 8 тисяч гривень: українців чекає нова заборона з 10 грудня, подробиці

Показати ще

Так, я віддаю собі звіт, що в країні ОЗ на Банковій, швидше за все, такої стратегії не зрозуміють. А якщо і зрозуміють, то не не захочуть реалізовувати. Але це зовсім не означає, що її не треба розробляти. Тому що ми зберегли одне з безумовних достоїнств демократії — змінюваність влади. Що дає надію, навіть незважаючи на те, що Володимир Олександрович вирішив потрясти мир і околиці своєю національною програмою «здорова нація»... ДО РЕЧІ, одужання всім стражденним.

До пошуку зовнішньополітичної стратегії підштовхують і реальність.

Росія у звичному стилі "гопнічного кидалова" здала кровні інтереси Вірменії. Єреван був зав'язаний на Москву, перш за все, по енергоресурсах — багато хто пам'ятає пострадянські часи, коли в Єревані готували їжу на вогнищах, в яких горіли меблі. Відповідно, довелося слідувати в кільватері Кремля за зовнішньополітичним і військовим напрямками.

В результаті Вірменія виявилася з добре мотивованою, але застарілою по озброєнню і веденню бою армією. Яка нічого не могла протиставити більш сучасній армії Азербайджану, підтриманого Туреччиною. А Росія замість рішучої підтримки Вірменії дочекалася, коли ситуація на фронті стане критичною, і змовилася з Туреччиною і Азербайджаном за спиною вірмен, яких обіцяла захищати.

До речі, у Вірменії-все чудово з вірменською мовою, вірменським таразом( національний одяг), вірменською гілкою християнства, вірменською культурою і всім іншим, що так хвилює армовірних псевдопатріотів в Україні. Але міць національних традицій чомусь нічого не змогла вдіяти з протистоїть військовою машиною. Більше того, навіть яскраві розповіді про перемоги від Нікола Пашиняна, теж сивочолого, але не гетьмана, а князя, якщо на місцевий манер, не переламали хід бойових дій.

І якщо Володимир Зеленський здатний побачити в очах Володимира Путіна світ, то менш вселяються люди, до яких, вважаю, тепер відносяться неабияка частина вірмен — лише цинізм, самозамилування і підлість.

З Росією можна домовлятися тільки з позицією сили, як робить Туреччина (і Азербайджан під її заступництвом). Туреччина рішуче зайшла в регіон і просуватиме там свої інтереси, тісняючи ту ж Росію, яка зазнала тактичну перемогу, створивши собі передумови для стратегічних проблем..

А що в цьому сенсі в Україні - з просуванням своїх інтересів?

Леонід Кравчук, глава мінської контактної групи, анонсував можливі вибори на Донбасі вже навесні майбутнього року. Це він навіщо, як думаєте?

Я думаю, щоб дати привід для хайпа і уникнути предметної дискусії про головне.

Справа в тому, що РФ, окрилена своїм кидком на Кавказі, має намір провернути щось подібне і з Донбасом, де вона є теж «спостерігачем і миротворцем». І якщо українська частина Мінською групою в якості свого "мирного плану" запропонувала зрозумілі, але ще з ПАПа непрохідні гасла-роззброєння, контроль за кордоном, вибори, амністія, відкликання виданого в спеціальному порядку російського громадянства, то з боку сепаратистів (читай — Кремля) з'явилися значущі новації. А саме: вперше на папері зафіксували готовність повернутися до складу не Федеративної, а унітарної (!) Україна. Так, з різними хотілками на кшталт трансформації існуючих бойовиків на подобу жандармерії, так, з «особливим статусом Донбасу», але тимчасовим, на тридцять років (зрозуміло, що це підкидається предмет переговорів).

Тобто, пропозиція сепаратистів є суттєвою поступкою вимогам України. І тепер та сторона виглядає конструктивною, а українська виконує топтання на місці, яке вже дратує всіх. Щодо мовчання українських офіційних осіб ясно, що до подібного повороту вони виявилися не готові.

Тому що в наших керівних головах досі немає чіткої відповіді: ми шукаємо можливості і компроміси, щоб повернути неконтрольований Донбас і частину його жителів, які захочуть повернутися, або ми шукаємо привід, щоб від убитого Донбасу відмовитися, але так, щоб у зриві мирного процесу звинуватили не нас? У владі президента Зеленського існують стійкі прихильники як першого, так і другого підходів (коли таке в голові у людини, то його в довгорукавій сорочці везуть в психушку).

Свою думку я висловлював: не відмовляючись від Донбасу юридично, продавлювати міжнародне визнання його зоною екологічної катастрофи. І далі в складі Міжнародних сил за міжнародні ж гроші неспішно і ретельно приводити регіон в порядок позначені тридцять років, попередньо виселивши звідти максимально можливу кількість людей (аналог «Чорнобильської зони»).

Звичайно, моя ідея взята лише в якості наочного прикладу. Вона екстравагантна, але вона сформульована. І зрозуміло, як рухатися до її реалізації.

Питання: А яка цілепокладаюча ідея про Донбас у нашої влади? Хтось, якщо не Володимир Зеленський, то хоч Михайло Подоляк, її може виразно сформулювати? Щоб обговорити з народонаселенням.

Владимир Зеленский, Донбасс

Ні, зрозуміло, що влада нам заспіває щодо повернення Донбасу виключно на українських умовах (хоча після «переможного» порошенківського «Мінська 2» це нереально). Воно б і чудово, але для цього необхідно, щоб наші західні партнери наїхали на РФ настільки ж конкретно, як Туреччина, вписуючись за Азербайджан. Але що для цього робиться?

Як на мене, то робиться прямо протилежне. Один приклад.

Ще з літа йдуть переговори з Великобританією про будівництво для нашого флоту восьми ракетних катерів. Президент Зеленський під час візиту до Лондона принципово домовився, що на це Великобританія виділяє 1,25 млрд фунтів. Причому, умови відмінні: перші два катери по англійському проекту збирають на англійській верфі, але за участю українських фахівців. А коли наші навчаться, то виробництво катерів буде перенесено в Україну, швидше за все, в Миколаїв.

Блін, чоботи не просто хороші, їх треба брати аж бігом!

І не тільки в «москітному флоті» справа, а в тому, що надається відмінна можливість втягнути Великобританію в нашу оборонку, а вже далі підтягувати її для посилення нашої переговорної позиції по Донбасу і Криму.

Але вітчизняні військово-промислові розумники тут же почали вироблятися. Зокрема, пропонувати поставити на ці катери не натовські ракетні комплекси, а український «Нетпун», який, на жаль, поки тільки в проекті. Потім згадали, що десь в побутівці на заводі (вже не на «кузні на Рибальському») бачили рулон креслень з катером, спроектованим років п'ятдесят тому, ось такі і треба будувати, так як антикваріату можна побудувати не вісім, а десять з половиною штук.

А потім на когось накотило осяяння будувати не швидкохідні і маневрені катери, здатні ракетним залпом знищити майже будь-який корабель противника, а якісь Малі корвети (а чого не підводні авіаносці?!), для яких немає ні грошей, ні озброєння, ні порту базування — нічого, крім думки чиновників від оборони.

І що, з такими підходами багато серйозних країн захочуть нам допомагати?

Загалом, надія лише на Джо Байдена (або Дональда Трампа). Але ще більше-на Федора Веніславського. Так-так, того самого представника президента в Конституційному Суді, з чиєю участю і виникла політико-правова криза. Так от, Веніславський взявся просувати чисто президентську форму правління в Україні... Веніславський ... просувати…

Коротше, пропав будинок. Але тільки по буднях. А по вихідних-все на карантині! Крім відомого будмаркету. ДО РЕЧІ, хрещення-вінчання-відспівування тепер теж там?

Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для "Політеки"