Изменение Главы государства в 2014 году стала отправной точкой проведения судебной реформы, однако «устарела судебная реформа», как свидетельствуют публичные заявления в СМИ представителей новоизбранного Президента, подлежит аудиту

Слід відзначити, що мотивом запровадження перевірки результатів судової реформи, як зазначив заступник глави Адміністрації Президента Руслан Рябошапка, є: «занепокоєність ситуацією, що складається останнім часом у зв’язку з проголошенням різними судовими інстанціями (зокрема «реформованими») судових рішень, що, на думку юристів, не ґрунтуються на вимогах Конституції України та закону».

Отже, якщо «стара судова реформа» буде перевірятись, то бути «новій судовій реформі»? Чи достатньо є аргументів вважати, що реформа не відбулась? І які наслідки будуть відчувати на собі безпосередні учасники реформи, зокрема, судді? Якими вони будуть вважатися: такими, що пройшли етапи кваліфікаційного оцінювання чи такими, що підлягають «перекваліфікації»?

Насьогодні відсутній чіткий регламент та порядок проведення «нової судової реформи». Однак, ще на передвиборчих перегонах лунали гасла про те, що реформа почнеться з суддів Верховного Суду, створеного у 2017 році.

На перший погляд здається, що саме судді знов таки будуть об’єктами чи то перевірки, чи то переатестації. Однак не все так просто.

Ключовим моментом «нової судової реформи» є оновлення судових органів, які безпосередньо беруть участь у доборах, призначеннях, оцінюванні суддів та кандидатів на посади суддів – Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі – ВККС) та Вищої ради правосуддя України. Саме вказані судові органи приймали безпосередню участь у створенні суддівського корпусу Верховного Суду.

Є декілька припущень, чому саме Вища кваліфікаційна комісія суддів України стала мішенню «нової судової реформи».
Так, основним призначенням ВККС є кадрове забезпечення функціонування судової гілки влади, що знаходить свій вираз, принаймні, в двох основних напрямках.

По-перше, мова йде про переатестацію суддів, які вже призначені на відповідні посади, по-друге, про формування кадрового складу судів шляхом здійснення кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посаду судді. Нажаль, на сьогодні, доводиться констатувати той факт, що робота ВККС по обом указаним вище напрямкам не задовольняє потреби суспільства й уцілому може вважатися проваленою.

Так, однією з перших найгучніших проблем функціонування ВККС стало порушення вимог законодавства щодо початку роботи нового Верховного Суду. Зокрема, мова йде про труднощі, які були спричинені неможливістю укомплектування Верховного Суду внаслідок затягування процедури кваліфікаційного оцінювання.

При цьому Громадською радою доброчесності неодноразово було висловлено зауваження щодо прозорості здійснення такого оцінювання. В якості прикладу можна навести інформацію про те, що одне із завдань під час конкурсу до Верховного Суду фактично повністю взято з судових рішень, де кандидати брали участь у розгляді як судді.

Такий стан справ прослідковується не тільки по відношенню до вищих органів судової влади, а й уцілому. Внаслідок проведення судової реформи кадровий ресурс судової влади, який і без цього був незадовільний, значно зменшився. Через відсутність суддів в окремих адміністративно-територіальних одиницях суди взагалі зупинили роботу. На такому положенні справ наголошувалось й у фахових, у тому числі наукових, джерелах, а також у засобах масової інформації.

Внаслідок цього пересічні громадяни, які потребували судового захисту своїх прав, зіштовхнулися із значною судовою тяганиною. Насьогодні ситуація майже не змінилася. Зокрема, як зауважує Р. Куйбіда, ВККС не поспішає вирішувати проблему, адже за майже п’ять років діяльності не рекомендувала до призначення жодного нового суддю.

Фахівці відмічають, що, враховуючи навантаження на судову гілку влади, станом на травень 2019 року в Україні не вистачає майже 3000 судів. Звичайно, у такому положенні справ винна не тільки ВККС. Проте результати діяльності даного органу, а точніше їх відсутність, мають першорядне значення.

Як повідомив Голова Ради суддів України О. С. Ткачук, до Ради суддів України надходять численні звернення щодо затягування ВККС процесу кваліфікаційного оцінювання, а також недотримання даним органом оприлюдненого орієнтовного графіку проведення оцінювання, невизначеності дати останнього етапу, незрозумілості методу оцінювання практичних завдань тощо. Не секрет, що на сьогодні є судді, у співбесіді з якими була оголошена перерва. І начебто перерва перервою, але не тривалістю ж в роки. Крім того, є багато суддів, яких жодного разу не запрошували на останній етап оцінювання – співбесіду, хоча попередні етапи успішно були здані ще навесні 2018 року. З цього виникає дуже багато питань, але, нажаль, риторичних…

Наведені дані є яскравим свідченням того, що ВККС саботує роботу із здійснення кваліфікаційного оцінювання суддів.
Проте є й зворотна сторона медалі, у даному випадку мова йде про сам сенс здійснення кваліфікаційного оцінювання, який свого часу був визначений як процес очищення судової гілки влади від недоброчесних суддів та неможливості її укомплектування такого роду особами в майбутньому.

Занепокоєння суспільства вцілому судовою системою стало каталізатором створення Громадської ради доброчесності (далі – ГРД), на яку був покладений обов’язок не законодавцем, а саме суспільством відновити довіру до суддівського корпусу.
Однак навіть під час виконання покладених на ГРД обов’язків, остання приймала рішення про самоусунення на деякий час від процедури оцінювання суддів, через конфлікт з ВККС. Після відновлення участі ГРД, в роботі останньої залишилися прогалини, однією з яких є несвоєчасне надання висновків щодо відповідності суддів займаним посадам, що унеможливлює надання суддями своїх пояснень.

Водночас, чи єдиний це конфлікт у судових органах? Засоби масової інформації перевантажені інформацією про найболючішу тему членів ВККС – щодо строків їх повноважень. Доказом тому є суперечливі судові рішення, які з’являються ледь не щодня, проте остаточної крапки ще не поставлено, останнього слова ще не висловлено… Цікавим є той факт, що ВККС ухиляється від виконання рішень судів замість того, щоб обрати встановлений законодавцем спосіб незгоди – оскарження до вищої інстанції. Знов таки виникає питання: Чому саме судовий орган, що неопосередковано формує судовий корпус, а отже через суддів гарантує право на судовий захист та право на справедливий суд пересічному громадянину підриває довіру такого громадянина, а не є взірцем верховенства права?

Не можна залишити й поза увагою щотижневі кадрові зміни – лише за три останні тижні чисельність членів ВККС зменшилась: спочатку звільнився Тарас Лукаш, надалі омбудсмен України звільнила Андрія Козлова, а згодом були припинення повноваження Сергія Прилипка, Павла Луцюка та Тетяни Весельської.

Залишається питання, як тепер відновити довіру саме до ВККС? Чи наміри об’єднання ВККС із Вищою радою правосуддя будуть все ж таки реалізованими? Чи ідеї про обрання членів ВККС за конкурсом будуть втілені в життя?
Все нове завжди викликає багато питань: як? навіщо? хто? коли?

Однак все ж таки, треба розуміти, що судова гілка влади – це не лише судді, але й ти, хто їх обирає та оцінює. А тому причина втраченої в свій час та невідновленої довіри суспільства до суду – це не лише суддівський корпус. Будемо чекати реалізації «нової судової реформи», можливо саме вона стане відповіддю на всі питання. Реформа, так реформа!

Виктория Джарты, судья Хозяйственного суда Киева