Ще разочок подражнити ватнічків.
Що сталося з Кримом і Донбасом за 2,5 року? Куди привів їх “особливий шлях” до великої русской мєчти, від якої їх відмовляла вся Україна?
Під час так званого «референдуму» в Криму російська пропаганда активно заманювала дурненьких громадян солодкими приманками. Що Крим – це дитинство і юність, і перші поцілунки в таборі. І що все буде абсолютно зашибісь круто, якщо півострів впаде в пучину “русского мира”.
Але казка про «особливий статус», унікальний шлях Криму не протрималася навіть 2,5 року. Криму вказали його справжній стан: ліжко в камері загального режиму, якраз біля параші.
Не буде там більше ні прямого зв’язку Крим-Кремль. Ні Керченського моста. Ні особливого фінансування з привілеями. Звичайний район Ростовської області зі столицею в Ростові, а не Сімферополі. Плюс, в ЮФО таких «особливих» ще хоч греблю гати – Адигея, Астрахань, Калмикія. Там зовсім не Силіконова долина, навіть не рівень українських міст-мільйонників.
Криму наче й немаСевастополь. Було місто-герой. Стало в/ч “номер такий-то”.
Сімферополь. Був столицею Криму. Став райцентром Ростовської області.
Донбас. Вважав себе годувальником України. Позбувся 18 заводів, вивезених у гумкомвоях, втратив десятки тисяч жителів, перетворився на поле бою між окупантом і жертвою агресії.
Донецьк. Був містом мрії і футбольної слави. Став містом “Оплота”, “Прізрака”, “Сомалі”. Реалізував мрії життєві Мотороли й Гіві.
Луганськ. Хотів більше грошей і уваги. Став зажоп’ям світу, яким лякають дітей.
Всі разом – боялися “Правого сектора” і Нацгвардії. Нині бояться ФСБ і підвалів бойовиків.
