«Демократична» зачистка України: що задумав Трамп?

«Демократична» зачистка України: що задумав Трамп?

Звинувачення в тому, що Пхеньян отримав українські двигуни із заводу «Південмаш», вперше прозвучали на сторінках New York Times від фахівця Міжнародного інституту стратегічних досліджень Майкла Еллемана. Зокрема, Еллеман допустив припущення, що останні успішні запуски ракет КНДР пов’язані з тим, що за минулі два роки КНДР змінив постачальника ракетних двигунів.

Якщо розбирати по суті обвинувачення Еллемана, то вони, м’яко кажучи, непереконливі, про що заявляють практично всі експерти, включаючи російських. «Ракетний двигун – це унікальний за складністю виріб. Кількісний випуск ракетних двигунів відстежується спецслужбами світу і просто так побудувати їх таємно, а потім також кудись продати – завдання дуже складне. Тим більше, продати в Північну Корею, за якою стежать всі провідні західні розвідки. Хоча я допускаю, що з українського «Південмашу» міг статися витік якихось секретних даних по виробництву ракет і двигунів, але знову ж таки, налагодити швидке виробництво навіть за наявними схемами і кресленнями, завдання дуже складне. Для прикладу, той же Китай не може толком налагодити у себе виробництво літакових двигунів до нашого клону Су-27, а американці лише зараз наблизилися до будівлі аналога ракетному двигуну РД-180. І це ми говоримо про країни з передовою авіакосмічною галуззю. У північних корейців в цьому плані можливості незрівнянно менші», – коментує ситуацію доктор фізико-математичних наук Санкт-Петербурзького Центру перспективних досліджень Володимир Єрохін.

Якщо відкинути політичну складову, то навіть в Росії експертне середовище стверджує, що поставити ракетні двигуни в КНДР з України практично неможливо. Однак конкретно для українського керівництва проблема полягає в тому, що доказова база непричетності Києва до ракетної програми Пхеньяна абсолютно вторинна. Вкидання, зроблені в NYT фахівцем з ракетного озброєння, носять виключно іміджевий характер. При цьому сама Україна і її керівництво не є об’єктом нападок. Це інструментарій, за допомогою якого підточуються позиції опонентів адміністрації Дональда Трампа.

Американські гойдалки

Внутрішньополітична ситуація, в якій опинився Дональд Трамп, загальновідома і персонально для президента досить слизька. Опоненти Трампа на озброєння взяли «російський слід», з яким підводять президента США до цілком очікуваного імпічменту. Зв’язки з російською розвідкою, бізнес-інтереси з російськими нафтовиками, медіа-підтримка РФ на виборах, родинні зв’язки з російськими представниками та навіть персональна симпатія до Володимира Путіна – щодня про ці теми пишуть тонни розслідувань всі центральні ЗМІ Америки.

І знову ж таки, саму Росію в цій антитрампівській боротьбі в основному використовують в якості фону. Сама по собі антиросійська політика США, так само як і антиамериканська у Росії, має давнє походження, а методологія такої політики відмінно накатана. Однак навіть під час Карибської кризи про СРСР так часто не висвітлювали центральні ЗМІ США, як це робиться після перемоги Трампа на виборах. По суті, з Трампом ведуть боротьбу так, як свого часу в Україні грантівські ЗМІ (до речі, що фінансуються з США) вели проти Януковича – повісили на нього ярлик проросійськості, і будь-яка дію або бездіяльність стали висвітлювати через відповідну призму. При цьому доказова база в такій конфігурації стає несуттєвою. Головне – це агресивна атака з постійним висвічуванням нових «сенсаційних деталей».

В результаті «клієнт» (в даному випадку, Дональд Трамп) починає спочатку виправдовуватися, а потім і зовсім уникати дій, які спричинили б за собою хвилю нових звинувачень. Так, наприклад, перша зустріч Трампа і Путіна була затягнута до такої непристойності, що пояснювати це «щільним графіком двох президентів» було вже безглуздо. Більш того, напередодні свого гамбурзького вояжу, Трамп зустрівся в Білому домі з Петром Порошенком. Так само напередодні першої зустрічі Трампа з міністром закордонних справ РФ Сергієм Лавровим у Білий дім буквально з вокзалу доставили Павла Клімкіна. Все це свідчило про те, що будь-які свої дії на російському напрямку, Трамп проводив з виправдувальним побоюванням і підстраховуванням, зокрема, залучаючи для цього українських представників.

Однак така політика апріорі довго тривати не може. Це політика загнаного звіра, який відбивається від зграї собак. Можна, звичайно, викручуватися. Можна навіть перетворитися на Хіларі Клінтон і оголосити путінську Росію головним ворогом США, але мета демократів і республіканців, які до них примкнули, не Путін і Росія, а сам Трамп. Якщо не буде Росії – буде екологія, расова сегрегація, схеми з нерухомістю, повії і що завгодно ще. Трамп поза системою політичних координат США, а тому його хитатимуть або до імпічменту, або до повністю ручного управління.

І якщо простежити останні твітти Трампа, можна зробити однозначний висновок, що його команда сама починає аналогічні атаки на своїх опонентів. І що характерно, Трамп взяв на озброєння практично ті ж тези, що і «демократи», помінявши тільки місцями Росію і Україну.

Що хоче Трамп від України?

Характерно, що напередодні «ракетного скандалу», Трамп в «Твіттері» звинуватив Україну у втручанні у вибори США: «Спроби України саботувати кампанію Трампа «потихеньку працювали на поліпшення позицій Клінтон», і де ж розслідування, генеральний прокурор?». Очевидно, що Трамп мав на увазі записи з «амбарної книги» Партії регіонів, які в розпал виборчої кампанії були передані детективами НАБУ Сергію Лещенку і потім розігнані в американських ЗМІ. Трамп тоді змушений був звільнити керівника свого виборчого штабу Пола Манафорта, якого звинуватили в отриманні від української влади часів Януковича $12 млн. Що характерно, зараз Манафорта викликають на допити у цій справі й історія до сих пір в США не закрита.

І до речі, на відміну від можливого російського втручання в американські вибори, втручання в ці вибори саме України достатньо обґрунтовані і очевидні. Ситуацію зараз намагаються гарячково виправити на Банковій, зокрема ГПУ порушила кримінальну справу проти НАБУ, звинувативши конкретно директора бюро Артема Ситника у втручанні у вибори США. Зрозуміло, що оточення Порошенка намагається в тому числі локалізувати незручний для себе антикорупційний орган, який має якраз дах в США. Але все ж перша задача Банкової – це налагодити хоч якийсь діалог з адміністрацією Трампа.

Але вже через кілька днів після твітту Трампа з’являється сенсаційне інтерв’ю Майкла Еллемана в New York Times, в якому Україну звинувачують в постачанні ракетних двигунів в КНДР. І знову ж таки, доказову базу конкретно в США ніколи не ставили на чолі в питаннях політичного характеру. Основним приводом вторгнення в Ірак в 2003 році було твердження, що у Хусейна є хімічна зброя. Кадри з Держсекретарем Коліном Пауеллом, який тряс колбою на засіданні Генасамблеї ООН, були приголомшливими по емоційному ефекту. І те, що хімзброю в Іраку так і не знайшли, саме по собі вторинне. Краса гри, яка дозволила здійснити первинну задумку – вторгнутися в Ірак – переважила всю доказову базу.

Дональд Трамп останні тижні йде від російської теми, генеруючи інформаційний порядок денний за іншими напрямами. Проти Ірану готуються нові санкції, перекреслюючи тим самим всі зусилля адміністрації Обами по «ядерній угоді». Проти Китаю ініційовано розслідування у напрямку технологічного шпигунства, що вже викликало істеричну реакцію в Пекіні. З КНДР адміністрація Трампа і зовсім вступила в пацанську перепалку, погрожуючи один одному ракетно-бомбовими ударами, включаючи застосування ядерної зброї.

І ось до останнього напрямку була прив’язана Україна. Наміри Трампа контурно зрозумілі. Дискредитувати «клієнтів» адміністрації Обами, звинувативши українську владу в строкатому наборі найяскравіших хуліганств від втручання у вибори, до спонсорування міжнародного тероризму. Це зовсім не означає, що Трамп таким чином готується до «великої угоди» з Москвою по Україні. В першу чергу, президент США дискредитує своїх опонентів на всіх напрямках, включно з українським. Київ же потрапляє під роздачу внутрішньоамериканських розборок.

Наслідки для української влади

Парадоксально, але в короткостроковій перспективі, атака Трампа на Україну дозволить зміцнити вертикаль влади персонально для Петра Порошенка. Вже зараз йде атака на НАБУ. На черзі САП, втім, Назар Холодницький демонструє більш лояльне ставлення до Порошенка, ніж його колега з НАБУ. Створення антикорупційних судів, схоже, остаточно поховано.

Одночасно Банкова дозволяє собі атаки на грантових журналістів, які перебувають під дахом Сороса і «демократів». Показовим є процес проти глави Центру протидії корупції Віталія Шабуніна, якого підчепили на судовий гачок буквально на рівному місці. Ще трохи раніше практично безболісно для себе (не рахуючи репутаційних витрат) Порошенко позбавив громадянства Міхеіла Саакашвілі, коли той прибував з візитом якраз в США.

Все це свідчить про те, що позиції закладених попередньою американською адміністрацією інституцій в Україні стрімко звужуються. Українська політика знову замикається на собі, відчуваючи все менший вплив Заходу.

Андрій Петров

  • теги
матеріали рубрики
Телетайп: ми вибираємо собі не президента країни, а шамана племені Аналітика
Телетайп: ми вибираємо собі не президента країни, а шамана племені
Гройсман заганяє українців у нові борги: як провернуть монетизацію субсидій до виборів Аналітика
Гройсман заганяє українців у нові борги: як провернуть монетизацію субсидій до виборів
Золотаревский, Слуцкий, Израилит: новое расследование на 7 лет колонии Аналітика
Золотаревский, Слуцкий, Израилит: новое расследование на 7 лет колонии